Петрівська ЗОШ І – ІІІ ступеня
Дослідницька робота
Природоохоронні території
Виконала: Содолинська Г.
Керівник: Розборська Л. М.
2009
Зміст
Вступ
1. Заповідники
2. Національні природні парки
3. Регіональні ландшафтні парки
4. Заказники
5. Пам’ятки природи
6. Ботанічні сади
7. Диндрологічні парки
8. Зологочні парки
9. Пам’ятки садово-паркового мистецтва
Література
Вступ
Для збереження природи створюють заповідні території. Вони належать державі. Оскільки всі природні компоненти взаємопов'язані і утворюють природні комплекси, то охорона природи також має проводитися комплексно.
Заповідний статус надається ділянкам суші і природного простору, які мають особливу наукову, естетичну та іншу цінність.
Заповідні території — це ділянки незайманої природи.
Їх виділяють для збереження природних краєвидів: водойм, водоспадів, гарячих джерел, а також гірських порід, окремих рослин і тварин. Заповідні ділянки вилучають із господарської діяльності повністю або частково. У такий спосіб вдається підтримувати екологічну рівновагу на цих територіях та спостерігати за природою.
Заповідні території існують у формі природних національних парків, заповідників, регіональних ландшафтних парків, дендрологічних парків, пам'яток садово - паркового мистецтва, заказників, пам'яток природи, а також ботанічних садів, зоопарків та мисливських господарств. Їхні завдання у справі охорони природи - різні, але всі вони правлять за природні лабораторії, в яких вивчаються складні взаємозв'язки компонентів живої природи.
Заповідники
Природні заповідники
Природні заповідники - це територія, яка виділяється для охорони в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усіма її компонентами. Статус природного заповідника передбачає повну заборону на його території господарської діяльності. У світі є понад 2 тисячі природних заповідників.
Поліський заповідник
Українське Полісся займає північну частину України і становить 19 % її території. Поліські ландшафти властиві більшої частини Волинської, Ровенської, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської областей. Поліський державний заповідник розташований у північній частині Житомирської області в межиріччі Уборті і Болотниці. За схемою фізико-географічного районування він знаходиться в Олевському районі Західно-Житомирської без моренної під області Житомирського Полісся, яке входить у зону мішаних лісів. Цей район характеризується майже суцільним поширенням піщаних водно-льодовикових і алювіальних відкладень, високою заболоченістю (10-12%), значним поширенням соснових лісів (понад 50 % лісової площі) і рівнинною слабодренованою поверхнею з окремими підвищеннями — оголеннями кристалічних порід і еоловими піщаними горбкуватостями.
Територія заповідника розташована на межі Українського кристалічного щита і Прип'ятської низовини. В основі геологічної будови лежать гірські породи докембрийского віку (граніти, гнейси, кварцити, габро). У межах Українського кристалічного щита вони залягають неглибоко і перекриті незначною товщею осадових порід, а в деяких місцях виходять на поверхню.
Територія заповідника знаходиться між двома малими річками (Уборть і Болотниця), на їхніх погано виражених других терасах і низькому межиріччі, що зливається з терасами. Рельєф тут утворений пісчаними грядами, валами, дюнами. Значну площу займають різні за розміром і формою неглибокі западини і пониження прохідних долин.
Клімат району заповідника менш теплий і більш вологий, ніж в інших областях України. І узимку, і влітку тут дують західні і північно-західні вітри, середня швидкість яких досягає 4 м/с . Тривалість сонячного сяяння в Поліссі в середньому становить 1500-1800 годин. Абсолютний мінімум температури повітря —36 °С, абсолютний максимум — +33 °С. Середня річна температура повітря —6,5 °С.Гідрографічну мережу заповідника утворюють Уборть і її притоки, Уздовж західної межі заповідника протікає Перга, що впадає в Уборть, і далі протягом 17—18 км — сама Уборть, що підходить безпосередньо до межі заповідника тільки в двох місцях. На Болотниці знаходиться водойма — «Дідове озеро» — гідрологічний заказник.
Ґрунтовий покрив заповідника характеризується монотонним комплексом, властивим рівнинним районам, де в якості ґрунтоутворюючих порід поширені піщані водно-льодовикові відкладення. Переважають дерено-підзолисті піщані і глинясто-піщані ґрунти.
Рослинність Поліського державного заповідника нараховує близько 600 видів. Найкраще у флорі заповідника представлені північні види, серед яких на південній межі ареалу знаходяться верби лапландська і чорнична, журавлина дрібноплідна, ялівець, на східній — росичка, ситник, на північній — тимофіївка, овсяниця. На території заповідника виявлено місця зростання реліктів — водяного горіха, рододендрона жовтого, митника королівського. До Червоної книги занесені журавлина, плаун колючий, росичка, водяний горіх. У заповіднику нараховується 139 видів мохів. З рідкісних видів зареєстрований сфагнум м'який, полія пухирчаста, брахітецій. Соснові ліси займають 13 736 га. На ліси з берези повислої припадає 2995 га, а з вільхи чорної — 222 га. Невеликими ділянками (до 2 га) зустрічаються сосново-дубові й осикові асоціації.
Характерна риса заповідника, як і всього Південно-Поліського геоботанічного району, — значна заболоченість територій. Болота займають найбільш понижені ділянки — замкнуті безстічні улоговини (місцева назва — «мохи») і долини, що простягнулися в меридіональному напрямку, — «погоні». Площа боліт, з лісовими включають, — 4321 га.
Фауна заповідника ще недостатньо вивчена. Зокрема, це стосується риб, земноводних, плазунів, ссавців, але особливо комах і безхребетних. Розташування заповідника в системі розгалуження приток Прип'яті і великої кількості боліт сприяє багатому розвитку гідро-фауни. За попередніми даними, тут нараховується не менше 2 тис. видів найпростіших і близько 50 видів риб і амфібій. Найбільшу групу в порівнянні з усіма іншими водними організмами (рослинами, безхребетними і хребетними тваринами) становлять членистоногі. Зокрема до них належать ракоподібні (черепашкові, щитні, циклопи, бокоплави), павукоподібні (павуки сріблянка, доломед, скакуни, кліщі). Багато тут бабок, веснянок, водяних клопів, ґедзів. Видова розмаїтість наземних безхребетних набагато більша, ніж водних. Це павуки тарантул південноросійський, хрестовик вуглуватий, скакунці, коник зелений, клопи, жужелиці та ін. З метеликів до рідкісних видів належать мішочниці, павичеве око, шовкопряди. До Червоної книги занесені шовкопряди, бражники, шмелевидка, прозерпіна.
У ріках і озерах водяться щука, плотва, головень, піскар, карась, в'юн, окунь, йорж. У заповіднику зареєстровано 11 видів земноводних — тритони, жаби сіра і зелена, а також 6 видів плазуючих — ящірки, вуж, гадюка, болотна черепаха. Усі вони без винятку корисні, оскільки у величезній кількості знищують різних шкідників культурних рослин, кровососів і переносників збудників небезпечних захворювань.
Тут відмічене гніздування 120 видів птахів. У період сезонних міграцій у даному регіоні зустрічаються турухтан, великий кроншнеп, озерна чайка, крачки, качки. Часто зустрічаються беркут, пугач, дятли, солов'ї, шпаки, дрозди, щиглі. З великих птахів, що гніздяться, у заповіднику живуть білий і чорний лелеки, сіра чапля, глухар, тетерев, рябчики. Найцінніший компонент орнітологічного комплексу заповідника — чорний лелека. Останні 15 років тут гніздиться 6 пар чорних лелек. У Червону книгу занесені орел-змієїд, орлан-білохвіст, балобан, пугач.
У заповіднику і його околицях живе близько 40 видів ссавців. Це — кріт, їжак, вухань звичайний, лось, козуля, дикі свині. Усі вони — важливий об'єкт харчування для хижих тварин, що представлені тут — вовки, лисиці, рись. У групі кунячих особливої уваги заслуговує видра, чисельність якої невисока, у межах десятка осіб. Зустрічаються також два види зайців — русак і біляк. До Червоної книги занесені вечірниця мала і кіт лісовий.
Найбагатша видами група гризунів — це в першу чергу бобер, самий великий у Євразії вид. Переважний тип житла бобрів — хатки. Межиріччя Уборті і Болотниці, де розташовано заповідник, належить до тих поліських територій, що збереглися у відносно первинному вигляді у зв'язку з високою заболоченістю і важко доступністю. Але заповідник у наш час відчув антропогенний вплив. Весь рослинний покрив у різній мірі порушено. Це призвело до збідніння біотичних комплексів екосистем, а потім до їхньої зміни і локальної деградації.
Для збереження екологічної рівноваги і нормального функціонування екосистем заповідника необхідне проведення ряду заходів. І найважливішим з них є зменшення господарського впливу — випасу, осушення.
Канівський природний заповідник
Розташування: Черкаська область, Канівський район Площа: 2027,0 га
У верхів'ях Бондарського яру. Багатостовбурні граби просто висять над яром.
Яри майже завжди заболочені. На фото болото в центральній частині Бондарського яру.
Унікальність рельєфу, неповторна краса ландшафтів, величезне біорізноманіття дивом збереглися в самому центрі густонаселеної України. Земля тут буквально усіяна археологічними пам'ятками ще з часів палеоліту. Ці місця вже в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. привертали увагу вчених: біологів, геологів, географів, археологів, краєзнавців.
Ще майже за століття до створення заповідника, у 1832 році Ф. Дюбуа де Монпере звернув увагу на деформованість поширених тут геологічних порід, що дало початок вивченню відомих тепер у всьому світі Канівських геологічних дислокацій. У 1875-1876 роках професор А. Рогович зібрав унікальний палеозоологічний матеріал і звернув увагу на величезні скупчення у ньому викопних решток різних геологічних епох.