Смекни!
smekni.com

Поняття, предмет та зміст господарського договору (стр. 1 из 4)

К о н т р о л ь н а р о б о т а

з дисципліни: “Господарське законодавство”

Поняття, предмет та зміст господарського договору


Зміст

1. Суб`єкти господарювання, що здійснюють діяльність на ринку цінних паперів

2. Правові форми використання комунальної власності

3. Поняття, предмет та зміст господарського договору

Список літератури


1. Суб`єкти господарювання, що здійснюють діяльність на ринку цінних паперів

Слово «біржа» означає: 1) сукупність осіб, що постійно в певному місці здійснюють торговельні операції; 2) місце їх зібрання; 3) сукупність угод, які укладаються у цьому місці.

Фондова біржа - це біржа, що оперує цінними паперами, тобто грошовими документами, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Об'єктами операцій фондової біржі є акції; облігації республіки, місцевих позик і підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; векселі. До цього переліку додані приватизаційні папери, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації часток майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду (приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки та земельні бони).

Поняття «правове становище» і «діяльність фондової біржі» регулюються розділом II «Фондова біржа» Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Фондова біржа - це організаційно оформлений постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

З точки зору правового становища фондова біржа являє собою підприємство у формі акціонерного товариства, яке зосереджує в собі попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.

Залежно від місця укладання закон розрізняє біржові та позабіржові угоди, що мають, проте, однакову юридичну природу.

Біржовими угодами є дії громадян і організацій щодо встановлення, зміни або припинення цивільних прав або обов'язків, які вчинені на біржі в результаті біржових торгів. Укладаються ці угоди через посередників - брокерські контори і брокерів, а не самими продавцями і покупцями реального товару. Виконуються біржові угоди поза біржею (товару як такого на біржі немає). Біржова угода має юридичні ознаки звичайної угоди щодо змісту, структури тексту, форми тощо.

Діяльністю по випуску та обігу цінних паперіввизнається посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів.

Суб'єктами такої діяльності є:

- банки;

- акціонерні товариства, статутний фонд яких сформовано за рахуноквиключно іменних акцій;

- інші товариства, для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності.

Суб'єкти діяльності з випуску цінних паперів називаються торговці цінними паперами і вправі здійснювати такі види діяльності по випуску та обігу цінних паперів:

а) діяльність по випуску цінних паперів;

б) комісійну діяльність по цінних паперах;

в) комерційну діяльність по цінних паперах.

Діяльністю по випуску цінних паперів визнається виконання торговцем цінними паперами за дорученням від імені і за рахунок емітента обов'язків по організації передплаті на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець цінними паперами зa домовленістю з емітентом може брати на себе зобов'язання у разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента нереалізовані цінні папери.

З урахуванням принципових форм укладання угод на фінансовому ринку, його суб’єктів можна поділити на три групи:

1) продавці і покупці фінансових активів (інструментів, послуг);

2) фінансові посередники;

3) суб’єкти, що виконують допоміжні функції (функції обслуговування основних учасників фінансового ринку; функції обслуговування окремих операцій на фінансовому ринку тощо).

Розглянемо конкретні види учасників фінансового ринку в розрізі основних їх груп. Продавці і покупці фінансових активів (послуг) складають групу прямих учасників фінансового ринку, які здійснюють на ньому основні функції у проведенні фінансових операцій.

На ринку цінних паперів основними видами прямих учасників фінансових операцій є:

– емітенти. Вони характеризують суб’єктів фінансового ринку, які залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випуску (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти виступають виключно в ролі продавця цінних паперів із зобов’язанням виконувати всі вимоги, які випливають із умов їх випуску. Емітентами цінних паперів є держава (виконавчі органи державної влади та органи місцевого самоуправління), а також різноманітні юридичні особи, створені, як правило, у формі акціонерних товариств. Крім того, на національному фінансовому ринку можуть обертатись цінні папери, емітовані нерезидентами;

– інвестори. Вони характеризують суб’єктів фінансового ринку, які вкладають свої грошові кошти в різноманітні види цінних паперів з метою отримання доходу. Цей дохід формується за рахунок отримання інвесторами відсотків, дивідендів і приросту курсової вартості цінних паперів. Інвестори, які здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку, класифікуються за такими ознаками: за своїм статусом вони поділяються на індивідуальних (окремі підприємства, фізичні особи) й інституціональних інвесторів (представлені різними фінансово-інвестиційними інститутами); залежно від цілі інвестування виділяють стратегічних (купують контрольний пакет акцій для здійснення стратегічного управління підприємством) і портфельних інвесторів (купують окремі види цінних паперів виключно в цілях отримання доходу); за приналежністю до резидентів на національному фінансовому ринку розрізняють вітчизняних та іноземних інвесторів.

2. Правові форми використання комунальної власності

Власність як науковий термін вживається у двох аспектах: в економічному і юридичному. В економічному - це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності наявних засобів виробництва і одержуваних продуктів праці державі, окремим колективам чи індивідам. Належність (присвоєння) у цьому випадку означає відношення суб'єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх, і відповідно відношення до них усіх інших осіб, як до чужих. Це матеріально-речовий аспект процесу присвоєння, який характеризує відношення людей до речі. Інший аспект присвоєння матеріальних благ — це суспільні відносини власності, які характеризують відносини між людьми, що ґрунтуються на розмежуванні «мого» і «чужого». Суть його полягає в пануванні власника над річчю і усуненні всіх інших суб'єктів від речі або, інакше кажучи, в недопущенні будь-яких перешкод власнику в здійсненні панування над річчю з боку невласника.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про власність» власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. При цьому в законі встановлено, що всі форми власності є рівноправними.

Інакше регулюються відносини власності в Конституції України. У Конституції (ст. 41, 116, 142, 143) щодо власності вживаються терміни «приватна», «державна» та «комунальна» і нічого не говориться про колективну власність. При цьому комунальна власність (власність територіальних громад сіл, селищ, міст) розглядається відокремлено від державної.

Економічні, відносини власності отримують юридичне закріплення в праві власності, яке виникає внаслідок правового регулювання зазначених еко­номічних відносин. Правове регулювання відносин власності є одним з найважливіших напрямів нормотворчої діяльності держави. За допомогою права держава регулює належність тих чи інших об'єктів власності певному суб'єкту (громадянину, колективу, територіальній громаді, державі); обсяг і зміст суб'єктивних повноважень власника, порядок і форми їхньої реалізації стосовно різних об'єктів; засоби і способи правової охорони відносин власності тощо.

Сукупність зазначених правових норм, що регулюють відносини власності, становить право власності в об'єктивному розумінні. Суб'єктивне право власності визначається Законом України «Про власність» та Цивільним кодексом як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Володіння — це закріплення матеріальних благ за конкретними власниками - індивідами і колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб. Користування - це вилучення з речей їхніх корисних властивостей, які надають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу. Розпорядження - це визначення власником юридичної або фактичної частки речі. Індивід або колектив здійснює володіння, користування і розпорядження речами (матеріальними благами) за своїм інтересом незалежно від волі і бажання інших осіб.

Кожне із зазначених повноважень власник може передати іншій особі, не втрачаючи при цьому права власності.

Всі способи набуття права власності, зазначені в законодавстві, поділяються на первісні і похідні.

Первісними визначаються такі способи, коли право власності виникає на річ вперше або незалежно від попередніх власників. До них належать, зокрема, створення нової речі внаслідок виробничої діяльності, націоналізація, реквізиція, конфіскація, вилучення безгосподарно утримуваного майна, безхазяйне майно, знахідка, скарб, бездоглядна худоба.

Похідними визнаються такі способи набуття права власності, за яких право нового власника ґрунтується на праві попереднього власника і виникає внаслідок волевиявлення останнього. В усіх випадках похідного набуття права власності має місце правонаступництво, тобто перехід прав від однієї особи до іншої. Найбільш поширений похідний спосіб набуття права власності - передача майна за договором (поставки, купівлі-продажу, міни тощо).