В ході нинішньої презентації Стратегії розвитку кольорової металургії Мінпромполітики не згадало ще про один масштабний документ, за який раніше брався уряд. Йдеться про проекті програми «Кремній України», яка передбачала розвиток профільних виробництв на державних ВАТ «Чисті метали» і ЗТМК, що так і не побачив світло.
В той же час в новій стратегії знайшлося місце і інноваціям. Більшість з них, як відзначили представники Мінпромполітики, стосуються «малотоннажного» сектора кольорової металургії і виникли завдяки закону про розвиток гірничопромислового комплексу України на 2007–2030 роки, що набрав чинності з початку року. Цей документ, зокрема, передбачає виділення державних коштів на освоєння Звенігородського родовища танталу і ніобію в Черкаської області, вводить до ладу Жовтореченського ванадієвого для скандію родовища, Полоховського родовища літію на Кіровоградщині, а також Мазуровського і Азовського родовищ рідкоземельних металів в Донецької області. Правда, більшість перерахованих проектів існують лише на рівні ідей і не мають техніко-економічного обґрунтування. Змальовує плани розвитку цих і інших напрямів малотоннажній металургії, Мінпрополітики запропонувало уряду акцентувати увагу на розвитку порошкової електрометалургії і металургії твердих сплавів.
Проте, не дивлячись на всі ці незначні нововведення, ключові елементи представленою уряду Стратегії розвитку кольорової металургії майже повністю базуються на ідеології «якісного з'єднання можливостей держави з цілями власників промислового бізнесу», яке передбачає повернення державної політики в галузі до пріоритетів 2002-2004 років.
Господарська діяльність людини, особливо в Донбасі і Україні наводить до накопичення на денній поверхні величезних відвалів гірських порід і відходів вуглевидобувних, металургійних, хімічних заводів, вуглезбагачувальних фабрик, енергетичних підприємств і інших виробництв. Всі вони є по суті техногенними родовищами, на які звернули свою увагу зарубіжні країни ще в 70-х роках ХХ ст Відомо, що економіка Донбасу, як і України, а також Росії є ресурсно-орієнтованою. Ситуація, що склалася до теперішнього часу, в горно-геологічній сфері діяльності в Донбасі і Україні об'єктивно оцінюється фахівцями всіх рівнів як кризисна. Її основні ознаки пов'язані з незабезпеченістю більшості гірничодобувних підприємств розвіданими запасами багатьох видів сировини, припиненню робіт із створення нових гірничодобувних потужностей у зв'язку з різким скороченням об'ємів геологорозвідувальних робіт. Звідси витікає відсутність необхідного державного резерву провідних корисних копалини, особливо рідких і інших металів, вжиток яких є індикатором економічної безпеки і незалежності.
Домінуючі в Донецької області вугільна, металургійна, машинобудівна, хімічна галузі важкої промисловості, електроенергетика, коксохімія, будівельна індустрія та інші на 95–100% залежать від вугілля, залізняку, вапняку, доломіту, інших видів мінеральної сировини, якими багаті надра нашого краю. Геологами виявлено в Донецької області 834 родовища понад 50 видів мінеральної сировини, використовуваних сучасною промисловістю і сільським господарством. Сумарна його вартість за цінами світового ринку сировини складає близько 3 трильйонів доларів США. Проте використовується воно далеко не повністю, оскільки розробляється міні половини цих родовищ. Тому в 2000 р. в Донецьку область завезено лише вугілля і залізняку більш ніж на 2 млн. доларів з інших регіонів, а також країн ближнього і далекого зарубіжжя. Що продовжується і в даний час збереження цієї тенденції імпорту різних видів мінеральної сировини, промислові поклади якої є в Донецької області, неминуче деформують її розвиток і наводять до наростання мінерально-сировинної кризи, тяжчої по своїх наслідках, чим всі інші види криз — політичні, економічні або екологічні. У його основі лежить нераціональне, непродумане використання мінеральних, у тому числі техногенних, ресурсів.
2. Проблеми формування господарського комплексу Причорноморського регіону України
2.1 Характеристика Причорноморського регіону України
Причорноморський р-н розташований у південній та південно-західній частинах України, має вихід до Чорного моря. Площа р-ну – 113,4 тис. км2. Населення 7,9 млн. чол. За площею р-н посідає перше місце в країні, за кількістю населення – друге. До його складу входять АР Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська обл. Більшу частину р-ну займає Причорноморська низовина. На північному заході та півночі знаходяться відроги Подільської і Придніпровської височин. Крим за особливостями рельєфу поділяється на три частини: рівнинну, гірську і південнобережну. У районі немає значних корисних копалин. Невеликі поклади бурого вугілля залягають в Єланецькому районі Миколаївської області та біля міст Рені і Болград на Одещині. Торф трапляється в Херсонській і Миколаївській областях. У Рівнинній частині Криму відомі родовища газу (Глібівське, Джанкойське та ін.) і нафти. Перспективними щодо видобутку нафти і природного газу є шельф Чорного моря. В районі є лікувальні грязі та мінеральні джерела. Велике значення мають залізні руди Керченського півострова. Солоні озера і Сиваш містять кухонну сіль, йодобромну і магнієву сировину. Є сировина для виробництва цементу (біля Бахчисарая), черепашник, будівельні (Білокам`янськ) та флюсові вапняки (Балаклава, Старий Крим). ДО цінного облицювального матеріалу належать мармуровидні вапняки. Клімат р-ну помірно континентальний і досить посушливий. Влітку бувають зливи, трапляються суховії, посухи, чорні бурі. Зима нестійка. Відлиги змінюються різкими похолоданнями. Незважаючи на те, що через територію р-ну протікають такі великі річки Європи, як Дунай і Дніпро, водні ресурси його недостатні. Для покращання водопостачання і зрошення полів тут збудовано кілька каналів. Чорне і Азовське моря багаті на рибу, водорості й інші морепродукти. Багатство Причорномор’я – родючі чорноземні і каштанові ґрунти. Провідними галузями господарства Причорноморського р-ну є машинобудування і металообробка, харчова та легка промисловість, курортно-туристичне господарство. Географія положення р-ну накладає відбиток на особливості спеціалізації галузей господарства. У районі випускають морські судна, с/г машини, верстати, різне технологічне устаткування та електротехнічні прилади. Найбільші підприємства суднобудування – це суднобудівні заводи в Миколаєві, Херсоні і Керчі. Тут виробляють теплоходи, суховантажні судна і танкери, комфортабельні пасажирські катери. Одеса – великий транспортний вузол. Тут знаходиться Чорноморське морське пароплавство, торговий морський порт, міжнародний аеропорт. Одеса – головний вузол Одеської залізниці, вузол автомобільний доріг. На заході Криму знаходиться Євпаторія. Це великий курортний центр з санаторіями, будинками відпочинку, пансіонатами тощо. Найбільш розвинута тут харчова промисловість: рибний, хлібний, молочний, пивобезалкогольних напоїв заводи, м’ясокомбінат, харчосмакова фабрика. Саки – грязьовий і кліматичний курорт неподалік від Євпаторії. В місті знаходиться хімзавод та завод мінеральних вод, підприємства харчової, легкої промисловості та будіндустрії. Найбільшим курортним центром на Південному березі Криму є Ялта – морський порт і центр туризму. Основний природний лікувальний чинник - субтропічний клімат середземноморського типу. Тут переважає харчова промисловість: рибокомбінат, тютюново-ферментаційний, молочний, безалкогольних напоїв заводи. Виробляють також сувеніри, головні убори тощо. Промисловим центром р-ну є Феодосія – місто, розташоване в південно-східній частині Кримського півострова, на березі Чорного моря. Це – морський порт і залізнична станція. Тут переважає харчова і легка промисловість: м’ясо і хлібокомбінати, молочний і пивобезалкогольних напоїв заводи, тютюнова фабрика, радгосп-завод. У Причорноморський районі ввозиться продукції більше, ніж вивозиться. На характер зв’язків Криму з іншими р-нами країни накладає відбиток недостатня забезпеченість півострова багатьма видами природних ресурсів, особливо водою. Тому сюди з материкової частини країни надходять вода, електроенергія, вугілля, машини і технологічне обладнання, продукція легкої промисловості тощо. У свою чергу з Криму до інших районів країни відправляють виноград, вина, фрукти, агломерат, тракторні причепи, трояндову і лавандову олію, устаткування для харчової промисловості, рибу і рибні консерви, морські судна тощо. Найважливішими для Причорноморського р-ну є проблеми екології, раціональне використання природних умов і ресурсів, зокрема води. Вода в посушливі області Причорномор’я надходить каналами. Але вони дуже недосконалі, це призводить до великих її втрат. Через погану дренажну систему, надмірність використання відбуваються засолення зрошувальних земель, їх підтоплення та заболочування, що знижує врожайність і погіршує якість сільгосппродукції. Є проблеми з використанням території району з рекреаційною метою. Тут увійшли в суперечність розміщення і розвиток важкої промисловості та створення великого портового господарства з рекреаційною цінністю території. Бездумна експлуатація природних ресурсів р-ну уже призвела до фактичної втрати знаменитої сакської грязі, лікувальне значення якої велике. Досі не вирішено проблему видобування гальки на пляжах і вапняків у кар’єрах Криму, що також негативно позначається на природі курортного р-ну і не сприяє нормальних умовах відпочинку. Розміщення великих військово-повітряних і морських баз і курортних містах, шумове забруднення, що в десятки разів перевищує допустимі норми, унеможливлюють лікування в Криму нервових захворювань, гіпертонії, хвороб шлунку тощо.