Коло суб'єктів права власності на лісидоповнюють трудові колективи колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, садівницьких товариств, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Розпорядження колективною власністю здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.
Кожен член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу чи акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку колективної власності, яка визначається відповідно до законодавства.
Право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації.
Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.
Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку.
4. Зміст права власності на ліси.
Зміст права власності на ліси є сукупність трьох головних правомочностей щодо них: права володіння, права користування і права розпорядження. Вказані правомочності виникають у власника разом з набуттям права власності на ліси і в сукупності можуть належати лише власникові.
Право володіння лісами — це забезпечена юридичними нормами можливість фактично і безперешкодно, хоча і з дотриманням вимог законодавства, впливати на них. Це гарантована належність власнику, яка означає невід'ємність лісів від власників без згоди останніх або без належних на те підстав, це визнання їх абсолютних прав на природні об'єкти і ресурси та недопущення впливу на них інших осіб.
Право володіння — це гарантія подальшого розпорядження природними ресурсами та їх використання.
Право користування лісами — це використання їх корисних властивостей, забезпечене наявністю юридичних норм щодо такого.
Право користування лісами реалізується на декількох рівнях:
— суб'єктами права приватної та колективної власності з метою використання корисних властивостей природних ресурсів для задоволення особистих потреб. Забезпечується юридичне гарантованою можливістю для самостійного їх використання;
— державою і органами місцевого самоврядування для задоволення різноманітних потреб громадян і суспільства в цілому (матеріальних, естетичних). Забезпечується діяльністю спеціальних уповноважених державою органів, яка спирається на правове закріплення і регламентацію в нормативних актах.
Право розпорядження — це, виходячи з цивілістичного розуміння, юридичне забезпечена можливість визначення фактичної і подальшої долі природного об'єкта. Особливістю права розпорядження лісами як власністю є необхідність визначення для цього їх правового статусу.
Відповідно до екологічного законодавства України правом розпорядження держави є юридичне забезпечена можливість визначення основних засад і режиму використання лісів, передача їх у власність або користування, встановлення порядку та розмірів плати за використання, граничних розмірів плати.
Право розпорядження органів самоврядування — це надана правовими нормами можливість розподілу і перерозподілу природних ресурсів, визначення розміру середніх часток, що підлягають передачі у власність, надання у користування цих лісів, відчуження їх іншим особам відповідно до чинного законодавства.
Право розпорядження колективних і приватних власників природних ресурсів — це забезпечена правовими нормами можливість самостійного використання природних ресурсів, право надання їх у користування іншим особам з дотриманням вимог законодавства та право добровільного відчуження.
Здійснення права власності на природні ресурси, про що вже зазначалося, повинно відзначатися суворим дотриманням вимог екологічного законодавства. Право власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідностям інших громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію на планеті і природну якість землі.
Література
1. Конституція України. – 1996 р. із наступними змінами та доповненнями. – Х.: 2006 р.
2. Лісовий кодекс України. – 21.01.1994 із змінами та доповненнями станом на 29.03.2006 р.
3. Закон України «Про власність».
4. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».
5. А.П. Гетьман, М.В. Шульга. Екологічне право України. – Х., «Право». – 2005 р.