ПРИРОДНІ УМОВИ ТРИПІЛЬСЬКОГО ПОСЕЛЕННЯ
Трипільські поселення розташовані в основному у широкій смузі сучасного молдавського та українського Лісостепу, поширюючись подекуди в прилеглі до Лісостепу райони лісової (Подільсько-Бессарабська та Поліська підпровінції області широколистяних лісів) та степової зон (смуга різнотравно-типчаково-ковилових степів Молдови та Одеської області). Згідно «Геоботанічного районування Української РСР» -Лісостеп є Східноєвропейською провінцією із Подільсько-Середньопридніпровською підпровінцією, яка поділяється на ряд округів (таблиця 1).
РЕЛЬЄФ, ҐРУНТИ ТА КЛІМАТИЧНІ УМОВИ
Уся територія складається з фізико-географічних районів, таких як Прут та Пруто-Дністровське межиріччя, Середнє Подніпров'я, Дністро-Бузьке межиріччя, Побужжя. Вони мають відміни у рельєфі, грунтах, кліматичних показниках та рослинному покриві, але загалом усі ці показники сприятливі для занять хліборобством із давніх часів.
Північна частина пов'язана з західним схилом Українського кристалічного щита - Волино-Подільською височиною, розчленованою долинами Дністра та його притоків. Південна межа поширення трипільських поселень у цілому співпадає з пограниччям Лесостепу та Степу.
У рельєфі тут переважає горбиста рівнина із пологими схилами невеликих річок та балок, більш або менш розчленована лише в прирічкових частинах Дністра та Південного Бугу. Як вважають геоботаніки, у «доагрикультурні часи тут майже рівні частини займали лісові та степові фітоценози»
Клімат - помірно-континентальний. Середня річна температура коливається від -+6.5° до + 7.7°. Із заходу на схід континентальність збільшується. Кількість опадів у західній частині досягає 650 мм, на сході –
450 - 600 мм на рік. На заході, на території Дністро-Прутського межиріччя, сніговий покрив нестійкий, а на сході тривалість його може досягати 40 діб. Більша частина опадів припадає на теплий період року.
Грунти переважно чорноземні опідзолені та чорноземи глибокі, зустрічаються і сірі лісові, у Дністро-Прутському межиріччі - бурі лісові грунти. Заплави річок вкриті алювіальними лучними або лучно-болотяними грунтами, у місцях із підвищеною мінералізацією грунтових вод зустрічаються солончаки та солонці.
РОСЛИННІСТЬ
Рослинний покрив значно змінений господарською діяльністю людини, і природні угрупування збереглися лише на невеликих площах. Ще в недалекому минулому тут майже рівні частини займали ліси та степові фітоценози. На безлісих площах були поширені лучні степи та остепнені луки.
Ліси в минулому були поширені на значно більшій території. Тепер лісові ділянки займають лише 10% - 15% від усієї площі. Вони зустрічаються подекуди на підвищеннях плато, на північних та західних схилах пагорбів, річкових долин, ярів 1.
За своїм складом - це широколистяні ліси, переважно дубові, дубово-грабові або грабові. Найбільш багаті за складом ліси зустрічаються на заході, у Дністро-Прутському межиріччі, прилеглих районах Поділля, на схилах Кодр.Тут у складі лісів зустрічаються три види дубів: дуб звичайний (Quercus robur Ь.),дуб скельний (Q.petraea Liebl.), дуб пухнастий (Q.pubescens Willd.), подекуди бук (Fagus silvatica L.). Деревостан утворюють також граб звичайний (Carpinus betulus L.), липа серцелиста (Tilia cordata Mill)., ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.), клен гостролистий (Acer platanoides L.), клен-явір (Acer pseudoplatanus L.), клен татарський (Acer tataricum L.), в'яз звичайний (Ulmus laevis Pall.), в'яз шорсткий (U.glabra Huds.), в'яз граболистий (U.caprifolia Rupr.), Подекуди зустрічаються вишня - антипка (Cerasus mahaleb (L.) Mill.) та черешня (Cerasus avium (L.) Moench.), груша звичайна (Pyrus communis L.), яблуня лісова (Malus silvestris L.). Підлісок утворений ліщиною (Corylus avellana L.), тереном (Prunus spinosa L.), бруслиною європейською (Euvonymus europea L.), калиною-гордовиною (Viburnum lantana L.), бузиною (Sambucus nigra L.). У Кодрах та долині Дністра росте дерен справжній (Cornus mas L.), плющ звичайний (Hedera helix L.). На схід, із збільшенням континентальності, склад лісів поступово стає біднішим.
Відкриті ділянки майже повністю розорані і збереглися лише по краях лісів, у карстових пониженнях, вздовж притоків річок. Вони вкриті лучними степами або остепненими луками, які південніше переходять у різнотравно-типчаково-ковилові степи, у складі яких домінують ксерофітні багаторічні трав'янисті рослини, головним чином дернинні злаки: ковила (Stipa), костриця (Festuca), житняк (Agropyron), келерія (Koeleria), тонконіг (Poa). Значну участь у складі травостою приймають представники родини бобових, таких, як, наприклад, люцерна, вика, чина, астрагали, еспарцет та різноманітне різнотрав'я. Заплави річок зайняті вологими луками.
Трипільські поселення в Степовій зоні знаходяться у межах Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції 1, а більша частина - у межах Нижнього Подністров'я згідно ландшафтно-географічного поділу. Грунти тут переважно південні чорноземи на лесових породах. Найбільш придатні для богарного та зрошувального хліборобства. Крім того, значні площі займають слабозадерновані піски.
Клімат характеризується м'якою короткою зимою з середніми температурами - 2 - 30С і довгим спекотним літом з середньою температурою липня + 230С, а інколи - + 37 - 38 0С. До суцільного розорювання степів ще в недалекому минулому тут поширювалася рослинність різнотравно-типчаково-ковилових степів із домінуванням двох видів ковили - ковили Лессінга та ковили волосистої з участю типчаків та різнотрав'я.
У межиріччі Дністра та Пруту були ділянки деревно-чагарникової рослинності з домінуванням дубу пухнастого, а в долинах річок поширювалися заплавні луки, площі яких були значно більшими, ніж сучасні. В урочищах прируслових валів ростуть вербовотополеві ліси із домінуванням верби білої, з домішкою осокора, тополі білої, інколи -ясеня, береста та дуба з підліском з верб декількох видів.
ПРИРОДНІ УМОВИ ТА РОСЛИННІСТЬ ДОБИ ІСНУВАННЯ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Поширення трипільських племен відбувалося в Голоцені, тобто у останньому періоді схеми поділу історії розвитку Землі, прийнятій палеогеографами. У межах Голоцену, початок якого відносять до 10300 років тому, трипільські племена існували в кінці найбільш сприятливого його періоду - атлантичного, або так званого періоду кліматичного оптимуму, та частково і у наступному, суббореальному періоді, під час якого кліматичні умови погіршились.
Значне покращення кліматичних умов в Голоцені після неодноразових зледенінь під час Плейстоцену призвело до розпаду величезної одноманітної зони перигляціальної (прильодовикової) рослинності та до поступового формування сучасної зональності. Зникає мамонтовий фауністичний комплекс, виникають комплекси лісових та степових тварин. Нова структура природних ландшафтів привела до зміни способу життя, характеру господарської діяльності людини. Саме в цей час з'являются перші хліборобські племена на території Європи1.
Для атлантичного періоду Голоцену характерними є значні зміни рослинного покриву, які відтворені досить детально завдяки дослідженням палеогеографів із застосуванням методу споровово-пилкового аналізу. Встановлено, що в Средній Європі відбуваються зміни у складі лісової рослинності. Замість бореальних соснових та березово-соснових лісів поширюються, залежно від грунтів та інших локальних природних умов, мішані ліси із ділянками широколистяних порід - дуба, липи, в'яза, або широколистяні ліси із вологолюбними елементами - зокрема ясенем звичайним (Fraxinus exelsior) та плющем звичайним (Hedera helix) 2.
Природні умови Російської рівнини того часу були досліджені палеогеографами3. Встановлено, що клімат атлантичного періоду в інтервалі 6000 - 4500 р. тому був менш континентальним, ніж сучасний. Зими були м' якшими, середня річна температура була вище за сучасну на два градуси. В степовій зоні температура січня була на 1 0 С вища за сучасну, липня - на 2 0 С нижче. Річна кількість опадів була також вищою від сучасної на 100 - 150 мм (Цитовані вище праці кліматологів написано в 70-х- на початку 90-х рр. ХХ ст. Потепління, яке спостерігаємо впродовж останніх 10 років дає змогу наочно уявити кліматичні умови доби трипільської культури.- М. Відейко).
В умовах відносно вологого та теплого клімату відбувалося розповсюдження широколистяних порід у складі лісової рослинності, а ліси поширювалися північніше та далі на схід, порівняно із сучасними межами.
Долини річок Дністра, Дніпра, Південного Бугу, Дону та Волги були вкриті лісами. Ліси піднімалися також на вододіли. Широколистяні ліси поширювалися південніше їх сучасної межі, тобто заходили у степову зону1. У степах трав'яний покрив був більш мезофітним, у його складі велика частина належала лучним елементам.
Природні умови району Середнього Подністров' я часу поширення тут поселень раннього Трипілля встановлено за даними споровово-пилкового аналізу багатошарових стоянок Кормань-IV, Молодове-1, Кетроси та ряду трипільських поселень. Відповідно до палінологічних даних тут була зона лісостепової рослинності. У складі рослинного покриву значне місце належало широколистяним лісам із дубом, липою, грабом, в' язом та підліском із ліщини2. У цих лісах зустрічався бук. Можливо, що це були навіть невеликі букові ліси на північних схилах річок та ярів. Про їх поширення свідчить пилок бука у складі споровово-пилкових спектрів із проб, відібраних на території трипільськиї поселень.
Нині східна межа поширення букових лісів проходить від верхньої частини річки Збруч і далі на південь за течією до Дністра, за Дністром - від Хотина до Липкан у Молдові. Окремі невеликі масиви букових лісів зустрічаються ще далі на схід - у Хмельницькій та Вінницькій областях3. Споровово-пилкові діаграми фіксують пилок бука у відкладах боліт аж у Чернігівській області 4.
На межиріччях поширювалися лучні степи, трав' ний покрив яких складався із злаків та мезофітного різнотрав' я, у складі якого були представники родини губоцвітих (Lamiaceae), березкових (Convolvulaceae), кошикоцвітих (Asteraceae), гвоздикових (Caryophyllaceae), бобових (Fabaceae). Уздовж річок, струмків та на дні ярів і в інших вологих місцях росли заплавні ліси з дубом, вербою, вільхою, тополею та крушиною, калиною в підліску.