Смекни!
smekni.com

Характеристика країн Єгипту та Аргентини (стр. 3 из 6)

Писемність

У Стародавньому Єгипті впродовж його довгої історії існували кілька різних систем письма, які використовувалися в різних цілях: демотичне, ієратичне та ієрогліфічне письмо. Перші ієрогліфи були схематичними зображеннями тварин або предметів, які з часом перетворилися на фонетичні знаки. Кількість ієрогліфічних знаків зростала з часом, і в пізній елліністичний період їх нараховувалося біля 5 тисяч.

Ієрогліфічним письмом у Єгипті користувалися приблизно з 30 по 18 століття до н.е., після чого писемність перейшла до простіших позначень – ієратичного письма (13 - 2 ст. до н.е.). Потім єгипетське письмо стало ще більш удосконаленим – демотичним, в якому кожен із символів щось означав. Наприклад овал та три дерева над ним означали повінь, видозмінене зображення хижака означало якусь небезпеку.

Образотворче мистецтво і вірування

Завдяки вірі єгиптян в життя після смерті, в них розвивалося образотворче мистецтво. Єгиптяни вірили що окрім тілесної оболонки та душі, кожна людина має "КА" (можливо, життєва енергія, або свідомість людини, або і те і інше). Щоб це не було, але КА повинно було повернутися в тіло і розпочати нове життя. Але як може КА після довгої мандрівки знайти свою тілесну оболонку? Єгиптяни вирішили цю проблему. Біля гробниць ставили статуетки або скульптури із зображенням людини, яка померла. Ці образи повинні якнайбільше бути схожими на померлого, бо інакше КА не знайде своє тіло.

Живопис, портретні скульптури

Були і інші види мистецтв, як наприклад живопис. Найчастійше малювали на стінах гробниць та храмів. Також малювали на глиняних посудинах, горщиках тощо. Найчастіше на давньоєгипецьких зображеннях ми бачимо фараонів – верховних правителів країни. За давньоєгипецькими віруваннями фараона вважали сином бога сонця РА, земним втіленням бога Гора та спадкоемцем Осіріса. Тому самоправство фараона ніким не осуджувалося. Найбільших успіхів єгиптяни досягли у створенні портретних скульптур з каменю і дерева.

Музична культура Єгипту

Музична культура Єгипту налічує понад 5 тисячоліть. Але записи єгипетської музики не були виявлені. Джерелом свідчень про неї є археологічні пам‘ятки, а саме: були знайдені дугоподібна арфа, повздовжня флейта, систр (металеве брязкальце). Найчастійше музика була одноголосною, синкретичною, тісно пов‘язаною з танцем, пантомімою, драматичними виставами тощо. Згодом виникли три напрями в музиці Єгипту. Релігійно-культова, придворна та народна музика. Удосконалювались форми виконання. Утворювались ансамблі та зародилася так звана хейрономія – рання форма керування хором за допомогою жестів та міміки. В процесі подальшого розвитку виникла ліра, кутова арфа, подвійний гобой, дерев‘яні і бронзові сурми, різноманітні барабани, та що дуже важливо – пневматичний та гідравлічний органи. Це одні з кращих винаходів єгиптян. Після завоювання Єгипту Римом, знання і технологія поширились в Римській імперії. Зокрема єгипетський орган став попередником європейського органу. Також розвивалися примітивні форми багатоголосся, створювались невеликі хори.

Визначні місця

В Ель-Гізі знаходяться піраміди Хеопса, Хефрена та Мікерина, які є єдиним із семи чудес стародавнього світу, що збереглися до наших днів, і не менш відомий Сфінкс.

У давній столиці Єгипту Мемфісі (Менноф-Ра) - величні руїни храму Птаха. Тут коронували фараонів, а також відома статуя фараона Рамзеса II заввишки 14 м.

Світовим надбанням є також Луксор (у давнину Фіви), одна з давніх столиць Єгипту. Особливим є Луксорський храм на честь Амона-Ра з велетенськими статуями фараонів. Не оминають туристи й знамениту Алею сфінксів.

Карнак відомий найбільшим у світі колонним храмом на честь Амона-Ра та двома святилищами.

У Долині царів знаходяться гробниці фараонів різних династій і єдина нерозграбована гробниця фараона Тутанхамона, де були знайдені неоціненні скарби.

Знаменитим є Саккар з некрополем фараонів різних династій і величним поховальним комплексом фараона Джосера та ін. Цьому переліку немає кінця.


Аргентина

Аргентина (ісп. Argentina [arxenˈtina] Архенті́на), офіційно Аргентинська Республіка — країна в Південній Америці, що межує на півдні і заході з Чилі, на північному заході з Болівією, на сході з Парагваєм, Бразилією, Уругваєм і омивається Атлантичним океаном. Площа 2 780 092 км²

Населення 40,914 млн осіб (оцінка 2009).

Столиця — Буенос-Айрес.

Офіційна мова – іспанська.

Грошова одиниця — аргентинське песо.

Форма правління – Республіка

Голова держави – Президент(Обирається на 6 років)

Вищий законодавчий орган – Двухпалатний парламент – Національний конгрес(Сенат і Палата Депутатів)

Вищий виконавчий орган – Кабінет Міністрів

Походження назви Аргентина — від латинського "арґентум" (срібло). Купці використовували аргентинську річку Ріо-де-ла-Плата (Срібна річка) до перевозу срібла та інших скарбів з Перу. Земля вниз за течією і стала відома як Аргентина (Земля срібла).

Фізико-географічне положення Аргентини

Арґентина займає фактично всю південно-східну частину Південної Америки. Протяжність Арґентини з Півночі на Південь складає біля 3800 км. і біля 1400 км. із заходу на схід. Площа — близько 2 780 400 км². Арґентина відрізняється великою різноманітністю ландшафту: на півночі великі простори займає рівнина Гран-Чако, покрита тропічною саваною; до неї примикають сухі субтропічні степи Пампи, на півдні розташоване Патагонське плоскогір'я з суворим кліматом. На півдні і заході Арґентина граничить з Чилі, на півночі - з Болівією і Парагваєм, на північному сході і сході - з Бразилією і Уругваєм. Південно-східну межу Арґентини обкреслює Атлантичний океан, а її кордон з Чилі на заході і південному заході визначається Андами.

Географічно Арґентину можна розділити, на чотири основні регіони:

1) гірська область — Передандійським плато, що переходить в Анди (г. Аконкагуа, 6960 м) з численними конусами вулканів і сніговими вершинами;

2) Північні рівнини, Гран-Чако і межиріччя Парани та Уругваю;

3) Пампа — великі і практично безлісі рівнини на південь від Гран-Чако, на схід від Анд і на північ від р. Ріо-Колорадо;

4) Патагонія — відкриті вітрам степи Патагонського плато (висоти до 2 000 м) на південь від Ріо-Колорадо.

Рельєф

Велика довжина території Арґентини з півночі на південь забезпечує різноманітність природних умов. За будовою поверхні країну можна розділити на дві частини: підвищену - західну і південну,і рівнинну - східну.

Вздовж усього західного кордону Арґентини простяглися могутні Анди, що виникли під час альпійського гороутворення. На північному заході (до 28° пд. ш.) на висоті 3000-4000 м розміщується широке вулканічне плато Пуна-де-Атакама, кам'янисті ділянки якого чергуються з солончаковими западинами. Зі сходу плато обрамлює Східна Кордільєра (м. Галан, 6600 м) з величними сніговими вершинами, а з заходу - пасма вимерлих вулканів, серед яких вулкан Льюльяйльяко (6723 м), вулкан Антофалія (6100 м), гора Охос-дель-Саладо (6880 м) та інші.

На південь від 28° пд. ш. Анди різко вужчають. У Головній Кордільєрі знаходяться найвищі вершини Південної Америки, увінчані сніговими шапками: Аконкагуа (6959 м), Тупунгато (6800 м), Мерседаріо (6770 м).