Чорна металургія України надмірно енергозатратна, вона є найбільшим споживачем електроенергії (~20 %). (Таблиця №1 «Питомі витрати енергоресурсів на окремі види продукції (робіт)») [ 1 с.30]
Низький вміст металу у сировині вимагає збагачення руд. Дана галузь споживає ~20 % всього використання прісної води, а тому проблема забезпечення прісною водою є дуже актуальною. Фактично, недостача прісної води є єдиним негативним фактором розвитку чорної металургії. Для виплавки 1т чавуну потрібно 20т прісної води, причому 30 % втрачається безповоротно, а інша частина проходить 5-кратну очистку та повертається на підприємство.
У зв'язку з усіма вищеназваними проблемами, виникає одна з найголовніших проблем чорної металургії: неконкурентність та велика вартість продукції, що призводить до «виштовхування» наших підприємств з ринку.
Кольорова металургія – галузь промисловості з виробництва кольорових металів та їх сплавів(алюмінію, магнію, титану, міді, кобальту, олова), рідкісних та дорогоцінних металів.
Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома основними факторами — сировинним і енергетичним. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів та ін.)
Нині на відміну від чорної кольорова металургія в Україні розвинута порівняно слабо. Пов'язано це з тим, що у минулому на території нашої країни не було відкрито великих покладів руд кольорових металів, а потреби в кольоровому металі задовольняються й досі за рахунок багатих родовищ з різних районів колишнього СРСР.
Кольорова металургія — енергомістке виробництво. На виплавлення 1 т магнію треба до 22 тис. кіловат-годин електроенергії.
Для виплавлення 1 т алюмінію необхідно до 20 тис. кВт-год електроенергії. (Таблиця №1 «Питомі витрати енергоресурсів на окремі види продукції (робіт)») [ 1 с.30]
На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу неможливо обійтися без кольорових металів, які є незамінними в машинобудуванні і особливо широко використовуються в таких його галузях, як електронна, електротехнічна, радіо-телевізійна, приладобудівна та ін.
Українська металургія залишається однією з найвідсталіших у світі.
Ми споживаємо на тонну виплавленої сталі більше ресурсів, коксу, газу, електроенергії, ніж інші країни, і це, безумовно, шкодить конкурентоспроможності наших металургів.
Практично всі українські металургійні комбінати є приватною власністю. Державних підприємств практично вже не залишилося у галузі.
2.2 Проблеми паливно-енергетичного комплексу
Вугільна галузь. Україна за обсягами видобутку вугілля належить до першої десятки провідних країн світу, але значно поступається більшості з них за економічними показниками вугледобувного виробництва.
Останнім часом численні проблеми вугільної галузі в Україні дедалі частіше нагадують про себе гірничими вибухами та обвалами.
За цей рік на шахтах країни внаслідок невідповідності технології та режиму вуглевидобутку виробничим нормам і правилам техніки безпеки загинуло більше як 180 осіб, а трагедія на донецькій шахті імені Засядька стала ще одним доказом того, що гаяння часу з докорінною реконструкцією та модернізацією вуглевидобутку в буквальному значенні подібне до смерті.
Незадовільний стан галузі зумовлений цілим рядом факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. До об'єктивних належить складність гірничо-геологічних умов видобутку вугілля, низький технічний рівень вугледобувних та вуглепереробних підприємств, великий ступінь фізичного і морального зносу основних фондів. Суб'єктивні пов'язані з обмеженістю інвестиційних ресурсів, неефективною системою управління галуззю і відсутністю ринкового механізму ціноутворення на вугільну продукцію.
Недостатні обсяги фінансування та нераціональне їх використання призвели до відставання підготовки запасів вугілля для відпрацювання, занепаду технічного стану шахтного фонду, зниження рівня використання виробничих потужностей, збільшення собівартості вугілля, поглиблення збитковості шахт.
Недостатньо виважено проводиться реструктуризація галузі, яка на практиці через відсутність у держави можливостей її фінансування у повному обсязі звелася до масового фізичного закриття шахт і тому супроводжується накопиченням невирішених проблем соціального захисту звільнених шахтарів, ліквідації негативних екологічних наслідків масового закриття шахт, які до того ж виявилися більш тяжкими, ніж передбачалися проектами. Зараз в різних стадіях закриття та ліквідації перебуває 112 вуглевидобувних підприємства. До кінця 2008 року програмою "Українське вугілля" передбачено закрити ще 38 шахт, з них 24 – достроково (забезпеченість запасами їх становить від 10 до 177 років). [8, с.7]
Стан шахтного фонду, навіть попри закриття значної частини неперспективних шахт, залишається незадовільним – у його структурі переважають шахти з обмеженими виробничими можливостями, в яких через "вузькі" місця в технологіях не можна використовувати високопродуктивну техніку, що обмежує перспективи підвищення ефективності їх роботи. Такі шахти потребують реконструкції. Зараз без реконструкції понад 20 років працюють 95% шахт. За останні два десятиріччя було реконструйовано лише 9 підприємств. Це призвело до ускладнення стану гірничого господарства, збільшення довжини гірничих виробок, які треба підтримувати.
Майже половина видобувних механізованих комплексів працюють понад нормативні строки експлуатації, близько 30% основного стаціонарного устаткування повністю вичерпало свій нормативний ресурс експлуатації та потребує заміни. У загальному парку діючого вибійного устаткування питома вага очисних механізованих комплексів і прохідницьких комбайнів нового технічного рівня становить лише 11%, а нових навантажувальних машин і стрічкових конвеєрів – 8%. На шахтах, де розробляються пласти крутого падіння, близько 70% видобутку досі здійснюється відбійними молотками. [5 с.95]
Галузь потребує величезних інвестицій, модернізації, рівень зносу по деяких підприємствах становить близько 80 відсотків.
Через брак належної уваги і турботи ми істотно втратили обсяги власного видобутку вугілля й стали залежати від його постачання з Польщі й все тієї ж Росії. Вугілля стало для України «чорним золотом».
Атомна енергетика. Атомна енергетика відіграє в Україні важливу роль щодо виробництва електроенергії на її базі. Наша країна посідає третє місце у світі (після Литви і Франції) щодо виробництва електроенергії на душу населення.
У нас є чотири діючі атомні станції і Чорнобильська АЕС, яка виведена з експлуатації. На цих чотирьох атомних станціях працює 13 ядерних блоків.
Наша країна має великі запаси урану. Навіть якщо у нас працюватиме не 13 атомних блоків, як зараз, а 25, то цих запасів вистачить більш як на 100 років.
Перша найболючіша проблема галузі- безпека атомних станцій. Об'єктивно за роки незалежності ні ядерних, ні радіаційних аварій на атомних станціях України не було. Викиди з АЕС у навколишнє середовище у 100 разів менші від гранично допустимих норм. У 2007р. план з підвищення безпеки атомних станцій виконано усього на 30 %. [9 с.5]
Друга проблема — продуктивність праці. На наших атомних станціях працює приблизно в три—чотири рази більше людей, ніж на ядерних блоках в інших країнах. У Південній Кореї на ядерному блоці працює 200 чоловік, а в Україні — 1000. Ця обставина має лише одне пояснення — у нас низький рівень автоматизації атомних станцій.
Третя проблема — власний паливний атомний цикл з урахуванням розвитку атомної енергетики. Ухвалено рішення про створення ядерного паливного циклу. Але роботи й досі не розпочалися. Якщо так триватиме й далі, то у 2010 р. прогресу у галузі виробництва електроенергії та одержання власного палива ми не матимемо.
Четверта проблема — створення власного циклу з переробки і поховання відпрацьованого ядерного палива. Нині його вивозять у Росію. Коштує це 80 млн. доларів США на рік.
П'ята проблема — створення системи науково-технічної підтримки атомної енергетики нашої країни. Такий комплекс дуже потрібен для визначення стану блоків, їх окремих частин тощо.
Електроенергетика є базовою галуззю економіки України, від надійного і сталого функціонування якої значною мірою залежать темпи виходу України із скрутного економічного становища та енергетична безпека держави.
Вже цілком вичерпали свій ресурс 98% енергоблоків теплових електростанцій. Зношеність енергомереж країни призвела до того, що технологічні втрати електроенергії в них складають 20% її транспортованої кількості та постійно зростають. Україна щорічно втрачає в електромережах електроенергію, для виробництва якої необхідно до 10 млрд. кубометрів газу. [9 с.5]
Чималу частку в загальних технологічних втратах електроенергії складають так звані «комерційні» втрати — неврахована електроенергія, що була поставлена споживачам. В результаті постійно знижується рентабельність української енергетики.
Енергетичні біди, очевидно, багато в чому пов’язані з масовим розкраданням енергетичного майна. Це явище набуло надзвичайного характеру і унеможливлює стабільну роботу енергосистеми.
2.3 Проблема лісових ресурсів
Загальний обсяг лісокористування в Україні становить 14,4 млн. куб. метрів, у тому числі основного користування - 6,7 млн. куб. метрів, що задовольняє потреби народного господарства лише на 25 - 27 відсотків. У зв'язку з дефіцитом деревини щорічна потреба в її завезенні становить 30 млн. куб. метрів.
Хибна практика планування екстенсивного лісокористування призвела до значного виснаження лісів, зниження загальної продуктивності їх ценозів, погіршення товарної структури лісосічного фонду. Сьогодні найбільшу площу займають молодняки (45,4 відсотка) і середньовікові насадження (37,7 відсотка), достигаючі і стиглі деревостани становлять відповідно лише 10,1 відсотка і 6,8 відсотка, що в 1,5 - 2 рази нижче оптимальних значень. [3 с.107]