Зміст
Вступ
Розділ I. Генезис Червоного та Чорного морів
Розділ II. Порівняльна характеристика Червоного та Чорного морів
2.1 Відмінності рельєфу дна і берегів Червоного та Чорного морів
2.2 Кліматичні відмінні особливості Червоного та Чорного морів
2.3 Основні властивості води Червоного та Чорного морів
2.4 Біота Червоного та Чорного морів
Розділ III. Сучасний стан Червоного та Чорного морів
Висновки
Використані джерела
Вступ
Кожне море є унікальним природним явищем. Саме тому актуальність роботи полягає у дослідженні та виявлені основних закономірностей генезису, еволюції, географії, схематизації основних відмінностей Чорного та Червоного морів, які необхідні для розкриття та розуміння змісту поняття море.
Об’єктом курсової роботи є Червоне і Чорне море.
Предметом дослідження курсової роботи виступають: генезис, фізичні властивості, зв’язки і процеси Червоного і Чорного морів.
Мета курсової роботи полягає у порівнянні генезису, клімату, геології, властивостей води, біоти Червоного і Чорного морів.
Гіпотеза дослідження полягає у різниці гідрологічних особливостей морів обумовленої географічним положенням а також генезисом та гідрологічним режимом.
Відповідно до мети, об’єкта та предмета дослідження були намічені основні завдання:
- розглянути генезис морів;
- виявити основні особливості морів;
- дослідити рельєф, клімат, властивості води і біоту морів;
- відобразити сучасний екологічний стан морів.
Для вирішення задач курсової роботи та перевірки гіпотези використовувавалися такі методи:
літературний (аналіз літератури);
описовий;
статистичний (розробка бази даних);
аналізу і синтезу;
порівняльний (співставити характеристики морів);
складовий;
картографічний.
Розділ І. Генезис Червоного та Чорного морів
“Море – це частина Світового океану, відособлена сушею або піднесеннями підводного рельєфу, що відрізняється від відкритої частини океану гідрологічним і метеорологічним режимом: солоністю, температурою води, течіями”[17,c.190].
Межами Чорного моря є: побережжя Європи, Кавказькі гори і Понтійські гори. Протока Босфор сполучає Чорне море з Мармуровім, а Керченська протока - з Азовським. Формою Чорне море нагадує овал з найбільшою віссю 1150 кілометрів. Найбільша протяжність Чорного моря з півночі на південь рівна 580 кілометрам, найменша - 265 кілометрам. Площа моря - 413 тисяч квадратних кілометрів. СНД належить смуга води уздовж берегів моря шириною 12 морських миль (20 кілометрів). Такі ж територіальні води мають Болгарія, Румунія і Туреччина. Інші води вважаються нейтральними.
Відносно походження сучасної назви Чорного моря до цієї години немає єдиної думки. Грецькі мореплавці V- VI ст. до н. е. називали Чорне море Понт Аксинський, що означає Негостинне море, а на початку нашої ери Понт Евксинський — Гостинне море. З IХ -X ст. араби називали його Руським морем, з XV ст. турки — Караденіз, тобто чорним; поганим морем. Інші гіпотези назву пов'язують з позначенням кольорами деякими народами сторін горизонту: чорне означало Північ. Також кажуть, що «чорне» означає суворе, штормове море. Іранці називали його Ахшаєна — Темне море, суворе [8].
Чорне море заповнює ізольовану западину, розташовану між Південно-східною Європою і півостровом Мала Азія. Ця западина утворилася в епоху міоцену, в процесі активного горотворення, такого, що розділило стародавній океан Метис на декілька окремих водоймищ (з яких згодом, окрім Чорного моря, утворилися, Аральське і Каспійське моря ).
Одна з гіпотез виникнення Чорного моря (зокрема, виведення учасників міжнародної океанографічної експедиції на науковому судні «Акванавт» в 1993) свідчить, що 7500 років тому воно представляло з себе найглибше на землі прісноводе озеро, рівень був нижче сучасного на сто з гаком метрів. Після закінчення льодовикового періоду рівень Світового океану піднявся і Босфорський перешийок був прорваний. Були затоплені в цілому 100 тис. км (плодородні землі, що вже обробляються людьми). Затоплення цих обширних земель, можливо, стало прообразом міфу про всесвітній потоп. Виникнення Чорного моря згідно даній гіпотезі ймовірно супроводжувалося масовою загибеллю всього прісноводого живого світу озера, продукт розкладання яких сірководень досягає високих концентрацій на дні моря [19].
Чорноморська западина складається з двох частин західної і східної, розділених підняттям, природним продовженням Кримського півострова. Північно-західна частина моря характеризується відносно широкою шельфовою смугою (до 190 км). Південне побережжя (що належить Туреччині) і східне (Грузія) носить більш крутий характер, смуга шельфу не перевищує 20 км і порізана цілим рядом каньйонів і западин. Глибина біля берегів Криму і Чорноморського узбережжя Кавказу збільшуються украй швидко, досягаючи відміток понад 500 м вже в декількох кілометрах від берегової межі. Максимальної глибини (2210 м) море досягає в центральній частині, на південь від Ялти.
У складі гірських порід, що складають дно моря, в прибережній зоні переважають грубообломочні відкладення: галька, гравій, пісок. З віддаленням від берега їх змінюють дрібнозернисті піски і алеврити. У північно-західній частині Чорного моря широко поширені ракушечники; для схилу і ложа морської западини звичайні пелітові іли [12].
Серед основних корисних копалини, поклади яких є на дні моря: нафта і природний газ на північно-західному шельфі; прибережні розсипи титаномагнетитових пісків (Таманський півострів, побережжя Кавказу).
Історія вивчення Чорного моря почалася ще в античних часів, разом з плаваннями греків, що заснували на березі моря свої поселення. Вже в IV столітті до нашої ери складалися перипли - стародавні лоції моря. Надалі, є уривчасті відомості про плавання купців з Новгорода і Києва в Константинополь.
Ще однією віхою на шляху дослідження Чорного моря стало плавання корабля «Фортеця» з Азова до Константинополя в 1696. Петро I, споряджаючи судно в плавання, дав наказ проводити по шляху його руху картографічні роботи. У результаті було складене «пряме креслення Чорного моря від Керчі до Царя Граду», проведені виміри глибин.
Серйозніші дослідження Чорного моря відносяться до кінця XVIII—XIX століттям. Зокрема, на рубежі цих століть російські вчені академіки Петро Палас і Міддендорф вивчали властивості вод і фауни Чорного моря. У 1816 з'явився опис Чорноморського узбережжя, виконане Ф. Ф. Беллінсгаузеном, в 1817 була випущена перша карта Чорного моря, в 1842 перший атлас, в 1851 лоція Чорного моря.
Початок систематичним науковим дослідженням Чорного моря поклали дві події кінця XIX століття вивчення босфорських течій (1881—1882) і проведення двох океанографічних глибинновимірних експедицій (1890—1891).
З 1871 в Севастополі діє біологічна станція (нині Інститут біології південних морів), що займалася систематичними дослідженнями живого світу Чорного моря. В кінці XIX століття експедиція під керівництвом И.Б. Шпиндлера відкрила насичення глибинних шарів моря сірководнем; пізніше учасник експедиції відомий російський хімік Н.Д. Зелінський дав пояснення цьому явищу.
Вивчення Чорного моря продовжилося і після Жовтневої революції 1917 року. У 1919 в Керчі організовується іхтіологічна станція (пізніше перетворена в Азово-чорноморський інститут рибного господарства і океанографії, зараз Південний науково-дослідницький інститут морського рибного господарства і океанографії (ЮГНИРО)). У 1929 в Криму, в Кацивелі, відкривається морська гідрофізична станція (зараз філіал севастопольського Морського гідрофізичного інституту Національної академії наук України) [20].
Червоне море – це початок Індійського океану між Африкою і Азією. Зв'язок з океаном здійснюється через південну протоку Баб-ель-Мандеб і Аденська затока. На півночі - Синайський півострів, затока Акаба і Суецька затока [9].
Червоне море знаходиться над східно-африканською зоною розломів, площа Червоного моря - приблизно 450 000 км квадратних, в довжину Червоне море - приблизно 1 900 км, а в найширшому місці – протягнулося більш, чим на 300 км. Максимальна глибина Червоного моря 2 500 м в центральній частині серединної траншеї, а взагалі середня глибина - 500 м, але є також обширні дрібні полиці, на яких відмічене бурхливе життя рослинності і корали. Червоне море – це місце існування більш ніж 1 000 різновидів безхребетних і 200 різновидів м'яких і твердих коралів. Червоне море – це найпівнічніше тропічне море, якщо можна так виразиться. Червоне море – одне з найсолоніших морів в світі, це відбулося із-за своєрідного змішення вод, солоність розташовується між 3,6 і 3,8 % [15].
Назва моря ніяк не пов'язана з кольором його води. Єдине що, це сезонні цвітіння водоростей червонуватого відтінку cyanobacteria, які плавають практично на самій поверхні. Деякі пропонують, що назва моря пов'язана з багатими на червоні мінерали горами, які знаходяться поблизу і називаються гори Едомо. «Едомо» означає "рум'яний колір особи" – ця версія вважається альтернативою єврейської версії про почервонілого від сорому біблейського пророка Эзо, браті Джекоба.
Інша гіпотеза припускає, що назва моря пішла від місцевої національної групи Himyarite, яка нібито була з червонуватим відтінком особи. Ще одна теорія, схвалена деякими сучасними ученими, говорить про те, що назва «червоне» має ту ж етимологію, що і «чорне», тобто в такий спосіб древні люди позначали сторони світла і червоне – означало «південне». У основі цієї теорії лежить той факт, що деякі азіатські народи використовували кольорові слова, щоб позначати напрями руху. Геродот згадував в своїх роботах то як «Червоне море», то як «Південне море».
Завершальна теорія говорить про те, що Червоне море назвали червоним, тому що воно знаходиться на краю єгипетської пустелі, яку стародавні єгиптяни називали Дашрет або «червона земля», тому і море було червоним [20].