Стаття 333 ЦК встановлює такий спосіб виникнення права власності, який не був закріплений у ЦК 1963 p.
Стаття надає можливість особі набути право власності на ягоди, лікарські рослини, гриби, квіти, які вона зібрала, на рибу, яку зловила, а також на іншу річ, яку вона здобула в лісі, водоймі тощо (наприклад тварину, глину, пісок та інші загальнопоширені корисні копалини). Набуття права власності допускається лише в тих випадках, коли збір або добування відповідних об'єктів було дозволено перш за все законом (у даному випадку мається на увазі земельне, водне, лісове законодавство). Так, відповідно до ст. 95 ЗК одним із прав землекористувачів є право використовувати наявні на земельній ділянці загально поширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі. Лісовий кодекс України дозволяє громадянам у порядку загального використання лісових ресурсів безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодавством[3].
Річ, яка не має власника або власник якої невідомий, визнається безхазяйною. Стаття 335 по-різному визначає правове становище безхазяйних рухомих і нерухомих речей.
Безхазяйні нерухомі речі, як і інші об'єкти нерухомості, підлягають реєстрації, яку проводить орган, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені.
Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік з метою виявлення власника має бути зроблено оголошення в друкованих засобах масової інформації. Така постановка на облік є адміністративним актом, а не юридичним фактом, що впливає на цивільні правовідносини, об'єктом яких є ця нерухомість. Значення взяття на облік нерухомої речі полягає в тому, що з даного моменту починається перебіг строку (один рік), необхідного для пред'явлення відповідної вимоги до суду.
Частина 2 ст. 335 ЦК вносить деякі зміни до інституту набуття права власності державою, на безхазяйне майно, який був передбачений ЦК 1963 p. Об'єктом набуття, відповідно до ст. 335 ЦК, тепер є лише безхазяйна нерухома річ. За ЦК 1963 p. об'єктом набуття було будь-яке безхазяйне майно, яке переходило у власність держави. За нормами ст. 335 чинного ЦК воно може стати комунальною власністю[4].
Стаття 335 передбачає, що безхазяйні рухомі речі можуть набуватися в комунальну власність за набувальною давністю (ст. 344 ЦК). Для виникнення права комунальної власності на безхазяйну рухому річ не потрібно в подальшому винесення судового рішення.
Об'єктом відносин, що регулюються статтею 337, є рухомі речі. При цьому стаття не містить жодних обмежень щодо вартості знайдених речей.
Суб'єктом цих відносин є особа, яка знайшла чужу річ, а також заволоділа нею. Така особа зобов'язана повернути знайдену річ власнику або особі, яка її загубила. Основний обов'язок особи, яка знайшла знахідку, полягає в тому, що вона має повідомити про знахідку, а також повернути чужу річ її законному володільцю. Якщо річ знайдено у приміщенні або транспортному засобі, то особа, яка знайшла чужу річ, перш за все зобов'язана повідомити особу, яка її загубила, і повернути річ. Тільки в тому випадку, коли власник речі чи інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, є невідомими, виникає обов'язок щодо володільця приміщення чи транспортного засобу. Якщо особі, яка знайшла знахідку, невідома особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або її місце перебування, вона повинна повідомити про знахідку міліцію чи орган місцевого самоврядування.
Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе. Така особа має вжити необхідних заходів щодо збереження речі, виходячи з її властивостей і стану, а також небезпеки, що загрожує її цілісності. В окремих випадках особа, яка знайшла чужу річ, має право здати її на зберігання міліції або органові місцевого самоврядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали.
Якщо загублена річ є такою, що швидко псується, або витрати на її зберігання є великими порівняно з вартістю речі, ця річ може бути продана особою, яка ЇЇ знайшла. При продажу речі особа, яка продає чужу річ, має одержати письмові докази, що підтверджують суму виторгу (це може бути квитанція, чек). Сума грошей, одержаних від продажу знайденої речі, має бути повернута власнику речі або особі, яка її загубила[5].
Якщо річ було втрачено, знищено чи пошкоджено особою, яка знайшла загублену річ, вона несе відповідальність за це перед власником речі або особою, яка її загубила. Розмір відповідальності особи обмежується вартістю речі.
Після закінчення шести місяців з моменту заявления про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування на підставі вичерпного переліку визначених статтею 338 юридичних фактів у особи, яка знайшла загублену річ, виникає право власності на неї.
Особа, яка знайшла чужу річ, може відмовитися від набуття права власності на неї, подавши відповідну заяву органові місцевого самоврядування. Така річ у подальшому переходить у власність територіальної громади.
Частина 3 статті 338 окремо визначає порядок набуття права власності на знайдені транспортні засоби. Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції. З метою виявлення власника або особи, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, органи міліції повинні зробити у друкованих засобах масової інформації оголошення про виявлення загублених транспортних засобів.
Органи міліції мають право продати транспортний засіб, якщо протягом шести місяців від дня опублікування оголошення власник або особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб. Сума виторгу, отримана від продажу транспортного засобу, має бути внесена на спеціальний рахунок в банку і зберігатися там протягом трьох років. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб.
Визначення скарбу, що міститься в статті 343, майже повністю відтворює визначення, яке містив ЦК 1963 p. Об'єктом відносин є гроші (ст. 192 ЦК), валютні цінності (ст. 193 ЦК), інші цінні речі (дорогоцінні метали, перли, дорогоцінні метали у зливках, у виробах і ломі), а не будь-яке інше майно. Названі об'єкти визнаються скарбом лише за наявності певних умов, а саме: 1) вони повинні бути закопані чи іншим способом приховані в землі; 2) власник їх є невідомий або якщо відомий, але за законом втратив на них право власності. З огляду на це не є скарбом умисно приховані цінності, якщо їх власник відомий і не втратив права власності на них.
ЦК встановив нове положення, відповідно до якого право власності на скарб набуває особа, яка його виявила. У тих випадках, коли скарб був виявлений у майні, що належить на праві власності іншій особі (наприклад таким майном може бути земельна ділянка, будівля тощо), право власності на скарб виникає у двох осіб — в особи, якій належить майно, в якому скарб був прихований, та в особи, яка виявила скарб. Між цими особами виникає право спільної часткової власності на скарб, причому їхні частки є рівними (про поняття права спільної часткової власності див. ст. 356 ЦК). У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.
ЦК обмежив коло випадків, коли право власності на скарб набуває держава. За ЦК 1963 p. скарб завжди надходив у власність держави. Відповідно до чинного ЦК держава набуває право власності на скарб лише тоді, коли предмети, що становлять скарб, є пам'яткою історії та культури. Правовий режим пам'яток історії та культури визначається Законом України «Про охорону культурної спадщини». Відповідно до вказаного Закону пам'яткою визнається об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Спір про те, чи є скарб пам'яткою історії та культури, підлягає розгляду в суді.
Частина 4 статті 343 надає особі, яка виявила скарб, що є пам'яткою історії та культури, право одержати від держави винагороду в розмірі до 20 відсотків від вартості скарбу на момент його виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування. Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена в майні, що належить іншій особі, право на отримання винагороди має як особа, яка виявила скарб, так і особа, в майні якої скарб був прихований, у розмірі до 10 відсотків від вартості скарбу кожна. Винагороду виплачує державний фінансовий орган.
Право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, що поділяються на первісні та похідні. За первісних підстав право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331 ЦК), переробка речі (ст. 332 ЦК), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК), безхазяйна річ (ст. 335 ЦК), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК), знахідка (ст. 338 ЦК), бездоглядна домашня тварина (ст. 341 ЦК), скарб (ст. 343 ЦК), набувальна давність (ст. 344 ЦК), викуп пам'ятки історії та культури (ст. 352 ЦК), реквізиція (ст. 353 ЦК), конфіскація (ст. 354 ЦК).