Принцип національного самовизначення є ключовою теоретичною підставою гуманістичної національної політики, основаної на принципах рівності онтологічних статусів всіх без винятку етнонаціональних спільностей, що замешкують Землю, і праві кожної з них на реалізацію свого соціокультурного потенціалу. Поза цим принципом неможливий справжній демократизм і паритетність у міжнаціональних відносинах. Більше того, поза цим принципом неможливе здійснення суверенітету особистості, оскільки неможливе дотримання індивідуальних прав людини без дотримання колективних прав тієї етнокультурної спільності, до якої ця людина належить.
Принцип національного самовизначення повинен мати пріоритет перед принципом т.зв. “територіальної цілісності” багатонаціональної імперіалістичної держави, до складу якої входять етнічні терени самовизначуваного етносу.
Принцип національного самовизначення виник як наслідок синтези ідей народного суверенітету та національної самоцінності, як наслідок, так би мовити, 1789 та 1848 років, сполучення яких стало можливим через демократію в ідеї національної держави.
Проблема реалізації національного самовизначення досі залишається відкритою. З одного боку, цей принцип визнається всіма суб'єктами міжнародного права. З іншого — на заваді його реалізації стоять прагматичні геополітичні інтереси, у т.ч. — інтереси найбільш потужних держав світу. Тому людству ще належить винайти оптимальні шляхи поєднання національно-політичних прагнень народів і реальних можливостей трансформації світового політичного устрою.
Література
1. Барсегов Ю. Право на самоопределение — основа демократического разрешения межнациональных проблем. — Єреван, 1989.
2. Берлін І. Культурне самовизначення та неагресивний націоналізм // Мала енциклопедія етнодержавознавства / за ред. Ю. Римаренка. — К., 1996.
3. Бочковський О. Наука про націю та її життя. — Нью-Йорк, 1958.
4. Бурдье П. Социальное пространство й генезис «классов» // Бурдье П. Социология политики. — М., 1993.
5. Гердер Й.-Г. Идеи к философии истории человечества. — М., 1947.
6. Дністрянський С. Нова держава. — Відень-Прага, 1923.
7. Енгельс Ф. Про розклад феодалізму і утворення національних держав // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — К., 1964. — Т. 21.
8. Іванченко І. Етнічний сепаратизм // Мала енциклопедія етнодержавознавства.
9. Картунов О. Велика Французька революція // Мала енциклопедія етнодержавознавства.
10. Княжинський А. Дух нації. Соціологічно-психологічна студія. — Нью-Йорк — Філадельфія — Мюнхен, 1959.
11. Копейчиков В., Селіванов В. Автономізація // Мала енциклопедія етнодержавознаства.
12. Крылов А. Сепаратизм в странах Востока, — М., 1992.
13. Крылов А. Сепаратизм: истоки й тенденции развития. — М., 1990.
14. Левинський В. Народність і держава. — Київ—Відень, 1919.
15. Ленін В. Підсумки дискусії про самовизначення // Ленін В. Повне зібрання творів. — К., 1972. — т.ЗО.
16. Лисяк-Рудницький І. Формування українського народу і нації // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: у 2-х т. — К., 1994. — т. 1.
17. Манелис Б. Проблема суверенитета й ее значение в совремешшх условиях. — Ташкент, 1964.
18. Маруховська О. Автономія в унітарній державі (сутність і ознаки) // Мала енциклопедія етнодержавознавства.
19. Мелащенко В. Основи конституційного права України. — К., 1995.
20. Махновський М. Самостійна Україна. — К.—Львів, 1991.
21. Моріч А. Спроба нового підходу до історичного дослідження національних меншин в Австрії // Етнічні меншини Східної та Центральної Європи. Компаративний аналіз та перспективи розвитку / за ред. В. Євтуха, А. Зуппана. — К., 1994.
22. Павленко Ю. Етнос та соціодинаміка національної культури //Онтологічні проблеми культури/ за ред. Є. Бистрицького. — К., 1994.
23. Права человека. — М., 1990.
24. Рабинович П. Національна держава // Мала енциклопедія етнодержавознавства.
25. Ратнеръ М. Предісловіе // Шпрингеръ О. Національная проблема (Борьба національностей въ Австріи). — СПб., 1909.
26. Ребет Л. Теорія нації. — Мюнхен, 1955.
27. Римаренко Ю. Громадянське суспільство і національна сфера. // Етнонаціональний розвиток України / за ред. І. Кураса та Ю. Римаренка. — К., 1993.
28. Римаренко Ю. Громадянське суспільство і національна сфера // Мала енциклопедія етнодержавознавства.
29. Розумний М. Справа честі. — К., 1995.
30. Сміт Е. Національна ідентичність. — К., 1994.
31. Старосольський В. Теорія нації. — Відень, 1922.
32. Субтельний О. Україна: історія. — К., 1991.
33. Усенко І. Самостійність // Мала енциклопедія етнодержавознавства.
34. Хабермас Ю. Гражданство й национальная идентичность // Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. — М., 1995.
35. Чотири Універсали. — К., 1990.
36. Шевченко О. Історія держави і права зарубіжних країн. — К., 1994.
37. Шелухин С. Україна — назва нашої землі з найдавніших часів. — Прага, 1936.
38. Шкляр Л. Субнація // Мала енциклопедія етнодержавознавства.
39. Бекіров Н. За правом на самовизначення // Політика і час. — 1995. — N0 5.
40. Білинський А. Народ, нація, держава // Віче. — 1994. — № 9.
41. Гейзінга Й. У тіні завтрашнього дня // Універсум. — 1996. — № 1-2.
42. Геллнер Э. Нации й национализм // Вопросы философии. — 1989. — N0 7.
43. Додонов Р. Некоторые аспекти Этатического подхода к определению понятия «нация» // Константы. — 1995. — № 1.
44. Егберт Я. Виникнення нової системи національних держав // Мала енциклопедія етнодержавознавства.
45. Зейну А. Самоопределение народов в контексте обострения межнациональньїх отношений // Социально-политический журнал. — 1992. — № 9.
46. Зенгхаас Д. Етнічні конфлікти: причини та шляхи розв'язання // Політологічні читання. — 1994. — № 2.
47. Каспэ С. Национализм й космополитизм в современном мире // Свободная мьюль. — 1993. — № 4.
48. Нагорна Л. Парадигми геополітики і пастки етноетики: українсько-російський контекст // Віче. — 1995. — № 9.
49. Нагорна Л., Савельєв В. Сучасні етнічні процеси у контексті конфліктології // Український історичний журнал. — 1993. — № 9.
50. Пархоменко Т. Сепаратизм і справедливість // Політика і час. — 1995. — № 6.
51. Ребкало В. Національна держава: суверенітет і соціальний обов'язок // Політологічний вісник. — 1994. — Вип. 2.
52. Рудакевич О. Суверенітет української нації — головна політична проблема посткомуністичної України // Розбудова держави. — 1996. — N0 5.
53. Свідзинський А. Українська національна ідея та шляхи її втілення // Універсум. — 1996. — № 11-12.
54. Тишков В. Об идее нации // Общественные науки. — 1990. — № 4.
55. Тишков В. О природе этнического конфликта // Свободная мысль. — 1993. — № 4.
56. Трохимчук С. Геополітичні уроки XX століття // Універсум. — 1996. — № 1-2.
57. Федотов Г. Доля імперій // Сучасність. — 1993. — № 1.
58. Хайек Ф. Дорога к рабству // Новый мир. — 1991. — № 7.
59. Політична думка. — 1995. — № 2-3.
60. Проценко О., Чепинога В. Походження свободи. — К.., 1996
[1] "Національні взаємини є дуже типовим явищем новочасного громадського життя", зазначав видатний український націолог О. І. Бочковський. На його думку, "завданням націології є з"ясувати, як нарід, що постав і зформувався в попередній історичній фазі, перетворився на модерну націю, як героя сучасної історії". (Бочковський О. І. Вступ до націонології. Мюнхен, 1991-92, с. 14, 97). Обгрунтування вирішальної ролі націй в історичному процесі в нову добу дається також у працях професора Гарвардського університету (США) Романа Шпорлюка: R. Szporluk. Communism and Nationalism. Karl Marx versus Friedrich List. - New York, Oxford, 1991; Р. Шпорлюк. Українське національне відродження в контексті Європейської історії кінця XVIII - початку XIX ст. // Україна. Наука і культура. Вип. 25. - К., 1991. С. 159-167.
[2] H. Seton-Watson. Nations and States. A Inquiry into the Origins of Nations and the Politics of Nationalism. Boulder (Colo.), 1977. p.5.
[3] Критичний огляд подібних інтерпретацій див.: Я. Грицак. Чи прийшов час для Сови Мінерви? // Сучасність. 1993. № 4. С.159-165.
[4] Див.: Г. Дацюк. Княгиня в царстві духу // Голос України. 1991. 10 грудня.
[5] О. Мотиль. Держава і нація // Quo vadis, Україно? - Одеса: Маяк, 1992. с.92.
[6] Cеред праць останніх років див.: Грицак Я. Українське національне відродження: тяглість і перервність традицій // Зустрічі. 1991. №2; Зварич Р. Філософічні основи українського націоналізму // Державність. 1992. №1 (4); Петрів В. Походження українського народу. - К., 1992; Українська душа - К., 1992; Шкляр Л. Е. "Этнос. Культура. Личность. (Философского-методологические вопросы исследования. - К., 1992.
[7]В. Старосольський «Теорія нації»; ст. 68
[8] Див.: А. Киви. Власть либо сильна, либо терпит крах. // Известия. 27 сентября 1991 г.
[9] Див. газета “Русский порядок” 21 травня 1993 року.