1) невиконання боржником у встановлений строк обов'язку по оплаті цієї речі;
2) невиконання боржником обов'язку по відшкодуванню пов'язаних із річчю витрат та інших збитків.
Правом притримання наділений кредитор по будь-якому договірному зобов'язанню, хоча в самому ЦК щодо окремих видів договорів визначено право кредитора на притримання.
Обов'язковою умовою виникнення права притримання є те, що річ знаходиться у володінні кредитора і він є законним володільцем речі. Така особа може бути власником майна, а може, з урахуванням положень ГКУ про право господарського відання та право оперативного управління, і не бути ним.
Вибуття речі із фактичного володіння кредитора припиняє право притримання, і кредитор не наділений правом витребовування речі, що ним утримувалася, від третіх осіб.
Право притримання має такі риси:
1) має похідний характер, оскільки існує зобов'язання і це зобов'язання боржником не виконується;
2) неподільність предмету утримання: річ утримується в цілому (хоча кредитор має можливість утримувати на свій розсуд тільки частину, передавши кредитору іншу частину речі);
3) незамінюваність предмету утримання (поширюється на те майно, що знаходиться у кредитора, а не на таке, що передане йому з метою забезпечення виконання зобов'язання);
4) право слідування: кредитор зберігає право притримання і у тому випадку, коли права на річ, що виникли після передачі речі у володіння, набула третя особа. Крім того, за правилами статті 514 ЦКУ при переході прав до нового кредитора до нього переходить і право притримання, яке існувало на момент переходу цих прав.
Притримання є забезпечувальним заходом в зобов'язальних правовідносинах, хоча воно не призводить до появи акцесорного зобов'язання. Притримання раніше в цивілістичній літературі визнавалося заходом оперативного впливу на боржника.
Включення притримання до глави "Забезпечення виконання зобов'язання" певною мірою зумовлюється тим, що в цивілізованих країнах "так прийнято". Але суттєвішим є те, що наділивши кредитора правом притримувати майно боржника у випадку його несправності, законодавець мав вирішити питання про правовий режим такого майна та його долю, якщо боржник все ж таки не виконує свого обов'язку. Розумно задовольнити вимоги за рахунок цього майна. І на такий випадок законодавець пропонує використати правила щодо статті 591 щодо реалізації предмета застави.
Щодо предмета притримання, то в статті 594 ЦКУ йдеться про речі без конкретизації видів цих речей та без будь-яких обмежень, пов'язаних із нерухомими речами. З огляду на главу 13 ЦК "Речі. Майно" предметом притримання не можуть бути майнові права. Складніше визначити, чи може предметом притримання нерухомість.
Якщо брати до уваги тільки норми параграфу 7 глави 49 ЦКУ, то перешкод для притримання нерухомості немає (і в окремих коментарях до ЦК РФ зазначається, що притримувати можна будь-яку річ, що не вилучена із цивільного обороту). В дореволюційний період цивілістична думка визначилася із цим питанням: в якості предмету притримання могло виступати тільки рухоме визначене майно. Але на сьогодні в літературі немає однозначного підходу до вирішення цього питання. (Проти висловлюються такі аргументи. Реалізація права кредитора на притримання із наступною реалізацію предмета притримання є цивільно-правовою угодою. Правочини ж із нерухомістю підлягають обов'язковій державній реєстрації, що суперечить сутності правовідносин, що виникають при реалізації кредитором права на притримання. Із змісту статті 182 ЦКУ не витікає обов'язковість реєстрації права притримання. Разом з тим навряд чи можна описати право на притримання як речове право на чуже майно, оскільки право притримання як вид забезпечення стимулює боржника до належного виконання свого обов'язку. Але якщо реєстрація такого права не обов'язкова, то ніщо не заважає реєструвати угоду із нерухомістю). Так само неоднозначно вирішується в теорії і питання про можливість притримання грошей (в тому числі безготівкових).
З огляду на функціональну спрямованість навряд чи можна назвати притримання односторонньою угодою кредитора, оскільки дії кредитора по притриманню не зумовлюють модифікацію правового зв'язку кредитора та боржника (не з'являються нові права та обов'язки, не припиняються існуючі, не змінюється їх зміст).
За своєю природою право притримання відрізняється від застави, зокрема:
1) за підставами виникнення (для застави - договір, закон або рішення суду, для притримання - закон і факт знаходження майна боржника у кредитора);
2) за предметом застави (яким може бути і річ, і цінні папери, і майнові права), який може набуватися заставодавцем після виникнення застави (майбутній урожай, приплід тощо). Крім того, предмет застави залишається у заставодавця (кредитора), якщо інше не передбачено договором або законом.
Як вже було сказано раніше, ЦК України містить новий вид забезпечення виконання зобов’язань – притримання речі, яке поширюється і на зобов’язання за комісійними договорами.
Згідно із ст.1019 ЦК України “комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітентові”. Як бачимо, таке право є у комісіонера при угоді комісії на придбання. Оскільки глава 69 ЦК України, яка регулює договори комісії, не містить, крім сказаного, ніякої додаткової інформації з цього приводу, слід керуватися загальною характеристикою притримання речі як виду забезпечення виконання зобов’язань, викладеної в главі 49 ЦК України.
Так, відповідно до ст.594 ЦК України кредитор притримує річ у разі невиконання боржником свого зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних із нею витрат. З огляду на це загальне визначення при виконанні комісійних угод притримання може мати місце, якщо комітент не перераховує у встановлений договором комісії строк вартості придбаної для нього речі, комісійної винагороди, винагороди за делькредере (за наявності), не відшкодовує транспортних та інших витрат, пов’язаних із придбанням цієї речі. У цьому випадку комісіонер вправі тимчасово не передавати річ комітенту. Таке притриманим можна здійснюватися до виконання боржником (в даному випадку – комітентом) своїх грошових зобов’язань. Конкретних термінів притримання (ні мінімальних, ні максимальних) законодавець не встановлює. При цьому до комісіонера, який притримує річ, право власності на цю річ не переходить. Притримання у себе речі комітента покладає на комісіонера низку зобов’язань і тягне за собою певні наслідки:
він не має права користуватися цією річчю;
він несе ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі;
він відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку притримує у себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини;
він зобов’язаний негайно повідомити комітента про притримання його речі.
За нормами ЦК України право притримувати річ у комісіонера виникає відповідно до закону, тому фіксувати в договорі комісії його не обов’язково. Але з погляду реалізації цього права і уникнення непорозумінь між сторонами краще вказати це право в договорі. При цьому бажано максимально конкретизувати це право: зазначити, яким саме чином (листом, факсом, телеграмою) треба здійснити негайне повідомлення про притримання; вказати термін, протягом якого може мати місце притримання речі, після чого здійснюватиметься реалізація майна; вказати, яким шляхом буде реалізовуватися річ, що притримувалася, та інші питання.
Пункт 2 ст.596 ЦК України надає право комітенту як власнику речі, що притримується, розпорядитися нею (продати, подарувати, поміняти тощо), але за обов’язкової умови: новому власнику речі повинно бути повідомлено про те, що на момент укладення договору відчуження ця річ притримується комісіонером і що у зв’язку з цим комісіонер має відповідні права. Таке попередження доцільно зафіксувати в письмовому договорі про відчуження, який підписують обидві сторони і, таким чином, погоджуються на цю умову про притримання.
У разі оголошення комітента банкрутом комісіонер вважається заставодержателем притриманої ним речі. Це є суттєвим для комісіонера, позаяк у процесі банкрутства вимоги, забезпечені заставою, задовольняються раніше ніж інші вимоги кредиторів.
Договором підряду на капітальне будівництво адміністративного будинку було передбачено, що у випадку прострочення закінчення будівництва об'єкта більш ніж на 6 місяців підрядчик сплачує неустойку в розмірі 50 відсотків кошторисної вартості об'єкта. У зв'язку з пропуском цього терміну замовник пред'явив позов про стягнення об підрядчика неустойки в сумі 1200000 грн. Заперечуючи проти позову, підрядчик у засіданні господарського суду представив докази того, що в результаті повені була знищена значна частина будівельних матеріалів, заготовлених для своєчасного закінчення будівництва. Позивач наполягав на задоволенні позовних вимог. Він звернув увагу на те, що договором передбачене звільнення сторін від відповідальності тільки в тому випадку, якщо обов'язок неналежно виконаний або невиконана з вини іншої сторони. Відповідач думав, що ця умова не виключає дії загального правила: "немає провини - немає відповідальності".
Як вирішити спір?
Відповідь:
Основний нормативно-правовий акт, що регулює договірні відносини є Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року №435-IV. Відповідно до положень ЦКУ для забезпечення належного виконання зобов’язань за договором сторони можуть передбачити в умовах договору сплату неустойки стороною винною у неналежному виконанні умов договору іншій стороні.