Арешт може бути накладений тільки на майно обвинуваченого, підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії (батьки, опікуни, піклувальники, організації - власники джерел підвищеної небезпеки тощо).
Не можна не зазначити того факту, що при вирішенні справи по суті відповідно до ст.81 КПК України знаряддя злочину (наприклад, автомобіль або катер, використовувані при крадіжці, шахрайстві, зґвалтуванні чи інших злочинах) конфіскуються, а гроші та інші цінності, нажиті злочинним шляхом, передаються в дохід держави.
У п.21 Постанови Пленум Верховного Суду України №3 від 31 березня 1989 року зі змінами, внесеними Постановою ПВС України №13 від 25.12.92 та №12 від 3.12.97 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна", вказано: "У випадках, коли з засудженого належить стягнути не тільки суми на відшкодування матеріальної шкоди, а й безпідставно одержані суми, а також коли до нього застосовано конфіскацію майна, при виконанні вироку слід керуватися статтями 374 і 377 ЦПК України, згідно з якими в першу чергу відшкодовується шкода, в другу - стягуються безпідставно одержані суми і тільки після цього провадиться конфіскація майна. [25, с.3] Згідно зі ст.291 і 328 КПК України цивільний позов при постановленні вироку може бути залишено без розгляду лише у випадках виправдання підсудного за відсутності складу злочину або нез'явлення цивільного позивача чи його представника у судове засідання.
У цивільному позові, що розглядається і виршується спільно з кримінальною справою, розрізняють складові частини або елементи: предмет і підстава. Будь – який цивільний позов відрізняється від іншого насамперед своїм предметом, тобто конкретною матеріальною вимогою позивача до відповідача у зв’язку з порушенням права і який у кримінальному процесі вирішується судом. У свою чергу, ця вимога випливає із наявності передбачених законом юридичних фактів, що складають у сукупності другий елемент позову - його підстава. Названі елементи визначають обсяг (межі) і напрямки провадження по цивільному позові в кримінальному процесі
Питання про те, чи включаються неотримані доходи в обсяг відшкодування заподіяного злочином матерільного збитку і, отже, чи охоплюються вони предметом цивільного позову в кримінальній справі, повинен вирішуватися в залежності від характеру вчиненого злочину, а також матеріального закону, яким повинен керуватися суд при винесенні рішення про відшкодування шкоди. Із предметом цивільного позову в кримінальному процесі пов’язаний ще одне питання, що має важливе доктринальне і прикладне значення, а саме: чи можуть скласти його предмет регресні вимоги пред'явлені обвинуваченими особами, що повністю або частково відшкодували матеріальний збиток потерпілих від злочину особам до розгляду кримінальної справи у суді? Це питання обговорювався в юридичній літературі, однак єдності думок по ньому досягнуто не було. Якщо одні з авторів пред'явлення в кримінальному процесі регресних позовів вважають неможливим по принципових розуміннях, то інші вважають це ни лише можливим, але і необхідним.
Підставою цивільного позову в кримінально справі є складний фактичний склад, елементами якого являются наступні юридичні факти - вчинення злочину, наявність матеріального збитку; наявність причинного зв'язку між злочином і шкодою. Ці факти, як відомо, входять у склад цивільного правопорушення як єдиної цивільно – правової підстави (у широкому змісті) деліктної відповідальності, і знайшли детальне висвітлення як у цивільно-правовій, так і в кримінально - процесуальній літературі.
У чинних нормативно-правових актах України йдеться лише про окремі напрями відшкодування шкоди потерпілим [25] , але загалом це питання залишається неврегульованим. Тому не всі громадяни, підприємства, установи чи організації, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред’явили вимогу про відшкодування збитків, можуть розраховувати на швидку і повну компенсацію шкоди, нанесеної їм злочином. Стаття 1177 Цивільного кодексу Укрїни передбачає, що майнова шкода завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона не платеспроможна
Видами відшкодування шкоди. завданої особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, є:
1. Повернення:
- заробітку та інших трудових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій;
- майна(в т. ч. грошей, грошових вкладів і відсотків по них, цінних паперів та відсотків на них. частки у статному фонді господарського товариства. Учасником якого був громадянин, та прибутку, який він не отримав відповідно до цієї частки. Інших цінностей), конфіскованого або зверненого в дохід держави судом. Вилученого органом дізнання чи досудового слідства; а також майна. На яке накладено арешт;
- штрафів, стягнутих на виконання вироку суду. Судових витрат та інших витрат, сплачених громадянином;
-сум, сплачених громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги.
2. Компенсація:
- моральної шкоди. Згідно з п.2 ч.2 ст.1167 ЦК, якщо моральної шкоди фізичній особі завдано внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд. незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. То ця шкода, так само як і майнова, відшкодовується незалежно від вини органу державної влади.
3. Поновлення порушених прав:
1) трудових:
- поновлення на колишній роботі(посаді), а в разі неможливості цього(наприклад, із-за ліквідації підприємства, скорочення посади) - надання державною службою зайнятості іншої підходящої роботи;
- визнання недійсним запису про звільнення з роботи(посади), зробленого в трудовій книжці;
- зарахування терміну перебування під вартою, терміну відбуття покарання, а також часу, протягом якого громадянин не працював у зв’язку із незаконним відстороненням від роботи(посади), до загального трудового стажу та до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби. Безперервного стажу;
- врахування при наданні робітникам, службовцям різних пільг і переваг, в т. ч. при призначенні пенсій і допомоги по державному соціальному страхуванню, трудового стажу, обчисленого із зарахуванням періодів перебування під вартою, відсторонення від роботи тощо;
2) пенсійних:
- прирівнювання до роботи, яка передувала незаконному засудженню чи незаконному притягненню до кримінальної відповідальності або яку громадянин має після відбування покарання, періодів перебування під вартою, відбування покарання, відсторонення від посади при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах(на вибір громадянина);
3) житлових:
- повернення громадянинові, який втратив право користуватися житловим приміщенням внаслідок незаконного засудження, житлового приміщення, яке він займав раніше, а якщо воно не збереглося в натурі, то надання позачергового в тому ж населеному пункті рівноцінного впорядкованого житлового приміщення з урахуванням складу сім’ї та діючих норм житлової площі.
4) інших особистих прав:
- поновлення військових або інших звань, а також повернення державних нагород;
- повідомлення протягом одного місяця в засобах масової інформації про рішення, реабілітує громадянина, якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту були поширені раніше. такі повідомлення засоби масової інформації роблять відповідно до ст.37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації в Україні" і ст.43 Закону України "Про телебачення і радіомовлення";
- письмове повідомлення про рішення (постановлення виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі особи у вчиненні злочину) трудового колективу або за місцем проживання громадянина(це роблять на прохання останнього в місячний строк).
Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюється законом. За даними, наведеними О.Р. Михайленком, реальне відшкодування збитків у справах, направлених до суду, становить 60% за рік. Серед причин такого низького показника названі несвоєчасність проведення обшуків, накладення арешту на майно лише у квартирах, де обвинувачений був прописаний, рідкісними є перевірка наявності у обвинувачених вкладів, автотранспортних засобів, майна у ломбардах тощо [27, с.130]. Немає єдності поглядів по цьому питанню і у спеціальній літературі. Авторами висловлені різні точки зору, в тому числі щодо можливості утворення фонду для відшкодування шкоди потерпілим. Так, В.Ф. Бойко вважає, що заснування державного фонду відшкодування заподіяної злочином шкоди потерпілому давно назріло. Формування активів цього фонду можливе за рахунок заставних сум, звернутих у дохід держави, штрафів і конфіскації майна в кримінальних та адміністративних справах [28, с.5-8]. Дещо відмінним є погляд на це питання Б.Ф. Тимошенка. Цей автор вважає, що, по-перше, повинен бути прийнятий Закон України про захист прав потерпілого; по-друге, необхідно створити Фонд відшкодування шкоди потерпілим. Якщо держава не спроможна повністю захистити громадян від посягань злочинця, вона повинна взяти на себе зобов’язання відшкодувати хоча б майнову шкоду, спричинену злочином [29, с.87]. Про необхідність відшкодування шкоди потерпілому саме за рахунок держави зазначає і С.Ф. Любічева [30, с.86].І.П. Козаченко вважає, що в КПК необхідно передбачити положення про відшкодування майнової шкоди, заподіяної потерпілому, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Для цього має бути створений спеціальний фонд. Відшкодування державних витрат у таких випадках суд може покласти на засудженого, винного у вчиненні злочину, а матеріальну та моральну шкоду потерпілому можна буде відшкодовувати негайно, не чекаючи, поки засуджений матиме відповідні кошти [31, с.91]. Аналогічний погляд на цю проблему висловив В.Л. Грохольський. Він пропонує передбачити ці положення у КПК, або прийняти окремий закон щодо відшкодування шкоди потерпілому за рахунок держави з подальшим компенсуванням витрат засудженим, винним у вчиненні злочину [32, с.109].