Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, має місце тоді, коли у позбавленні потерпілого життя брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.
Якщо організована група являє собою банду, відповідальність її членів настає за ст. 257 та п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності підстав - і за іншими пунктами ч. 2 ст. 115 КК1.
Частина 2 ст. 115 КК містить вичерпний перелік обтяжуючих обставин, за наявності яких вбивство визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах і кваліфікується за ч. 2 ст. 115 КК. [3, с.132]
За П.3 ч.2 ст.115 КК України кваліфікуються дії особи, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства, передбачених ст.116-118 КК. Відповідальність за повторне умисне вбивтво настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчений злочин чи готування до нього або замах на нього і була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину. Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторне вчинення кваліфікується за п.3 ч.2 ст.115.[3, с.134]
Отже, умисні вбивства поділяються на вбивства за обтяжуючих обставин та пом’якшуючих, які у свою чергу мають свій поділ. У роботі дано перелік видам вбивств та їх стислу характеристику.
Висновки
Очевидним є те, що питанням кримінально-правової характеристики вбивств як інституту кримінального права приділяється значна увага в теорії кримінального права. Водночас окремі питання залишаються недостатньо дослідженими або є дискусійними, внаслідок чого спостерігається неоднозначне тлумачення тих чи інших правових норм, і тому постає необхідність поглибленого дослідження відповідного проблемного питання.
Підведемо виводи курсової роботи, розглянута тема є досить оптимальною на даному періоді розвитку нашої країни, тому що кожного року злочинна діяльність росте по висхідній прямі і, на жаль, наша країна не взмозі зменшити ці показники. Показники не зменшились із прийняттям нового Кримінального Кодексу України в 2001р., який вважають більш суворішим за попередній.
Життя людини, відповідно до ст. 3 Конституції України, є найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошується, що кожна людина має невід'ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити людину життя. Тому злочини проти життя становлять велику суспільну небезпеку. До них КК відносить різні види умисних вбивств (статті 115-118), вбивство через необережність (ст. 119), доведення до самогубства (ст. 120), погрозу вбивством (ст. 129).
У підготовленій роботі дається коротка характеристика поняттям та ознакам убивств, під ознаками розуміють склад злочину, який включає у себе суб’єкт, об’єкт, суб’єктивну та об’єктивну сторону. Щодо умисних вбивств, то їх поділяють на убивства з пом’якшуючими обставинами та обтяжуючими. І в першому, і в другому видах, вбивство трактується як протиправне, навмисне або необережне позбавлення життя іншої людини.Виділення окремих видів складів злочинів (їх класифікація) має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх істотних ознак, а в кінцевому підсумку - для точної кваліфікації злочину.
Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від її життєздатності, віку, моральних якостей тощо. Вбивство - це позбавлення життя іншої людини.
Багато галузей права ставлять своїм завданням охорону особистості. Виконувати його та кримінальне законодавство України, так, в ст. 1 КК на рахунку першочергових завдань кримінального закону визначається правове забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина.
На життя особи посягає найтяжчий злочин - убивство. Убивством у кримінальному праві називається протиправне і винне заподіяння смерті при посяганні на життя іншої людини.
Вбивство позбавляє потерпілого найціннішого блага - життя. Вбивство заподіює надзвичайно тяжку шкоду не тільки потерпілому, але і його рідним та близьким. Разом з тим невинне (casus) чи легальне (наприклад, у стані необхідної оборони, під час війни) позбавлення життя, не є вбивством.
Обєктом вбивства є життя. Вбивство може бути вчинене не тільки стосовно живої людини незалежно від її віку, стану здоровя, громадського стану чи властивостей її особи.
Життя як обєкт кримінально-правової охорони містить у собі суспільні відносини, існуючі з приводу охорони життя у біологічному розумінні. Якраз тому, що обєкт посягання при вбивстві - не тільки біологічна особистість, але й певна сукупність суспільних відносин, спрямованих на охорону цієї особистості (у кожному разі, у кожному певному випадку ця сукупність буває різноманітною і особливою). Кримінальний закон містить цілу низку кримінально-правових норм, що охороняють ці відносини - ст.115-119 КК.
Життя людини починається з фізіологічних пологів. Початок фізіологічних пологів - це якраз той момент, коли закінчився розвиток плоду, він дозрів для самостійного життя поза тілом матері, тобто зявляється нове життя, новий громадянин заявляє про себе. З цього моменту кримінальний закон і повинен брати життя цього громадянина під свою охорону.
Отже, вбивство – це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Вбивства поділяються на: а) просте умисне вбивство (ч. 1 ст. 115), б) умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (кваліфіковані види вбивства) (ч. 2 ст. 115), в) умисне вбивство при пом'якшуючих обставинах (привілейовані види вбивства) вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117), при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118), г) вбивство через необережність (ст. 119).
Список використаних джерел та літератури
1.Бояров В.І. Деякі питання Кримінального права. Характеристики умисних вбивств, вчинених на замовлення // Новий Кримінальний Кодекс України: питання, застосування і вивчення.– Київ – Харків., 2001.
2.Дзюба В.П. Деякі питаня кримінальної відповідальності за вбивства за кримінальним законодавством України // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи. – Київ – Харків., 2004.
3.Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах 1973-2006. Харків., 2007.
4.Ковальський В.С. Кримінально-правова характеристика особливої жорстокості // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи. Київ-Харків., 2004.
5.Конституція України. К., 1997.
6.Кримінальне право України \ за ред..Бажанова М.І. К-Харків., 2002.
7.Кузнецов В.В., Савченко А.В. Кримінальне право України. К., 2006.
8.Мельник М.І., Клименко В.А. Кримінальне право України. К., 2001.
9.Міліція України: Часопис МВС України (звіт перед українським про оперативно-службову діяльність органів внутрішніх справ України у 2000 р.). К., 2000.
10.Музика А.А. Вбивство: деякі міркування щодо кримінально-правових досліджень в Україні (2001-2003рр.) // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи. Київ-Харків., 2004.
11.Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України. К., 2002.
12.Науково-практичний коментар / за ред.. Потебенька В. К., 2001.
13.Правничий довідник для професійних суддів / за ред.. Ківалова С.В. К., 2005.
14.Савченко А.В. Кримінальне закодавство України та федеральне кримінальне законодавство США. К., 2007.
15.Савченко А.В. Кузнєцов В.В. Штанько О.Ф. Сучасне Кримінальне право України. К., 2005.
16.Снігірьов О. П., Матвійчик В.В., Никифорчук Д.Й. Умисні вбивства. Попередження та розкриття. К., 2005.
17.Селецький С.І. Кримінальне право України. К., 2002.
18.Александров Ю. Серійні вбивства: проблемні питання // Право України. – 2001. - №10. – С.94-98.
19.Бережний В. Умисні вбивства на замовлення // Право України. – 2007. - №11. – С.100-105.
20.Грищук В. Злочини проти життя та здоровя // Науково-практичний коментар. – 2004. - №8.- С.8-13.
21.Грищук В. Юридичний аналіз основного складу вбивства за Кримінальним Кодексом України // Юридичиский вестник. – 2002. - №4.
22.Дідківська Н.А. Окремі питання караності умисних вбивств за Кримінальним Кодексом України // Адвокат. – 2005. – №6. – С.23-26.
23.Дідківська Н.А. Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення // Вісник ВСУ. – 2005. – №1. – С.40-44.
24.Дыдкывська Н.А. Спыввыдношення рызновидыв умисних вбивств // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. - №5. – С.65-71.
25.Коноваленко О. Особа злочинця корисливо-насильницької спрямованості: кримінологічна характеристика і типологія // Право України.- 2006. - №4. – С.75-80.
26.Круміна М. Кримінологічна характеристика особи, яка вчиняє вбивство і тілесні ушкодження з необережності // Право України. – 2006. - №2. – С.82-90.
27.Круміна М. Причини та умови, що призводять до заподіяння смерті і тілесних ушкоджень з необережності // Право України. – 2006. - №4. – С.78-85.
28.Остапенко Л. Відмежування умисного вбивства від завідомо залишення без допомоги матірю своєї новонародженої дитини // Підприємство, господарство і право. – 2003.- №1.- С.113-117.
29.Остапенко А. Проблемні питання кваліфікації умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №6. – С.67-70.
30.Пилипчук П., Мельник. Проблема кваліфікації умисного вбивства, вчиненого на замовлення // Право України. – 1999. - №2.
31.Синчук В. Криміналістична класифікація вбивств // Вісник Академії правових наук України. – 2003. - №1. – С.140-147.
32.Шульга Л. Використання криміналістичної техніки у боротьбі з вбивствами на замовлення // Право України. – 2000. - №2. – С.79-81.
33.Кримінальний кодекс України. К, 2003.