1. Щорічну додаткову відпустку за роботу в шкідливих і важких умовах праці надають працівникам виробництв, цехів, професій і посад, передбачених відповідними розділами зазначеного Списку, незалежно від того, до якої галузі господарства належать ці виробництва й цехи, та від форм власності підприємств, організацій і установ.
Назви професій і посад керівників, фахівців, службовців і робітників, передбачених у Списку, наведено відповідно до Класифікатора професій ДК 003-95, затвердженого наказом Держстандарту України від 27 липня 1995 року, №257.
2. Робочі місця за умовами праці атестують згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року, №442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими Постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року, №41.
3. Працівникам, професії та посади яких не передбачені у Списку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах,означених Списком, додаткову відпустку надають на тих самих підставах, що й працівникам, які мають право на таку відпустку.
4. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці і базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками й критеріями, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я і Міністерства праці та соціальної політики України від 31 грудня 1997 року, №383/55 «Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів» та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 28 січня 1998 року.
У випадках, коли тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість, вказану в Списку, відпустка може бути продовжена на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підприємства.
Додаткова відпустка за особливий характер праці
За ст.8 передбачено додаткову відпустку за особливий характер роботи та її тривалість. Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:
1) окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних та геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, — тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України, відповідно до Додатку 2, про який вже зазначалося;
2) працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.
При наданні щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день необхідно врахувати, що ненормований робочий День — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу і ця робота не вважається надурочною.
Додаткова відпустка, яка надається за ст.8 Закону України «Про відпустки», є компенсацією за підвищене розумове та нервове напруження та за роботу понад нормальну тривалість робочого часу, якщо така праця не може бути нормована через специфіку виконуваної роботи.
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється в колективному або трудовому договорі залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Щодо працівників, які працюють за ненормованим робочим днем, Міністерством праці та соціальної політики було видано наказ від 5 лютого 1998 р., №18 «Про внесення змін до Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці», в якому зазначалось, що конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій або посад чи трудовим договором. Крім того, на законодавчому рівні в деяких сферах діяльності визначений орієнтований перелік посад працівників з ненормованим робочим днем.
Тривалість додаткової відпустки за ненормований робочий день не обов'язково має становити 7 календарних днів, її тривалість може бути і меншою. Право на цю відпустку працівникові визначається в кожному випадку із урахуванням конкретних обставин виробництва безпосередньо на підприємстві, в установі, організації. Важливим є те, що саме положення про надання додаткової відпустки відповідно до ст.8 Закону України «Про відпустки» має бути закріплене в колективному чи трудовому договорі.
Отже, коло суттєвих ознак, які входять до поняття «щорічна додаткова відпустка», полягає не тільки в тому, що ця відпустка надається певній категорії працівників, які працюють в тій чи іншій галузі, зазначеній у Списку, за особливий характер праці та ненормований робочий день, а й у тому, що щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку за однієї з підстав, яку обрав працівник. Порядок надання додаткової відпустки з декількох підстав встановлюється Кабінетом Міністрів України.
До щорічних додаткових відпусток необхідно віднести відпустки за стаж роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації. Так, відповідно до п.2 ст.35 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р., №3723-ХП підставою для набуття права на додаткову відпустку державним службовцям є стаж роботи в державних органах понад 10 років. Тільки в цьому випадку надається додаткова відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Крім цього Закону, Кабінетом Міністрів України була видана Постанова від 27 квітня 1994 р., №250 «Про порядок і умови надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток» із змінами відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 р., №1396 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України. Відповідно до вказаної Постанови, у випадку, якщо державний службовець чи посадова особа місцевого самоврядування має стаж роботи понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів. Починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожен наступний рік. Але в згаданій Постанові передбачено, що тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Тобто, виходячи з положення ст.35 Закону України «Про державну службу» та згаданої Постанови Кабінету Міністрів України, додаткові відпустки державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування надаються тільки після 10 років роботи в цій сфері, але максимальна тривалість їх не повинна перевищувати 15 календарних днів.
Звичайно, такі додаткові відпустки носять не тільки компенсаційний, а й заохочувальний характер. Крім того, у випадку з державними службовцями бачимо, що право на отримання додаткової відпустки пов'язане не тільки з особливостями цієї роботи, а також із тривалим перебуванням у трудових правовідносинах. Таким чином, підставою для надання додаткової відпустки для державних службовців є стаж роботи.
Додаткові відпустки за тривалий стаж роботи надаються також суддям та працівникам прокуратури. Так, суддям, які мають стаж роботи понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів (ст.44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р.). Відповідно до ст.49 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. атестованим працівникам прокуратури, які мають стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю: після 10 років — 5 календарних днів; після 15 років — 10 календарних днів; після 20 років — 15 календарних днів.
Деякі види додаткових щорічних відпусток передбачені іншими нормативно-правовими актами, наприклад, такий вид додаткових відпусток, як заохочувальні, надаються тільки членам добровільних пожежних дружин (команд) відповідно до ст.29 Закону України «Про пожежну безпеку»від 17 грудня 1993 р. Тривалість такої відпустки становить до 10 робочих днів на рік із збереженням заробітної плати.
За ст.10 ЗУ “Про відпустки” щорічна додаткова відпустка передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 цього Закону надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України.
Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.
Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.
Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.
Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.
У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.