- запобігання погіршенню демографічної ситуації, гострим проявам депопуляції населення;
- здійснення заходів економічного і соціального характеру, спрямованих на збільшення тривалості життя та природного приросту населення у регіонах;
- формування раціональної системи розселення шляхом збереження існуючих та створення нових населених пунктів, активізації функціонування сіл та малих міських поселень, регулювання розвитку великих міст і сприяння якісним перетворенням у них.
В екологічній сфері цілі державної економічної політики такі:
- регулювання господарської збалансованості регіонів;
- запобігання забрудненню довкілля, ліквідація наслідків його забруднення;
- ефективне використання та відтворення природних ресурсів;
- впровадження економічного механізму природокористування;
- збереження генетичного фонду;
- екологічно обґрунтоване розміщення продуктивних сил регіонів.
Особливо важливим є визначити стратегічні цілі, які пов’язані з якістю економічної системи, її збереженням чи перетворенням. Вони у свою чергу трансформуються у тактичні, які фіксують крупні блоки дій з досягнення стратегічних, а тактичні – в оперативні, які визначають щоденні конкретні дії з досягнення перших і других.
Отже, необхідно мати чітке і продумане визначення стратегічних цілей, щоб потім сформувати конкретну програму їх перетворення у часі і у просторі в реальність. Неправильне формування цілей може призвести до формування нереальних планів регіонального розвитку.
До стратегічних завдань регіонального розвитку України належать (Стеченко, с. 12).:
- реконструкція економіки промислових регіонів і великих міських агломерацій через конверсію оборонних та цивільних галузей, модернізацію інфраструктури, оздоровлення екологічної ситуації, роздержавлення і приватизацію;
- подолання депресивного стану аграрно-промислових регіонів, відродження сіл і малих міст. прискорене відновлення втраченої життєдіяльності в сільській місцевості, розвиток місцевої та соціальної інфраструктур, підвищення ефективності використання сільськогосподарських та інших угідь;
- стабілізація соціально-еконмоічного становища в регіонах з екстремальними природними умовами і переважно сировинною спеціалізацією;
- продовження формування промислових вузлів і центрів з пріоритетним розвитком виробництва, пов’язаних з комплексним використанням видобувної сировини установлених екологічних стандартів;
- стимулювання розвитку експортних та імпортозамінюючих виробництв у районах, що мають для цього найбільш сприятливі умови;
- формування регіональних економічних ринків, вільних економічних зон, а також технополісів як регіональних центрів впровадження досягнень вітчизняної і світової науки, прискорення економічного та соціального прогресу;
- переспеціалізація окремих прикордонних регіонів, створення тут нових робочих місць і прискорений розвиток соціальної інфраструктури з урахуванням можливої передислокації військових частин;
- розвиток міжрегіональних і регіональних систем (транспорту, зв’язку, інформатики), які забезпечували б і стимулювали б структурні зрушення та ефективність регіональної економіки;
- подолання надмірного розриву в рівнях і якості життя населення окремих областей.
Для того, щоб економічна регіональна політика могла реально здійснюватися на практиці, цілі необхідно ранжувати відповідно до пріоритетів соціально-економічного розвитку з урахуванням виробничо-економічних і ресурсних можливостей регіону.
У сфері матеріального виробництва та в невиробничій сфері Стеченко М.Д. виділяє такі пріоритети:
1. Загальноекономічні пріоритети. Це пріоритетний розвиток у певний період однієї із сфер господарства країни (матеріального виробництва або невиробничої сфери), одного з його підрозділів (виробництво засобів виробництва або предметів споживання). До загальноекономічних належать також пріоритети у окремих фазах відтворювального циклу (виробництво, розподіл, обмін і споживання) або міжгалузеві.
2. Галузеві пріоритети виявляються у випереджаючих темпах зростання однієї або кількох галузей. Наприклад, у сучасних умовах пріоритетним є розвиток усіх видів транспорту, оскільки він відіграє важливу роль у розвитку сучасної економіки, забезпеченні матеріального обміну між галузями, задоволенні потреб населення в перевезеннях.
3. Внутрішньогалузеві пріоритети – переважно зростання окремих підгалузей і виробництв у межах певної галузі. У промисловості насамперед швидкими темпами розвиваються базові галузі (паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування, хімічна промисловість).
4. Внутрішньовиробничі пріоритети пов’язані з прискореним розвитком внутрішньовиробничих об’єднань і підприємств, зокрема науково-технічних підрозділів. прикладом внутрішньовиробничих пріоритетів є також випереджальні темпи розвитку обслуговуючого та допоміжного виробництва.
5. Територіальні пріоритети пов’язані з випереджаючим соціально-економічним розвитком одних регіонів щодо інших. Установлення територіальних пріоритетів зумовлене різними рівнями соціально-економічного розвитку країни, що склалися історично, та необхідністю їх зближення. Як уже зазначалося вище, комплексний розвиток господарств всіх регіонів з метою подолання диспропорцій соціально-економічного розвитку – одне із сучасних завдань економіки України. Важливими передумовами виділення територіальних економічних пріоритетів є наявна ресурсна база (природні ресурси, трудові ресурси). Одна вони не є вирішальними на сучасному етапі. При їх дефіциті пріоритети можуть будуватися довкола інформаційних ресурсів, доброго інфраструктурного забезпечення регіону, розвитку невиробничої сфери тощо з урахуванням у ринкових умовах споживчого фактору.
Для оцінки господарських пріоритетів використовують комплекс показників, серед яких, наприклад, обсяг виробництва, якісні параметри продукції і послуг, рівні соціальних стандартів (так звані соціально-економічні орієнтири), що дають можливість конкретизувати цілі; це показники наявності та використання ресурсів та показники ефективності, які відображають синтез цілей – співвідношення затрат та результатів.
У згадуваній Концепції наголошується, що першочерговими поточними завданнями державної регіональної політики передбачається прискорене розв’язання таких проблем:
- створення нормативно-правової та інформаційно-методичної бази управління розвитком регіонів відповідно до положень законодавства України;
- забезпечення стабілізації виробництва та відновлення економічного потенціалу в кожному регіоні, підвищення на цій основі рівня добробуту населення;
- здійснення заходів щодо соціального відродження села шляхом державної підтримки розвитку соціально-культурної і побутової сфери, формування повноцінного життєвого середовища;
- сприяння формуванню в усіх регіонах багатоукладної економіки, регіональних ринків товарів, праці, капіталу, а також розвиток підприємництва та ринкової інфраструктури;
- розв’язання пріоритетних наукових проблем регіонів з метою виробництва конкурентоспроможної продукції;
- переведення працівників, які вивільняються, на підприємства галузей господарства, що розвиваються, у сфері обслуговування і торгівлі, організація професійної підготовки кадрів для нових прогресивних виробництв;
- створення сприятливих організаційних та правових умов для функціонування спеціальних (вільних) економічних зон у відповідних регіонах;
- сприяння широкому розвитку прикордонної торгівлі, міжрегіонального та міжнародного співробітництва регіонів;
- створення умов для залучення іноземних інвесторів до розвитку виробництва конкурентоспроможних товарів, розширення обсягів будівельних робіт, в яких зацікавлена українська економіка;
- розроблення державних програм соціально-економічного розвитку окремих регіонів, які потребують державної підтримки для комплексного вирішення багатьох господарських та соціальних проблем, та їхнє бюджетно-фінансове забезпечення.
При системному оцінюванні цілей регіональної політики та при обґрунтуванні напрямів її реалізації необхідно також враховувати регіональні інтереси, які можуть виступати як база оцінки щодо цілей.
На різних регіональних рівнях тісно переплітаються економічні, політичні, екологічні та інші інтереси, причому чим вищий рівень, тим більше суб’єктів вступає у відносини, тим ширше коло інтересів.
Територіальні (регіональні) інтереси – це відносини між індивідами і соціальними групами з огляду на забезпечення умов свого існування та розвитку на територіальній одиниці. Натомість галузеві інтереси пов’язані із забезпеченням умов конкретного виробництва. Якщо провідниками галузевих інтересів є певні міністерства, відомства, асоціації, профспілки, то відстоювати регіональні інтереси повинні передусім органи місцевого самоврядування.
Галузеві та територіальні інтереси взаємопов’язані та можуть збігатися повністю, частково або зовсім не збігатися. Наприклад, інтерес до охорони навколишнього середовища нині є одним з головних на будь-якому рівні.
Регіональні інтереси охоплюють не весь спектр інтересів населення, підприємств тощо. Керівники підприємств мають певні інтереси щодо функціонування цих підприємств, однак усі вони та члени їх сімей є ще місцевими жителями. Тому вони залежні від рівня і способу життя населення регіону, місцевого бюджету, місцевої виробничої і соціальної інфраструктури, політичного мікроклімату тощо. А це означає, що всі вони (хоч і різною мірою) є носіями регіональних інтересів.