Регіональна економіка промисловості України (стр. 5 из 6)

6. Центри виробництва цементу в Україні

Промисловість будівельних матеріалів відзначається складністю галузевої структури. Цементна промисловість в її складі – одна з найважливіших. Цемент використовується як основний в’яжучий матеріал у виробництві бетону, залізобетону і шлакоблоків.

Цементна сировина досить широко розповсюджена на території України. В останні десятиріччя не тільки дуже зросла кількість цементних комбінатів, але й якість сировини (значно збільшилась частка високоякісних сортів цементу). На території України утворились п’ять великих зон виробництва цементу: південно-східна (Донецька обл.), західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська і Хмельницька області) та південна (Миколаївська обл.).

У Донбасі зосереджені дуже великі запаси високоякісних карбонатних порід (мергелі, доломіт, вапняки, крейда), з яких виробляють напівфабрикат цементу – клінкер. Тому тут споруджено найбільші цементні підприємства України – Амвросіївський (до нього належать п’ять заводів і чотири кар’єри), Краматорський та Єнакіївський цементні комбінати.

Цементна промисловість – матеріаломістка галузь, тому цементні заводи розміщують у районах видобування сировини. При виробництві 1 т клінкеру (напівфабрикату цементу) витрачається 1,5 т карбонатних порід (мергелю, доломіту, вапняків, крейди) і майже 0,5 т глини. У Донбасі залягають високоякісні карбонатні породи, тому тут споруджено найбільші цементні підприємства України – Амвросіївський цементний комбінат (до нього належать п'ять заводів і чотири кар'єри), Краматорський, Єнакіївський. Донецька область за виробництвом цементу посідає перше місце в Україні, Дніпропетровська – друге, Харківська (Балаклея) – третє. Найбільші цементні заводи розташовані в Кривому Розі, Дніпродзержинську й Дніпропетровську. Цементні заводи цих областей випускають портланд-цемент і шлакопортландцемент, використовуючи для виробництва останнього шлаки металургійних заводів.

Цементні заводи в західних областях виробляють третину цементу України. Найбільші заводи зосереджено у Львівській (Миколаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця) та Хмельницькій (Кам'янець-Подільський) областях.

Порівняно менше виробляють цементу на півдні країни, хоча тут є високоякісна сировина. На території південних областей України працюють Бахчисарайський (Автономна Республіка Крим), Ольшанський (Миколаївська обл.), Одеський та інші заводи.

На території України утворилися чотири великі зони виробництва цементу: південно-східна (Донецька обл.), північно-східна (Харківська обл.), центральна (Дніпропетровська обл.) та західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська та Хмельницька області). Для цементної промисловості України характерна значна концентрація виробництва. В середньому на одне підприємство в Україні припадає 1,3 млн.. т цементу на рік.

Цемент завозять у Сумську, Чернігівську, Київську, Херсонську й Черкаську області, хоча на їх територіях є багато цементної сировини. Є умови для виробництва високомарочного портланд-цементу в Житомирській (Овруч), Херсонській (Туркули), Чернівецькій (Заставна), Сумській (Середина-Буда), Харківській (Куп'янськ) областях, нефелінового цементу – в Донецькій, алунітового – в Закарпатській, глиноземно-феритового – у Львівській областях, магнезіального – в Автономній Республіці Крим.

7. Центри целюлозно-паперової промисловості в Україні

Вітчизняна целюлозно-паперова промисловість сьогодні – це близько 100 підприємств, що здійснюють виробництво і переробку паперу й картону. Щорічно галузь забезпечує випуск товарів на 5,5 млрд. гривень, при цьому 50% його припадає на 42 потужні підприємства, розташовані в Львівській, Київській, Чернігівській, Луганській, Житомирській, Дніпропетровській, Одеській Хмельницькій областях.

Питома вага галузі в об'ємі промислового виробництва України нині складає 1,3%. У галузі працює більше 35 тис. працівників. Всі підприємства акціоновані, державний пакет акцій має лише Український науково-дослідний інститут паперу (УКРНДІП) – 50% + 1 акція.

Як відомо, вітчизняна целюлозно-паперова промисловість має переважно переробний характер. Існуючі потужності підприємств галузі з виробництва паперу і картону розраховані в основному на переробку целюлозної сировини та макулатури. Відсутністю власної сировинної бази обумовлений розвиток виробництва малотоннажних і спеціальних видів паперу і картону – папір конденсаторний, антикорозійний, сигаретний, папір з синтетичних волокон для використання у військово-промисловому комплексі, пергамін пакувальний, фільтрувальний папір і картон, а також санітарно-гігієнічний папір.

Основною продукцією переробки паперу і картону є картонна тара транспортна, різні види упаковки, шпалери, зошити, паперово-білові товари.

До найбільших підприємств галузі належать такі, зокрема, акціонерні товариства, як «Жидачівський ЦПК», «Київський КПК», «Рубіжанський КТК», «Корюковська фабрика технічних паперів», «Дніпропетровська ПФ», «Малинська ПФ», а також деякі інші підприємства. Варто зауважити, що більшість великих целюлоз-но-паперових підприємств працюють понад сто років і лише 4 побудовані після 1960 року. Відтак, технічний стан галузі характеризується значним зносом основних фондів, що підтримуються переважно за рахунок відновлювального ремонту і модернізації.

Місце целюлозно-паперової промисловості в економіці України визначається не тільки її питомою вагою в об'ємі промислового виробництва. Галузь також суттєво впливає на розвиток вітчизняних друкованих засобів масової інформації, забезпечуючи левову частку потреб у газетному папері.

Загальна потужність паперово- і картоноробних машин в Україні складає близько 1 млн.. тонн паперу і картону в рік.

Впродовж останніх 10-ти років целюлозно-паперова промисловість стабільно розвивається, забезпечуючи щорічний приріст об'ємів виробництва в середньому на 13%. Об’єм продукції целюлозно-паперової промисловості за 2006 рік в цінах, що діють, виріс у порівнянні з 2005 роком на 17,2% і склав 5,4 млрд. грн. Практично всі підприємства працювали стабільно, збільшуючи об'єми виробництва і підвищуючи якість продукції. Однак, на сьогоднішній день галуззю ще не досягнуті показники 1990 року. Якщо тоді в Україні завантаження потужностей галузі складало 95–97%, то в 2006 році цей показник досяг 75–80%.

Взаємозв'язок між досягнутим рівнем ВВП і розвитком целюлозно-паперової промисловості дзеркально відображається загальноприйнятим в більшості країн показником питомого споживання картонно-паперової продукції на душу населення. В Україні цей показник сьогодні складає не більше 29 кг у рік, що у 2,2 рази більше, ніж в 2000 році, але значно менше, ніж такі показники в Європейських країнах: у Польщі 95 кг/особу, Угорщині – 85, Словаччині – 98, Чехії – 135 кг/особу.

Виробничі потужності вітчизняних картонно-паперових підприємств, що діють, за умови їх повного завантаження, у змозі сьогодні переробити близько 900 тис. т макулатури в рік. Але реально досягти таких об'ємів накопичення макулатури вітчизняні заготівельні організації не в змозі через те, що в країні відсутні необхідні ресурси.

В Україні ринок паперу і картону формується за рахунок імпорту – на 67,7% і власного виробництва – на 32,3%. Із загального об'єму виробництва паперово-картонної продукції 44,1% експортується.

Потреба ринку у волокнистих матеріалах задовольняється за рахунок власного виробництва: у деревній масі – на 100%, у целюлозі – на 25,5% і макулатурі – на 82,7%.

За експертною оцінкою, тільки за 2002–2006 роки у галузь інвестовано понад 180 млн.. доларів. Звичайно, враховуючи сьогоднішній технічний стан підприємств галузі і рівень споживання картонно-паперової продукції в Україні, тенденції його зростання, такої кількості інвестицій для галузі явно недостатньо. Разом з тим структура ринку галузевої продукції, наявність в ньому вільних ніш, зокрема з розвитку виробництва тих видів паперу, які в Україні не виробляються або виробляються в недостатній кількості і на які існує підвищений попит, формує інвестиційну привабливість галузі.

З урахуванням реалізації стратегічного завдання – досягнення до 2020 року рівня споживання картонно-паперової продукції в кількості 60 кг на особу і при незначних демографічних змінах, ринок такої продукції прогнозується в об’ємі 2,8 млн.. т. При цьому власне виробництво повинне досягти рівня 1,6 млн.. т, головним чином, за рахунок створення нових потужностей з випуску паперу і картону. Відтак можна розраховувати на значне насичення внутрішнього ринку вітчизняною картонно-паперовою продукцією та на суттєве підвищення експортного потенціалу галузі.

8. Центри текстильної промисловості в Україні

Нині на розміщення легкої промисловості великий вплив справляє науково-технічний процес. Це відбивається, перш за все, на концентрації текстильного виробництва, зміні його сировинної бази. Натуральні волокна поступово витісняються хімічними. Велика кількість тканин виробляється із сумішей натуральних і хімічних волокон.

Рис. 14. – Розташування основних центрів текстильної промисловості в Україні [10]

Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача, взуттєве і швейне – на споживача, лляне – на сировину.

За випуском продукції (48%), вартістю основних виробничих фондів перше місце в комплексі займає текстильна промисловість. Головною галуззю текстильної промисловості в Україні, як і в усьому світі, є бавовняна галузь, яка зараз перебуває в занепаді. На неї припадає майже 50% усіх тканин, що виробляються. Бавовняне виробництво країни знаходиться у великій залежності від постачальників сировини. Тому передбачається відновлення бавовництва у південних районах, що дозволить забезпечити бавовняну промисловість на 70% власною сировиною і значно знизити собівартість виробництва тканин. У Херсоні вже введена експериментальна лінія бавовняно-очисного заводу, що споруджується відповідно до Державної програми розвитку легкої промисловості.