Аналіз інтенсивності та географія напрямів трудової міграції в регіоні свідчить про те, що вона характеризувалася яскраво вираженої спрямованістю із села в місто. За роки екстенсивного економічного розвитку (1960-1990 рр.) із сіл до міст Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей переселилось відповідно понад 400, 220, 160 і 130 тис.чол., або 55-58% загального приросту міського населення цих областей (у середньому в Україні цей показник становив 50,2%). Міграція сільського населення в міста безпосередньо пов’язана з міжгалузевим перерозподілом трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, будівництво, на транспорт, у сферу обслуговування. Цей вид міграції відігравав суттєву роль у забезпеченні робочою силою промислового виробництва, в перерозподілі на роботу молодих спеціалістів і кадрів робітничих професій, а також в урбанізаційних процесах. В основному завдяки міграції по лінії “село-місто” міське населення областей Карпатського регіону зросло з 1538,7 тис.чол.у 1959р. до 3205,4 тис.чол. у 1991р., або більше ніж удвічі. За вказаний період міське населення зросло у Львівській області з 821,4 до 1660,5 тис.чол., Івано-Франківській відповідно з 249,4 до 616,8 тис.чол., Закарпатській – з 264,9 до 529,3 тис.чол., Чернівецькій – з 203,0 до 398,8 тис.чол. За цей період сільське населення в регіоні зменшилось на 155,3 тис.чол. Більше всього чисельність сільського населення зменшилась у Львівській області (186, тис.чол.). Зросло воно лише у Закарпатській області з 655, тис.чол у 1959р. до 736,6 тис.чол. у 1991р.
З огляду на існування значних резервів трудових ресурсів у Західному регіоні спостерігається сезонна міграція населеня, за якої переважна більшість працездатного населення щорічно виїздить на сезонні роботи в інші регіони України і за кордон, минаючи біржі праці й державну систему служб зайнятості Якщо за 1970-1990рр. Тут спостерігалася тенденція до зменшення, то нині, з переходом України до ринкової економіки, формуванням і розвитком ринку праці, її обсяг значно збільшився. Так, якщо в 1970 р. з Івано-Франківської області на сезоні роботи виїжджало 60 тис. чол. працездатного населення, у 1980р. – 36,3 тис.чол., у 1990р. – лише 20 тис.чол., то в 1993р. – уже 65 тис.чол., а в 1997р. – понад 10 тис.чол. Найбільша їх чисельність припадає на Рожнятівський, Надвірнянський, Косівський, Коломийський та Долинський райони. Серед тих, хто виїздить тимчасово (як правило, терміном від 6 місяців до 1 року) на сезонні роботи за кордон, переважна більшість працює на збиранні врожаю цитрусових, фруктів та овочів у Греції, Кіпрі, Польщі, Угорщині, Німеччині, на лісозаготівлях – у Литві й Росії, на виконанні будівельних і сільськогосподарських робіт – у Чехії, Угорщині, Росії й Польщі, на підприємствах нафтової та газової промисловості – в Тюменській області Російської Федерації. З-поміж областей Західного регіону України найбільше число сезонних зовнішніх трудових мігрантів припадає на Закарпатську область (понад 200 тис.чол.)
Щодо сучасного трудового міграційного руху населення та його впливу на розвиток та регулювання ринку праці в Україні, то йому притаманно значне зменшення обсягів постійної, трудової маятникової міграції населення, які реалізовувалися здебільшого в межах регіонів держави, а різке збільшення сезонної трудової міграції й еміграції населення, обсяги яких через високий рівень незайнятості населення особливо зросли в Україні за останні 5 років, значно розширилась їх географія. Якщо раніше учасниками трудових міграцій населення за кордон були в основному представники прикордонних областей, то нині за кордоном на тимчасових сезонних роботах у іноземних роботодавців за наймом і договорами підряду працюють особи, котрі репрезентують практично всі регіони України.
Найбільше офіційно зареєстрованих зовнішніх трудових мігрантів у 1998р., які тимчасово працювали за кордоном, було Закарпатській (2979 чол.), Львівській (1871 чол.), Тернопільській (618 чол.) та Івано-Франківській (327 чол.) областях.
З областей Західного регіону на тимчасові роботи за кордон щорічно виїжджають приблизно 800 тис.чол., що становить п’яту частину трудових ресурсів регіону.
Економічна криза та спад виробництва в Україні призвели до різкого зменшення сукупного попиту на робочу силу. Тенденція до щорічного зменшення кількості вакансій на підприємствах, в організаціях та установах зберігається і донині. Це особливо непокоїть з огляду на зростання прихованого й відкритого безробіття, оскільки особи, які шукають роботу, не можуть її знайти, що в свою чергу призводить до трудової міграції населення за кордон (особливо кваліфікованої робочої сили), а також різних негативних соціальних явищ.
З-поміж регіональних ринків праці України найгірша ситуація у Західному регіоні. Якщо для України загалом на жовтень 1998р. на одне робоче місце припадало у середньому 20 зареєстрованих громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, то для Івано-Франківської, Закарпатської, Волинської, Львівської, Рівненської, Чернівецької та Тернопільської областей показник відповідно дорівнював 148, 81, 69, 61, 52, 49, 41.
Упродовж останніх років попит на працю у країні не відповідав реальному. Спад виробництва відбувався швидшими темпами, ніж скорочення зайнятості. Різні заходи щодо протистояння масовому безробіттю, з одного боку, формально зберегли робочі місця, а з іншого – призвели до масового затримання виплати заробітної плати. Загальна сума боргу із виплати заробітної плати у січні 1998р. становила 5 148 млн.грн., що дорівнює двомісячному фонду оплати, нарахованому для виплати працівникам, зайнятим в економіці, а в грудні 1998р. досягла 6 587 млн.грн., у тому числі в бюджетній сфері – 992 млн.грн. Масовим явищем на підприємствах і в організаціях стала вимушена неповна зайнятість населення. Найбільших розмірів приховане безробіття досягло у Західному регіоні України.
За відсутності попиту на робочу силу будь-які заходи щодо поліпшення зайнятості не допоможуть кардинально зменшити чисельність безробітних у регіоні. А відтак дефіцит сукупного попиту на працю є однією з головних причин безробіття.
Створення нових і збереження наявних робочих місць неможливе без подолання економічної депресії й загального підвищення виробництва. У 1997 – першій половині 1998р. хоча і тривав спад виробництва, але його вдалося загальмувати. Так, якщо в 1995р. зниження валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні порівняно з попереднім роком становило 12,2%, то у 1996 – 1997рр. цей показник відповідно дорівнював 10 і 3,2%. Темпи скорочення випуску промислової продукції у 1995-1997рр. відповідно тсановили 12, 5,1, 1,8%, а продукції сільського господарства – 3,6, 9,5, 1,9%. Якщо у 1995р. збитково працювало кожне п’яте підприємство, то у 1997р. – кожне друге, при цьому сума збитків, одержаних ними, за станом на початок грудня становила 4,3 млрд.грн. Проте за перше півріччя 1998р. порівняно відповідним періодом 1997р. приріст ВВП становив 0,2%, темпи освоєння капітальних вкладень зросли на 8,5%, випуск промислової продукції було збільшено на 0,7%.
У Закарпатській області в 1997р. валовий суспільний продукт у розрахунку на одного мешканця був удвічі, а обсяг капіталовкладень – у чотири рази менший відповідно показників України загалом. Дещо кращий стан економіки у Львівській області порівняно з іншими областями Західного регіону України. Якщо в 1995р. для області капітальні вкладення на одного жителя були в 1,6 раза, то в 1997р. – лише в 1,1 раза менше від аналогічного середньодержавного показника.
У 1996р. на обліку в службах зайнятості України перебувало 982,6 тис. незайнятих громадян, що значно перевищило їх число у попередні роки. Найбільша питома вага припадала на частку працівників, звільнених з підприємств, установ та організацій з власної ініціативи. Головна причина такого звільнення зумовлена стримуванням керівниками відповідних підприємств і установ процесу вивільнення надлишкової чисельності працюючих у зв’язку з неспроможністю забезпечити їх вихідною допомогою. Досить поширеною стала практика вимушених відпусток без збереження заробітної плати та роботи в режимі неповного робочого дня.
У 1998р. соціально-економічна напруженість в сфері зайнятості посилилася і набула ознак кризи ринку праці. Кількість громадян, яким надано статус безробітних, зросла в 1,6 раза. Серед безробітних, які перебувають на обліку, жінок - 65,8%, молоді віком до 28 років – 31,6%.
Рівень зареєстрованого безробіття порівняно з 1 січня 1998р. збільшився на 0,8 процентних пункта і становив на 1 жовтня 2,1% працездатного населення працездатного віку. Найвищим він залишається у Західному регіоні України : Волинська область – 4,6%, Івано-Франківська – 4,4, Житомирська – 3,5, Львівська – 3,5.
Ситуація на регіональних ринках праці України не однозначна. Найбільше навантаження на одне вакантне робоче місце спостерігається у ряді західних областей, а найменше – в південних. Наприклад, в Івано-Франківській області на одне робоче місце претендує 84, у волинській – 78, Львівській – 33 громадян.
Складні процеси формування ринкової економіки, конверсії, роздержавлення і приватизації негативно вплинули на зайнятість та її структуру в окремих регіонах та по країні в цілому.
Перший етап формування ринкових ринкових перетворень (1992-1995 рр.) показав чітко визначені риси щодо специфіки прояву безробіття в різних регіонах України. Можна вважати доцільним умовний поділ економічних регіонів України на такі три групи: а) з незначним рівнем безробіття; б) з середнім рівнем безробіття; в) із значним рівнем безробіття. Особливої уваги в практичній діяльності служб зайнятості і місцевих адміністрацій заслуговують райони посиленого безробіття (табл. 5.1.)
Табл. 5.1
Кількість населення, не зайнятого трудовою діяльністю, та його працевлаштування в Західному регіоні у І півріччі 1998р., чол