Хімічна промисловість як всеїдна галузь міцними виробничо-технологічними зв’язками пов’язана з лісовою, деревообробною та целюлозно-паперовою промисловістю. Найбільше підприємств лісохімії розташовано на острові Хоккайдо. За обсягами виробництва паперу і картону Японія четверта в світі, поступаючись лише США, Швеції і Канаді.
Спільне для галузей японської промисловості: безкомпромісне дотримання принципу: “Новизна – якість – низька собівартість”.
В останні роки знову відроджується керамічне виробництво. Японія першою в світі налагодила випуск надстійких теплоізоляційних керамічних матеріалів і т.зв. “керметів” (поєднання кераміки і металу), які зараз з успіхом замінюють у машинобудуванні традиційні конструкційні матеріали. Значна роль належить і фарфоровій промисловості.
Але індустріалізація Японії наприкінці 19 ст. починалася все ж таки з легкої та харчової промисловості, які й зараз зберігають певне значення у господарстві країни.
Дуже диверсифікованою є легка промисловість – окрім традиційної текстильної, яка випускає високоякісні бавовняні, шовкові та вовняні тканини, з’явилося виробництво штучних тканин із синтетичних волокон. Зберігають своє значення трикотажне, швейне, шкіряно-взуттєве виробництва, тим більше, що тут вплив іноземної конкуренції незначний, враховуючи традиції національного японського одягу і взуття.
Поширені т.зв. місцеві промисли – виробництво віял, парасольок, посуду, іграшок, нецке та ін.
Харчова промисловість теж диверсифікована, оскільки складається з низки традиційних галузей та групи відносно нових. Особлива роль належить рибній та рибоконсервній промисловості (майже 15% світового вилову риби припадає на Японію). З традиційних найбільш розвинені рисоочистка, виробництво саке, ферментування зеленого чаю, виробництво агар-агару. Вже після Другої світової війни отримали розвиток цукрова промисловість (як на власній, так і довізній сировині), фруктоовочеконсервна, тютюнова, пивоварна та ін. галузі.
Дуже важлива галузь в економіці Японії. В ній зайнято майже 10% ЕАН, хоча частка сільського господарства у ВНП впала до 5%. Відносно нижча ефективність галузі пов’язана з переважанням дрібних господарств (1 – 1,5 га) та деяким аграрним перенаселенням (дещо штучним). Взимку селяни працюють як надомники: плетуть татамі (це солом’яні мати (або циновки), якими вкривають майже всю житлову площу), займаються різьбою по дереву (нецке) та ін. промислами, приймають туристів (в країні дуже поширений “зелений” туризм). Японія забезпечує себе продовольством лише на 40%.
Рослинництво в структурі сільського господарства виконує провідні ролі, що є досить традиційним для східних країн, адже в структурі харчування переважають рис та риба.
Зернові на 1-му місці у посівах, серед них абсолютно переважає рис на зрошенні. Держава займається протекціонізмом, захищаючи власних виробників рису (рис із США або Таїланду – значно дешевший). В цілому ж Японія не забезпечує себе продуктами харчування, навіть при високих показниках продуктивності сільського господарства (65 ц/га рису, до того ж можна на південних островах Кюсю, Сікоку, Рюкю можна знімати по три врожаї на рік).
Овочівництво та садівництво (як помірне, так і субтропічне) – технічно добре забезпечені галузі, використовують високоврожайні гібриди. Головною проблемою є нестача вільних земель: 1) країна гірська; 2) країна високоурбанізована.
Провідні технічні культури – чай (зелений чай без цукру – національний напій японців) і тютюн, певне значення мають цукрові тростина і буряк, льон. Вирощується шовковиця для розведення шовкопрядів.
На рівні мистецтва розвинуто декоративне квітникарство і бонсай.
Тваринництво з вищеназваних причин має слабку кормову базу. Імпортні корми складають 50% раціону тварин. М’ясо-молочне скотарство – відносно нова галузь. Утримання переважно стійлове, оскільки пасовищ мало. Молочні продукти докуповуються. Свинарство і птахівництво поширені мало, але практично покривають потребу у м’ясі, бо пересічний японець за рік з’їдає м’яса менше, ніж німець за місяць. Традиційною галуззю тваринництва є шовківництво. Але власну шовкову промисловість сировиною воно не забезпечує, її докуповують в Китаї.
Основні потреби у тваринному білку в Японії забезпечують продукти моря. Як результат виснаження біологічних ресурсів Світового океану – японці першими в світі перейшли до аквакультури і марікультури. Японія вирощує молюсків (як для харчування, так і для перлинового промислу), водорості (зокрема ламінарію – сировину для виробництва агар-агару, деяких парфумерно-косметичних та фармакологічних препаратів)
Відіграє надзвичайну роль у господарському житті Японії, тому що країна залежить від зовнішніх ринків (імпорт сировини, експорт готової продукції), а також через некомпактність власної території (витягнутість з півночі на південь сягає 3,5 тис. км).
У зовнішніх вантажних перевезеннях виключну роль відіграє морський транспорт, у зовнішніх пасажирських – авіаційний (найбільшими є 2 токійських аеропорти та унікальний насипний “Кансай” в м. Осака).
У внутрішніх вантажних перевезеннях лідирують морський каботаж і автотранспорт (автомобільний парк Японії поступається тільки США). У внутрішньому пасажирському сполученні важливий залізничний транспорт: найстарша в світі швидкісна магістраль “Сінкансен” простягнулася від Токіо до Фукуоки на острові Кюсю. Після побудови найбільшого в світі підводного тунелю “Сейкан” (53 км під протокою Цугару) збудована друга черга “Токіо-Саппоро”, таки чином сформована головна господарська вісь країни.
Трубопровідний транспорт в Японії не набув поширення, річковий відсутній взагалі.
Кількість університетів в Японії сягнула 490. Щорічно на перші курси зараховується 2,5 млн. абітурієнтів. Готується законопроект про обов’язкову вищу освіту.
Були часи, коли нестачу природних та фінансових ресурсів японська держава покривала застосуванням військової сили – використовувався давній принцип: якщо не вистачає власних ресурсів, то відбери у сусідів. Але японське економічне диво другої половини ХХ ст. дало змогу не тільки досягти високих обсягів матеріального виробництва, але й акумулювати величезні кошти за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел накопичення. Скажімо, зростання прибутків громадян Японії у поєднанні з їх ощадливістю привело до накопичення на рахунках тільки фізичних осіб більше 7 трлн. дол.!!! Водночас зростають обсяги позитивного балансу зовнішньої торгівлі до +90 млрд. дол. щорічно!!!
Товарна структура японського експорту:
електротовари – 23%; автомобілі – 18%; фотоапаратура і годинники – 5%; різноманітне обладнання загального призначення – 22%; вироби з металу – 8%; продукція хімічної промисловості – 8%; інше – 19%.
Структура імпорту:
нафта і природний газ – 20%; інша сировина (разом з рудами металів) – 15%; верстати та обладнання – 15%; продукти харчування – 15%; продукція хімічної промисловості – 8%; інше – 27%.
Все це створило базу для проведення Японією активної зовнішньої інвестиційної політики у всіх її формах, особливо активно нарощуються інвестиції у господарство США, країн Західної Європи та Східної Азії. Основою зовнішньоекономічної діяльності Японії поступово стає не зовнішня торгівля, а інвестиційна діяльність. Баланс прибутків від зарубіжних інвестицій перевищує 20 млрд. дол. щорічно!!! Головні зусилля спрямовуються на розширення географії ринків надходження сировини (важливий елемент національної безпеки), винесення за межі країни екологічно брудних виробництв, а також у формування інфраструктури потенційних ринків збуту та ефективний маркетинг світових ринків.
Територіальна структура побудована за принципом “центр-периферія”. Японію називають країною з двома обличчями. Фасадом національної економіки є Тихоокеанське узбережжя острова Хонсю.
Макрорівень: 3 економічні зони. Мезорівень: 10 економічних районів.
На Центральну економічну зону (1) припадає 80% ВНП Японії, Периферійну (2) та Напівпериферійну (3) – по 10% відповідно. Центральна економічна зона територіально співпадає з Головним промисловим поясом Японії, але не слід ці поняття ототожнювати (поняття “господарство” ширше за поняття “промисловість”, воно охоплює всі види людської діяльності, до речі Центральна зона характеризується найвищою інтенсивністю сільського господарства та найщільнішою транспортною мережею). Напівпериферія має проміжне положення, риси економічних зон обох типів. Територіально виглядає як продовження Центральної зони з поступовим зниженням інтенсивності освоєння території.
1.1. Канто (Столичний, Токійський). Район займає лише 9% японської території, але тут проживає 31% населення та виробляється 32% промислової продукції. Густота населення становить 1210 осіб/км2. Токійська МА є найбільшою в світі – 30,3 млн. На узбережжі Токійської затоки розташовані міста-“мільйонери” Йокогама і Кавасакі – великі центри металургії, нафтохімії, суднобудування і автомобілебудування, а також найбільший порт Японії за вантажообігом – Тіба та найважливіша військово-морська база і головний рибний порт – Йокосука.
Японці навіть інколи жартують, що Японія складається з двох країн – столиці з оточенням та іншої частини держави. Дійсно, роль Токіо можна порівняти з роллю Парижу у Франції або Будапешту в Угорщині.
У 1869 р. після буржуазної революції Мейдзі сюди з Кіото переноситься резиденція імператора. З того часу місто швидко зростає і вже у 1880 р. стає “мільйонером”. Перед другою світовою війною Токіо має 7,4 млн. населення. Місто дуже постраждало від американських бомбардувань (загинуло 250 тис. осіб). Відновлення відбувалося без Генплану, хаотично. Токіо за це справедливо прозвали “містом-амебою”, яке по мірі зростання “проковтнуло” декілька десятків міст, не змінюючи їх територіальної структури. Лише до літньої Олімпіади 1964 р. почали будувати “хайвеї” (дороги-естакади на 10-метрових опорах) – 200 км. З того часу Токіо почало зростати вгору і під землю. Неодноразово приймалися рішення про розвантаження, зокрема так з’явилася Цукуба. Зараз ведеться активний наступ на Токійську затоку. Результатом транспортних проблем Токіо стає враження, що це місто не автомобілів, а велосипедів на старих вузьких вулицях останні більш мобільні; створена система безкоштовних прокатних пунктів біля станцій метро, великих підприємств і магазинів, поліція потім збирає велосипеди на вулицях і звозить їх до відповідних станцій.