Найзагальнішою нормою, яка вперше передбачила відшкодування моральної шкоди, була ст.131 Основ цивільного законодавства 1991 р. В українській юридичній літературі правило ст.131 Основ про компенсацію моральної шкоди було сприйнято цілком позитивно, застосування якої було можливим і в Україні до введення в дію Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-123. У цій нормі зроблено спробу визначити поняття моральної шкоди, а також закріпити умови й засоби її компенсації. Моральна шкода в ст.131 Основ була визначена як заподіяння фізичних або моральних страждань. Умовами компенсації моральної шкоди були протиправність дій, що заподіяли шкоду, і вина заподіювана. Також встановлено, що моральна шкода компенсується у грошовій або іншій матеріальній формі. Розмір компенсації моральної шкоди визначає суд і при цьому незалежно від відшкодування майнової шкоди. За ст.131 Основ компенсація моральної шкоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується як за порушення особистих немайнових прав, так і за порушення майнових прав.
З моменту введення в дію на території України Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-12 правила ст.131 Основ не застосовуються. Замість них застосовувалися статті 7 і 440 ЦК УРСР, ст.23 ЦК України та статті інших кодексів і законів України.
Серед названих законів перш за все привертає увагу ст.23 ЦК України про відшкодування моральної шкоди. Виходячи із систематичного тлумачення ст.23 ЦК і враховуючи ступінь її обов'язковості, можна дійти висновку, що норма ст.23 є загальною та імперативною. Отже, вона застосовується у всіх випадках незалежно від галузевої належності
порушених правовідносин. Порушеними можуть бути цивільно-правові, трудово-правові, адміністративно-правові та інші відносини, внаслідок порушення яких потерпілому була заподіяна моральна шкода. У всіх цих випадках моральна шкода має компенсуватися за ст.23 ЦК України.
Щодо спеціальних норм, то вони, на наш погляд, мають право на існування, якщо заповнюють прогалини загальної норми - ст.23 у розумінні встановлення інших юридичних наслідків порушення особистих і майнових відносин абсолютного характеру. Так, наприклад, ст.23 ЦК передбачає право потерпілого вимагати від суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності і принижують його честь, гідність чи ділову репутацію.
Наведені висновки є логічним наслідком незаперечного факту, що відносини з компенсації моральної шкоди є цивільно/правовими, не договірними відносними, які виникають із порушення абсолютних прав: права на життя, права на здоров'я і його охорону, права власності та ін. Саме тому зазначені відносини не можуть регулюватися адміністративним, трудовим, фінансовим та іншими галузями права. Непереконливою є позиція постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. згідно з якою статті 7 і 440 ЦК УРСР були на той момент спеціальними.
Судова практика виходить з того, що в кожному конкретному випадку розмір компенсації моральної шкоди визначається з урахуванням характеру і тривалості страждань, стану здоров'я потерпілого, тяжкості завданої травми, істотності вимушених змін у його життєвих стосунках.
Як видно, суди враховують ступінь фізичних і моральних страждань, пов'язаних з індивідуальними особливостями особи, якій заподіяно шкоду. Насправді, одна людина дуже гостро переживає неправомірне втручання іншої особи у сферу її особистих і майнових прав. А іншій особі це байдуже. Вона/спокійно реагує на дії, які спричиняють йому будь-яку шкоду.
За наявності таких критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди встановлення в ЦК УРСР, як і в інших цивільних законах, мінімального і максимального розмірів компенсації моральної шкоди є невиправданим.
Висловлено/й протилежну думку. Від таких правил відмовився новий ЦК України і це правильно.
При розгляді справ про компенсацію моральної шкоди в судах виникли запитання, які потребують роз'яснення:
1) чи може настати цивільно-правова відповідальність за заподіяння моральної шкоди незалежно від вини заподіюваної шкоди?
2) чи можна присудити суму компенсації моральної шкоди за межами компенсації моральної шкоди, встановленими ст.23, п.11 Правил відшкодування від 23 червня 1993 р. та ст.13 Закону України від 1 грудня 1994 p. ?
3) чи може впливати ступінь вини заподіювана шкоди на розмір компенсації моральної шкоди?
4) чи можна присуджувати компенсацію моральної шкоди у вигляді періодичних виплат або одноразової виплати?
5) чи допускається компенсація моральної шкоди, заподіяної смертю близької людини?
Деякі із зазначених питань були так чи інакше розв'язані в судовій практиці.
В постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. невинна відповідальність заподіювача моральної шкоди розглядається як виняток і допускається, якщо вона прямо передбачена законом.
Таке роз'яснення не задовольняє потреб судової практики. У юридичній літературі висловлена думка про допустимість невинної відповідальності за заподіяння моральної шкоди при ушкодженні здоров'я джерелом підвищеної небезпеки. У новому ЦК України також чітко і ясно перелічені випадки компенсації моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, якщо:
1) шкоду завдано життю і здоров'ю фізичної особи джерелом підвищеної небезпеки;
2) шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт;
3) в інших випадках, передбачених законом (ст.1167 ЦК України).
Зазначені випадки цивільно-правової відповідальності заподіювача моральної шкоди незалежно від вини є, на наш погляд, цілком виправданими. До того ж перелік цих випадків є відкритим, що дає можливість за наявності відповідних умов передбачити нові випадки компенсації моральної шкоди за відсутності вини заподіювача.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. роз'яснюється, що суд встановлює розмір компенсації моральної шкоди з урахуванням цих меж. Вище було наведено аргументи на користь відмови від легальних меж компенсації моральної шкоди. На цьому фоні дуже привабливою є позиція нового ЦК України, який не знає легальних меж компенсації моральної шкоди.
Можливість чи неможливість впливу ступеня вини заподіювача моральної шкоди на розмір її компенсації. Звернемо увагу на те, що ст.440 ЦК УРСР не передбачала врахування ступеня вини заподіювача при визначенні розміру компенсації моральної шкоди. В цьому питанні зміст ст.440 відповідає фундаментальному принципу цивільного права - принципу повного відшкодування. Звичайно не можна до ситуації із заподіянням моральної шкоди автоматично застосувати принцип повного відшкодування, тобто повернення відповідної суми вартості, що була втрачена внаслідок заподіяння шкоди. При повному відшкодуванні шкоди цивільна вина і її форми не впливають на розмір відшкодування. Цей принцип зберігає свою силу і при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, незважаючи на всю її специфіку. Тому викликає здивування позиція постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р., в якій двічі підкреслювалося про необхідність урахування ступеня вини заподіювача при визначенні розміру компенсації моральної шкоди (пункти 5 і 9 постанови). Така ж позиція постанови Пленуму від 25 травня 2001 р. В юридичній літературі висловлено негативне ставлення до таких керівних роз'яснень.
Щодо періодичності виплат з компенсації моральної шкоди, то суди, як правило, присуджують компенсацію моральної шкоди у вигляді одноразової грошової виплати. Така практика закріплена і в новому ЦК України.
У питанні допустимості компенсації моральної шкоди, що заподіяна смертю близької людини, постанова Пленуму від 25 травня 2001 р. виходить з того, що близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду, права на компенсацію такої шкоди не мають. Буквальний текст роз'яснення дає можливість говорити про те, що автори постанови проти переходу права на компенсацію моральної шкоди потерпілого до його близьких родичів за спадкоємством. Таке розв'язання проблеми не викликає заперечень. Але у судовій практиці виникло інше запитання: чи можна компенсувати моральну шкоду, завдану смертю близької людини? Мати втратила єдиного сина, який загинув в автокатастрофі. Діти втратили батьків теж внаслідок будь-якої катастрофи. Чи мають зазначені особи (мати, діти) право на компенсацію моральної шкоди? Ми впевнені, що так. Смерть близької людини спричиняє тяжкі душевні страждання у всякому разі членам сім'ї, за якими має бути визнано право на компенсацію моральної шкоди.
Новий ЦК України передбачає норму, за якою моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), дітям (усиновленим), батькам (усиновлювачам), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (ст.1168).
Інститут відшкодування моральної шкоди більш повно регулюється в новому ЦК України порівняно з ЦК УРСР. Він знайшов своє відображення в нормах статей 1167, 1168 ЦК України. Зазначені норми збагачені досвідом судової практики, а також доктринальними положеннями української цивілістики.
За останні роки в судовій практиці і доктрині було запропоновано чимало визначень моральної шкоди Вважаємо, під моральною шкодою слід розуміти заподіяння фізичних або психічних (душевних) страждань.