Контрольна робота
з дисципліни:
Цивільне право.
Поняття, елементи і особливості цивільних правовідносин
Зміст
1. Поняття, елементи і особливості цивільних правовідносин. 3
2. Умови і підстави цивільно-правової відповідальності 10
3. Загальні способи захисту права власності і інших речових прав. 16
Список використаних джерел. 25
Згідно ст.1 і 2 Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. [9]
Для задоволення своїх потреб люди вимушені вступати в різноманітні суспільні відносини. У міру того, як ці суспільні відносини врегульовуються нормами права - вони переростають в правовідносини. Таким чином, правовідносини - це частина суспільних відносин, які врегульовані нормами права.
Одним із наслідків зворотного впливу норм права на суспільні відносини є те, що учасники цих відносин наділяються певними правами і обов'язками відносно один одного, причому невиконання обов'язків тягне за собою застосування до порушника засобів державно-примусового характеру. Врегульовані нормами цивільного права суспільні відносини називаються цивільно-правовими відносинами.
Цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридичне рівними носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, реалізація яких забезпечується можливістю застосування засобів державно-примусового впливу.
У цьому визначенні зазначені такі особливості цивільних правовідносин:
по-перше, це певні майнові і деякі особисті немайнові відносини, а також відносини, що виникають в сфері інтелектуальної діяльності;
по-друге, ці відносини виникають між суб'єктами на засадах юридичної рівності, незалежності, самостійності, вільного волевиявлення, що робить неможливим панування одного із суб'єктів над іншим, підпорядкування волі іншого своїй волі;
по-третє, невиконання будь-ким із учасників правовідносин взятих обов'язків або порушення чужих прав тягне за собою застосування до порушника засобів державного примусу. Як правило, засоби такого примусу носять майновий характер. [4]
Основні елементи цивільно-правових відносин:
Кожне просте (а тим більше складне) цивільно-правове відношення є інтегральним правовим явищем. Воно має принаймні три основних елементи (частини):
суб'єктів
об'єкт (чи об'єкти);
зміст (суть).
Суб'єктами цивільного правовідношення виступають його учасники. Ними можуть бути громадяни (фізичні особи), організації (юридичні особи) і в передбачених законом випадках держава (скарбниця).
У деяких цивільних правовідносинах суб'єкти мають спеціальну назву. Наприклад, в зобов'язальному право-відношенні наділеного правами суб'єкта називають кредитором, а іншого, що має обов'язки (зобов'язаного), - боржникам. В цивільному правовідношенні боржник і кредитор протистоять один одному і не можуть співіснувати один без одного.
В літературі відсутня єдина точка зору щодо визначення поняття об'єкта цивільно-правових відносин. Одні автори вважають, що об'єктом є те, у зв'язку з чим виникає правовідношення, другі - що таким об'єктом є те, на що спрямоване правовідношення, треті - що об'єктом правовідношення є те, на що воно (правовідношення) впливає. Не вдаючись у суть спору, необхідно підкреслити, що, незважаючи на розбіжність позицій, всі автори приходять до єдиного висновку - об'єктом цивільних правовідносин є конкретне благо, здатне задовольняти певні потреби людей, заради якого вони й вступають у правовідносини. На нашу думку, трактування об'єктів цивільних правовідносин як благ дає змогу зрозуміти їх суть і те місце, яке вони займають у правовідношеннях.
До об'єкт цивільних правовідносин можна віднести:
1) майно (речі та послуги);
2) результат інтелектуальної діяльності;
3) особисті немайнові права.
Зміст цивільного правовідношення, як уже зазначалось, складають цивільні права і обов'язки суб'єктів правовідношення. При цьому один із суб'єктів має правомочності на здійснення певних дій для задоволення свого інтересу, а другий несе відповідні цим правомочностям обов'язки).
Право, що належить конкретній особі, називається суб'єктивним цивільним правом (певно, точніше було б сказати суб'єктним цивільним правом), а відповідний цьому праву обов'язок другої особи - суб'єктивним (точніше: суб'єктним) цивільним обов'язком.
Зміст суб'єктивного цивільного права полягає в тому, що закон уповноважує суб'єкта права:
1) здійснювати певні дії (наприклад, володіти річчю, користуватись та розпоряджатись нею);
2) вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб (наприклад, передати річ, виконати роботу, сплатити гроші і т.д.);
3) звертатись у необхідних випадках до суду з вимогою розглянути питання про застосування примусової сили державного апарату до зобов'язаних осіб.
Отже, суб'єктивне цивільне право - це засноване на цивільно-правових нормах право особи здійснювати певні дії і вимагати задоволення свого інтересу від зобов'язаної особи.
Зміст цивільно-правового обов'язку полягає в тому, що закон (договір) зобов'язує особу до певної поведінки (здійснити певні дії чи утриматись від певних дій) для задоволення інтересів уповноваженої особи. Суб'єктивний цивільний обов'язок - це заснована на законі міра відповідної (щодо задоволення інтересів певної особи) поведінки зобов'язаної особи.
Суб'єктивне цивільне право (обов'язок) необхідно відрізняти від об'єктивного права (цивільного та й будь-якого іншого). Об'єктивне право (право в об'єктивному розумінні) - це сукупність правових норм, а суб'єктивне цивільне право (обов'язок) - це право (обов'язок), яке належить конкретному суб'єктові цивільних правовідносин. [5]
Необхідно звернути увагу на те, що такий поділ цивільного права цілком визначений лише щодо майнових правовідносин та відносин, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності. Що ж до особистих немайнових прав, то при їх поділі на об'єктивні й суб'єктивні слід враховувати, що власне особа і є носієм цих прав, що ці права невід'ємні від особи.
Між об'єктивним і суб'єктивним правом існує тісний зв'язок: суб'єктивне право випливає з об'єктивного, засноване на ньому. Необхідно враховувати й те, що об'єктивне право встановлюється державою, а тому воно породжує певні відносини носіїв суб'єктивних прав і обов'язків не лише один до одного, а й до держави. Суть останніх полягає в тому, що держава визначає в об'єктивному праві (в нормах права) зміст суб'єктивних прав та обов'язків, встановлює мету здійснення суб'єктивних прав і надає можливість захистити порушені права.
Класифікація цивільних правовідносин проводиться за їх ознаками. Так, за характером змісту розрізняють правовідносини майнові, правовідносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, і немайнові правовідносини; за зв'язками між учасниками - абсолютні і відносні; за залежністю задоволення інтересів уповноваженої особи від дій інших осіб розрізняють речові і зобов'язальні правовідносини, за структурою - прості і складні.
Розмежування цих видів цивільних правовідносин має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення для розуміння суті взаємовідносин сторін в право-відношенні, для конкретного застосування цивільного законодавства в тому чи іншому випадку.
Правовідносини майнові, немайнові та ті, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності. Поділ цивільних правовідносин за характером змісту заснований на вченні про предмет цивільно-правового регулювання і характеризується тим, що:
по-перше, суб'єктивні майнові права можуть передаватися, тоді як особисті немайнові права та право авторства, за загальним правилом, не можуть бути відокремлені від їх носія. Наприклад, засвідчене право авторства не можливо продати чи подарувати іншій особі. Воно не переходить до інших осіб і після смерті автора;
по-друге, у випадках порушення майнових прав інтереси уповноваженої особи можуть бути задоволені шляхом поновлення порушених прав (наприклад, суд може зобов'язати незаконного володільця повернути річ власнику);
особисті немайнові права захищаються засобами немайнового характеру;
по-третє, у деяких випадках, передбачених законом, допускається відшкодування моральної шкоди.
Майнові правовідносини за своїм складом неоднорідні. Деякі з них складають правовідносини власності, інші - зобов'язальні майнові правовідносини.
Як вже зазначалося, правовідносини поділяють на абсолютні і відносні за їх суб'єктним складом.
В абсолютному правовідношенні уповноваженій особі протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб. Наприклад, у правовідносинах власності власник виступає уповноваженою особою, а всі інші особи, які існують одночасно з ним, є зобов'язаними по відношенню до власника. В абсолютному правовідношенні визначаються межі поведінки уповноваженої особи, її обов'язок утримуватись від дій, які б порушували права інших осіб. Таким чином, в абсолютному правовідношенні і уповноважена особа, і зобов'язані особи повинні діяти у межах встановлених правил. Порушення будь-котрим із них таких правил тягне для порушника негативні наслідки.