МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Володимира Даля
КРИМСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ, ФЕОДОСІЙСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З дисципліни Правовое регулирование отношений собственности
Студент Вальчишен С.В.
Керівник роботи
Доцент Сидоренко Ю.М.
У цивільно-правовій науці право власності розглядається в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють належність матеріальних благ конкретним суб'єктам, у тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них такого права щодо цих благ. Такі правові норми у своїй сукупності утворюють відповідний інститут права власності. Оскільки ці норми мають переважно цивільно-правове походження, то це дає достатньо підстав для визнання інституту права власності інститутом цивільного права.
Підставами виникнення права власності, так само, як і припинення підставами права власності, є юридичні факти, тобто такі обставини реального життя, які закон виділяє як підстави виникнення права власності. Більш того, одні й ті ж юридичні факти можуть одночасно бути підставами виникнення права власності в однієї особи і підставами припинення права власності в іншої особи.
Цивільне право поділяє підстави припинення права власності на дві групи: 1) первісні; 2) похідні.
Метою дослідження є науковий аналіз первісних підстав виникнення прав власності в цивільному праві, а також потрібно розкрити їх класифікацію відповідно до чинного законодавства.
Як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, зазначених у ЦК України.
Всі юридичні факти, які утворюють правовідносини власності (і відповідно суб'єктивне право власності), можна поділити на первісні і похідні.
За первісних фактів право власності виникає на річ вперше або незалежно від попередніх власників, за похідних — право власності виникає у суб'єкта внаслідок волевиявлення попереднього власника.
До первісних способів набуття права власності належать:
створення нової речі внаслідок виробничої діяльності (виробництва), переробки речі (специфікації), володіння плодами і доходами, націоналізація, реквізиція, конфіскація, вилучення безгосподарно утримуваного будинку, вилучення безгосподарно утримуваних пам'яток історії і культури, безхазяйне майно, знахідка, скарб, бездоглядна худоба.
Деякі способи характерні для виникнення будь-яких форм власності, зокрема виробництво, переробка речей, плоди і доходи. Але є й способи, притаманні лише державній власності: націоналізація, реквізиція, конфіскація, вилучення безгосподарно утримуваного будинку або пам'яток історії і культури, знахідка, скарб.
Похідними способами набуття права власності визнаються численні цивільні угоди, а також спадкування за законом і заповітом.
Стаття 331 встановлює такий спосіб виникнення права власності, який не був закріплений у ЦК 1963 p.
Створення нової речі, як у промислових масштабах, так і в одиничному екземплярі, характеризує процес розширеного відтворення. Особа може створити річ як самостійно, так і на підставі певного договору (договору підряду (ст. 837 ЦК), договору побутового підряду (ст. 865 ЦК). За загальним правилом особа, яка створила річ на підставі договору, набуває право власності на неї. Ця норма є диспозитивною, тому дозволяє набути право власності на річ, яка виготовлена за договором, іншій особі. Виготовити річ на підставі договору особа може також зі своїх матеріалів. У такому випадку ця особа завжди визнається власником речі.
За змістом цієї статті право власності на нову річ виникає в той момент, коли в результаті виготовлення чи створення з'являється об'єкт, який може кваліфікуватись як нова річ.
У частині 2 статті 331 визначаються особливості виникнення права власності на нерухоме майно. До нерухомих речей (ст. 181 ЦК) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ліси, багаторічні насадження, будівлі). Режим нерухомих речей може бути поширений також на повітряні й морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти та інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будівлі, споруди тощо) виникає в момент завершення будівництва цього об'єкта. Право власності на нерухоме майно виникає також з моменту прийняття його до експлуатації, якщо законом або договором передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації.
Якщо право власності відповідно до закону на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, то право власності на це майно виникає з моменту державної реєстрації. ЦК передбачає прийняття спеціального закону про реєстрацію прав на нерухоме майно та угод з ним. Державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється поки що відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» від 17 лютого 2003 р. № 134/2003 та інших нормативно-правових актів. Окремій системі реєстрації підпорядковуються повітряні й морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти[1].
До моменту виготовлення об'єкта, який може визнаватись як нова річ, особа, яка здійснює його створення, визнається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані нею в процесі цього будівництва (створення майна). У випадках до повного завершення будівництва нерухомого майна особа, яка проводила це будівництво, може звернутися до суду із заявою про визнання її власником недобудованого майна. Суд може винести таке рішення, але за умови, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною. Оскільки стаття 331 не визначає розмір незначної частки, тому суд у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи оцінює, чи можна визнати особу власником недобудованого нерухомого майна.
Стаття 332, на відміну від ЦК 1963 p., закріплює такий спосіб виникнення права власності на річ, як специфікація. Цей спосіб набуття права власності охоплює переробку чужої речі, внаслідок чого створюється нова, або виготовлення нової речі з чужих матеріалів. Суб'єктами цього процесу є специфікатор (особа, яка переробляє річ) і власник матеріалу.
Для з'ясування змісту поняття переробки, як зазначається у ст. 332 ЦК, потрібно також враховувати положення митного законодавства. Стаття 231 глави 38 Митного кодексу України до переробки відносить «власне переробку товарів», «обробку товарів — монтаж, збирання, монтування та лагодження», «ремонт товарів, у тому числі відновлення та регулювання», а також «використання окремих товарів, що не є продуктами переробки, але які сприяють чи полегшують процес виготовлення продуктів переробки, якщо самі вони при цьому повністю витрачаються»[2].
ЦК визначає об'єктами переробки річ та матеріали. Під матеріалом слід розуміти будь-яку рухому річ, за винятком нерухомості, поняття якої дано у ст. 181 ЦК. Об'єкт, на який набувається право власності в результаті переробки, ст. 332 ЦК визначає як нову річ.
Однією з умов набуття права власності на річ у результаті переробки є правомірність здійснення переробки чужої речі. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на нову річ, крім цього, на неї покладається обов'язок відшкодувати власникові матеріалу його вартість.
За загальним правилом право власності на рухому річ (ст. 181 ЦК), яка створена шляхом переробки чужих матеріалів, набувається власником матеріалів за його бажанням. Це положення застосовується, якщо інше не передбачено договором. ЦК не визначає, в який момент мав бути укладений такий договір. Це залежить від розсуду власника матеріалу і специфікатора (особи, яка переробляє річ). Договір може бути укладений ними до початку переробки, в ході переробки чи після її здійснення. Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором. Отже, специфікатор набуває право власності на нову річ тільки за наявності одночасно таких умов: 1) добросовісність специфікатора; 2) вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу; 3) бажання специфікатора щодо набуття права власності на нову річ. Якщо специфікатор визнається власником речі, він зобов'язаний відшкодувати власнику матеріалу моральну шкоду.
При визначенні вартості матеріалу й вартості переробки до уваги беруться ціни, які існують у тому місці, де зобов'язання мало бути виконано в день добровільного задоволення боржником вимог кредитора, а якщо вимога добровільно задоволена не була — в день пред'явлення позову. Виходячи з обставин справи суд може задовольнити вимоги про відшкодування вартості, беручи до уваги ціни, що існують на день винесення рішення.