Смекни!
smekni.com

Право (стр. 4 из 6)

Крім того, викликає сумнів і доцільність введення обмежень на дрібні (до 20 штук) партії дисків, що ввозяться, вивозяться або пересилаються юридичними особами в міжнародних поштових відправленнях, які пропонується встановити в доповненнях до ст. 2 Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування». Якщо діяльність з експорту, імпорту чи продажу дисків не є основною для зазначених юридичних осіб, то встановлення в кожному випадку необхідності цих декількох дисків для забезпечення їхньої господарської діяльності, а тим більше відслідкування подальшої долі кожної дрібної партії, призведе лише до зайвих витрат з Державного бюджету України. В разі прийняття вказаної норми може виникнути неузгодженість розглядуваного нормативного акта із Законом України «Про поштовий зв’язок», оскільки останній не передбачає повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності щодо погодження з ним пересилання відправниками міжнародних поштових та експрес-відправлень.

5. Проект «Про внесення змін до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 18 листопада 2002 р. № 2417 з метою забезпечення гармонізації національного законодавства з нормами й принципами системи ГАТТ/СОТ передбачає викладенняст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» у новій редакції. Документ, зокрема визначає, що ліцензування імпорту має запроваджуватися в Україні в разі різкого погіршення стану платіжного балансу й зовнішніх платежів, якщо інші заходи є неефективними.

Відповідно до положень проекту, ліцензування імпорту й експорту може запроваджуватися в разі необхідності застосування заходів захисту вітчизняного товаровиробника, хоча зміст терміну «заходи захисту вітчизняного виробника» не розкривається.

Чинна редакція ст. 16 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює переліки видів експортних (імпортних) ліцензій та квот, однак змінами до статті пропонується її виключити. Законопроект передбачає, що рішення про застосування режиму ліцензування, в тому числі встановлення квот, має приймати Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України. Нині ж таке право має парламент щодо прийняття рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування (імпорту). Це пов’язане насамперед з тим, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», до компетенції Верховної Ради України належить затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється згідно зі статтями 16, 17 цього Закону. З метою оперативного реагування у випадку застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань режим ліцензування та/або квотування зовнішньоекономічних операцій запроваджується згідно зі ст. 29 Закону Кабінетом Міністрів України.

Новим також є положення, за яким розгляд заявок на одержання ліцензій може здійснюватись у порядку їх надходження, який визначається за датами реєстрації заявок або одночасно після закінчення оголошеного строку їх приймання. Це пояснюється тим, що в разі застосування режиму неавтоматичного ліцензування запропоновано ввести норму, згідно з якою якщо на момент подання заявки встановлені квоти вичерпано, така заявка не розглядається. Таким чином, створюється ситуація штучного обмеження доступу до квот.

З цим пов’язана також нова норма, за якою при поданні заявки можуть вимагатися документи й інформація, що вважаються необхідними для підтвердження даних, зазначених у заявці та зовнішньоекономічному контракті. Натомість, чинна норма забороняє вимагати в подавця додаткової інформації, крім тієї, що міститься в заявці.

6. Проект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 18 листопада 2002 р. № 2419 спрямований на приведення 50 законів України (!), що регулюють ліцензування певних видів господарської діяльності, у відповідність із загальними положеннями щодо ліцензування, визначеними Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Автори законопроекту пропонують вилучити із законодавчих актів у сфері ліцензування види діяльності, що не підлягають ліцензуванню, а назви видів господарської діяльності, що ліцензуються, привести у відповідність до ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Зважаючи на те, що ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, проект передбачає в законодавчих актах, що оперують терміном «спеціальні дозволи (ліцензії)», замінити його терміном «ліцензія» відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

З огляду на великий обсяг проекту, більш докладно ми розглянемо його положення після прийняття проекту парламентом як закону.

7. Проект «Про внесення змін до деяких законів України» від 12 грудня 2002 р. № 2532 спрямований на певне впорядкування переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також на узгодження положень окремих законів («Про пестициди і агрохімікати», «Про меліорацію земель», «Про автомобільний транспорт» та «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування») із Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Водночас проект Закону передбачає зменшити кількість видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню (зокрема, щодо надання послуг із перевезення пасажирів та їх багажу на таксі, а також щодо експорту, імпорту обладнання та дисків для лазерних систем зчитування).

Скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню.

У 1991 р. законом України “Про підприємництво” вперше було передбачено обмеження у здійснені підприємницької діяльності.

При цьому перелік становив лише 11 видів підприємницькоїдіяльності,якідозволялось здійснювати при наявності спеціального дозволу – ліцензії. З того моменту за пропозиціями державних органів виконавчої влади були прийняті нормативні акти щодо ліцензування це 71 виду підприємницької діяльності. Крім того рішенням Кабінету Міністрів у травні 1994 року права щодо видачі суб‘єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення окремих видів діяльності були делеговані Уряду Автономної республіки Крим, 31 міністерству та відомству, 532 державним адміністраціям, 267 виконавчим органам, рад народних депутатів (взагалі 831 державному органу виконавчої влади. У кожної ліцензії був свій першотворець, а тенденція щодо збільшення видів підприємницької діяльностінаякіпотрібніліцензіїнабула незворотного характеру). По суті склалася така ситуація, коли всупереч закону проводилося безпідставне обмеження у підприємницькій діяльності якими завгодно органами на свій розсуд. Це у свою чергу фактично призвело до порушення одної з головних умов здійснення підприємницької діяльності щодо права підприємців без обмежень приймати рішенняіздійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить діючому законодавству яке передбачене ст.3 закону України “Про підприємництво”.

В зв‘язку з цим в липні 1995 р. прийнято закон України “Про внесення

доповнень до закону України “Про підприємництво”, ст.3 якого доповнена першою частиною згідно якої, визначення видів діяльності, які підлягають ліцензуванню в інших законодавчих актах, не допускається”.

Але зазначене застереження не поширювалось на норми законодавчих актів України щодо ліцензування, які діяли на момент набрання чинності вище згаданого закону України “Про підприємництво”. Взагалі з цим питанням в державі склалася така ситуація, що закон України та рішення Уряду носять декларативний характер, бо ні органи виконавчої влади,нісуб‘єкти підприємницької діяльності в основному не дотримувались нормчинного законодавства з питань ліцензування.

Як відомо, нормативна правова база державних органів виконавчої влади, щодо ліцензування підприємницької діяльності не була приведена на той час у відповідністьдовимог законодавства. Ліцензії на здійснення підприємницької діяльності продовжували видаватися на підставі відомчих інструкцій, які вже втратили чинність.

Міністерства постійно перевищували свої повноваження щодовидачі ліцензій на види діяльності обмеження яких не передбачено ст.4 закону