В України інститут трасту було закріплено в Декреті Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" від 17 березня 1993 р. № 23-93 (далі – Декрет про довірчі товариства), Положенні про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації, затвердженому Указом Президента України від 11 травня 1994 р. № 224/94 (далі – Положення про холдинги) і Положенні про фінансово-промислові групи в Україні, затвердженому Указом Президента України від 27 січня 1995 р. № 85/95 (далі – Положення про ФПГ), хоча він був відомий ще за часів Російської імперії як інститут душеприказчиків. Однак останніх не можна було віднести ані до власників заповіданого майна, оскільки ними були спадкоємці, ані до повірених, оскільки коло повноважень душеприказчиків щодо довіреного їм майна було значно ширшим. [16; c. 26]
Зрозуміло, що континентальна система права, до якої належить і наша правова система, не може сприйняти траст у його класичному вигляді, адже не визнає можливості одночасної наявності більш, ніж одного власника на одну й туж саму річ. Венедиктов В.А. у статті "Органы управления государственной социалистической собственностью", аналізуючи траст, називає його досить чужорідним для нашого права. [10; c. 13]
Сучасний досвід рецепції англо-саксонського траста має Російська Федерація (надалі – РФ). Відповідно до Указу президента РФ „Про довірчу власність (траст)" від 23 грудня 1993 р. у РФ було запроваджено трасти. Однак цей досвід виявився невдалим у зв’язку із непристосованістю класичного трасту до континентальних реалій та численними запереченнями цивілістів того часу. [10; c. 13]
Зауважимо, що опоненти запровадження інституту довірчої власності в сучасній Україні розуміють це правове явище саме у нерозривному зв‘язку з класичним англо-саксонським трастом. Про це свідчить хоча б правова позиція вже згадуваної І.В. Венедиктової. [10; c. 13]
Слід погодитись із тим, що класичний траст, який базується на концепції розщепленого права власності, не може бути застосований в Україні, враховуючи положення чинного законодавства про власність, зміст яких однозначно вказує на неприпустимість наявності декількох власників на одне й теж саме майно. Тому "українська довірча власність" ніяк не є тотожною англосаксонській розщепленій власності. Необхідно вести мову про єдиного власника, титул якого має чітко визначене цільове спрямування. [10; c. 14]
"Український" траст має певні особливості.
По-перше, трастові відносини виникають в Україні на підставі договору, тобто двосторонньої угоди між довірителем майна (саме так іменується в Декреті про довірчі товариства засновник трасту) і довірчим товариством, а не волевиявлення першого з них. [16; c. 27]
По-друге, якщо довірителем майна може бути як юридична особа, так і громадянин, що передають довірчому товариству повноваження власника належного майна відповідно до умов укладеного між ними договору, то довірчим власником – тільки юридична особа, якою і є довірче товариство. [16; c. 27]
По-третє, вигодонабувачем у відносинах "українського" трасту може бути тільки довіритель майна, оскільки дії учасників довірчого товариства, що здійснюють довірчі операції від його імені (довірених осіб), мають спрямовуватися виключно на реалізацію інтересів власників за умовами укладеного між ними договору (ч. 2 ст. 3 Декрету про довірчі товариства). [16; c. 27]
Але найцікавіше (і це по-четверте) стосується все ж таки статусу довірчого товариства. Річ у тім, що у визначенні довірчого товариства йдеться про здійснення ним представницької діяльності, тоді як довірителі майна передають йому повноваження власника, а не представника цих осіб як власників. Таким чином, у законодавстві України чітко не визначено, ким саме – представниками чи "повноправними" власниками – є довірені особи. [16; c. 27]
Втім, подальший аналіз норм Декрету про довірчі товариства дозволяє дійти висновку, що траст у нашій державі розуміють як представництво, а не вид власності. Так, згідно з ч. 3 ст. 3 згаданого Декрету, довірені особи особисто виконують свої обов’язки перед довірителями майна, однак установчий договір може передбачати передачу повноважень довіреної особи іншому учаснику, а також іншій особі за довіреністю на строк, що не перевищує одного року. [16; c. 27]
Таким чином, можна підсумувати, що вивчення англо-американської правової системи досить корисне з погляду необхідності подальшого вдосконалювання українського законодавства в сфері регулювання правовідносин із приводу права власності.
Таким чином, можна зробити наступні висновки:
Поняття "власність" і право власності. Власність є матеріальною основою суспільного розвитку. Як науковий термін вона вживається у двох аспектах: в економічному і юридичному. В економічному аспекті – це присвоєння матеріальних благ, сутність якого полягає в належності наявних засобів виробництва й одержаних продуктів праці державі, територіальним громадам та окремим колективам чи індивідам. Належність (присвоєння) у цьому разі означає ставлення суб'єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх і відповідно ставлення до них усіх інших осіб – як до чужих. Це матеріально-речовий аспект процесу присвоєння, який характеризує ставлення людей до речі.
У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут права власності. Праву власності належить головне місце у системі речових прав. У свою чергу, речове право – це найбільш об'ємний і важливий правовий інститут у всіх правових системах світу. Йому присвячено відповідні розділи цивільних кодексів, спеціальні закони країн.
Право власності в країнах англо-американської правової системи склалося ще за часів середньовіччя, коли феодали були наділені значною кількістю землі.
Це право залишається переважно судовим, правом судового прецеденту. В Англії немає галузевих кодексів європейського типу, в англійському праві відсутній поділ права на публічне і приватне. Право США містить кодекси, невластиві праву Англії. В деяких штатах діють цивільні кодекси, в 25 штатах – цивільно-процесуальні.
У США та Англії класифікація майна на рухомість або нерухомість застосовується тільки щодо суб'єктів іноземного права. Але існує розподіл на реальні та персональні речі, наприклад річ у володінні та річ у вимозі є річчю персональною, а річ, що перебуває в оренді, - реальною, але нею не володіють.
Особливістю англо-американської системи права є наявність такого правового інституту як довірча власність, спори про необхідність введення такого правового інституту в України йдеться і по сьогоднішній день.
1. Вenhrain J. Theory of legislation. Principles of Civil code. Damont, 2003.
2. Lawsоn. Introduction to the law of property. Oxford, 2001.
3. Берман Г. Д. Западная традиция права: епоха формирования. – М.: