Інтенсифікація проміжного користування в останні роки призвела до того, що фактичні запаси достигаючих і стиглих деревостанів становлять більше половини потенційно можливих, а частка насаджень з низькими повнотами (0,6 - 0,3) досягає 24 відсотків. У зв'язку з цим під час рубок головного користування щороку недобирають 5 млн. куб. метрів деревини.
Сучасний екологічний стан лісів зумовлюється як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і зростаючим техногенним навантаженням, що порушує природну стійкість і середовищно-формуючі функції лісових екосистем. Лише за останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів 2,5 тис. гектарів лісових насаджень, радіаційного забруднення через аварію на Чорнобильській АЕС зазнали 3,5 млн. гектарів лісів, що потребує обмеження лісокористування, удосконалення системи протипожежної безпеки лісів. В середньому щороку виникає 3500 лісових пожеж на площі 4000 гектарів. (Таблиця №3 «Лісові пожежі за регіонами у 2006р.») [1 с.32]
Природні умови існування лісів країни суттєво змінені під впливом людської діяльності. ЇЇ наслідки проявляються в забрудненні атмосфери і ґрунтів, зниженні рівня ґрунтових вод, зміні лісорослинних умов під впливом рекреації. Особливо вагомими для лісового господарства України є масштабні зміни умов росту лісів і ведення лісового господарства, пов'язані із глобальним потеплінням клімату і забрудненням значних територій радіонуклідами в результаті аварії на ЧАЕС.
Структура українських лісів - це наслідок історії їх експлуатації і відтворення. Вона далека від природної, що проявляється у значній фрагментації лісових масивів, високій частці насаджень штучного (45,6%) і порослевого (18,7%) походження, спрощенні породного складу, зниженні біорізноманіття лісів, нерівномірному віковому розподілі деревостанів. [3 с.108]
Стійкість значної частини лісів понижена, що проявляється у прогресуючому погіршенні їх стану. В останні десятиліття значно зросли збитки та шкода, заподіяні лісовому господарству пожежами, вітровалами, шкідниками.
На Україні є значні площі лісів, не врахованих у складі особливо захисних територій, але фактично зростаючих без втручання людини. До їх числа належать насамперед ліси, не доступні для експлуатації через відсутність доріг у Карпатському регіоні, і ліси, значною мірою забруднені радіонуклідами в результаті аварії на ЧАЕС.
Останнім часом має місце варварське вирубування лісів, що завдає великої шкоди природному середовищу, веде до розбазарювання лісових багатств та до економічних збитків, природних катастроф. Лише на законних підставах лісозаготівлею займається 800 підприємств. (Таблиця №3 «Рубки лісу за регіонами») [1 с.32]
Через вакханалію в цінах багато деревини безпідставно відправляється в зарубіжжя. Україна минулого року експортувала лісу на 290 мільйонів доларів, з яких на приватний експорт припадає 78%. І це при відсутності приватних лісів. Немає належного нагляду за вивезенням лісу за кордон, тому й допускаються численні зловживання.
Останніми роками ліси нищаться особливо безжально і дико. Миттєва вигода зваблює багатьох. Спритники діють за принципом: після нас - хоч потоп. Це небачене варварство, оскільки сьогоденні посадки дадуть урожай лише через сто років. Наше щастя, що ліс сьогодні переважно державний. А є ж немало випадків привласнення лісових угідь та селянських земель, на яких процвітає невігластво і спустошення.
2.4 Екологічні проблеми ресурсозбереження
Україна переживає глибоку екологічну кризу, яка пов’язана з надмірним антропогенним навантаженням на її територію. Усі екологічні проблеми, незалежно від того якими галузями вони породженні, нерозривно пов’язані з певною територією. Це завжди просторові проблеми. Їх глибина залежить від структури економіки на тій чи іншій території, від комплексу провідних галузей господарства, розвиток яких обумовлений наявністю відповідних природних ресурсів. А ці ресурси вкрай нерівномірно розподілені по регіонах. Звідси велика строкатість у антропогенному навантаженні на ту чи іншу територію.
Інтенсивна людська діяльність, нераціональне природокористування, нехтування законами природи спричинили глибокі, часто незворотні зміни в навколишньому природному середовищі як в масштабах планети, так і окремих ландшафтів та екосистем.
Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергомістких технологій, впровадження й нарощування яких здійснювалося найбільш “дешевим” способом – без будівництва відповідних очисних споруд. Це стало можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування, законодавства з охорони довкілля.
Основними джерелами забруднення природного середовища України є хімічна, металургійна, гірничовидобувна галузі промисловості, атомні та теплові електростанції, цукрові заводи, автотранспорт, сільськогосподарське виробництво, водномеліоративні системи тощо.
Екологічні проблеми проявляються на трьох рівнях: загальнодержавному, регіональному і локальному. На загальнодержавному рівні слід відзначити забруднення окремих компонентів природи, розбалансування соціально-економічних функцій ландшафтів; неузгодженість розвитку різних видів меліорацій; нераціональне використання природних, перш за все мінеральних, ресурсів. Регіональні проблеми – це водогосподарські меліорації Полісся і Півдня України; агрохімічні меліорації, відсутність науково обґрунтованого використання різноманітних ресурсів Карпат і Криму в умовах альтернативності та ін. До локальних проблем можна віднести техногенні перевантаження природного середовища в населених пунктах, промислових центрах тощо.
Серед цих проблем в Україні основними є наступні:
- зменшення запасів корисних копалин (вичерпання ресурсів, зниження їх якості і розмаїття, небезпека порушення середовища внаслідок добування корисних копалин тощо);
- зміна структури земельних ресурсів внаслідок вилучення земель під несільськогосподарські потреби і забудову, а також через розвиток негативних процесів у ландшафтах (ерозії, абразії, карст, суфозії та посідання ґрунтів, підтоплення, заболочення тощо);
- зниження родючості ґрунтів внаслідок вимивання гумусу, засолення, підтоплення, забруднення важкими металами, пестицидами та іншими речовинами;
- зменшення запасів і забруднення поверхневих та підземних вод внаслідок посиленого водозабору, скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти в процесі виробництва і ведення комунального господарства;
- забруднення атмосферного повітря і зміна його складу внаслідок промислових та інших викидів у атмосферу;
- скорочення розмаїття рослинного і тваринного світу та зміни в його генофонді;
- зменшення біологічної продуктивності ландшафтів;
- погіршення гігієнічних і санітарно-епідеміологічних умов життєдіяльності людини та існування живих організмів.
В умовах змін тенденцій розвитку світової економіки людство вже не має права ставитись до природи як до споживача і розглядати її винятково як склад сировини. Сьогодні актуальним завданням є створення такої системи функціонування виробництва, яка б забезпечила розвиток економіки України і водночас захистила навколишнє середовище від наслідків техногенної діяльності людини. Екологізація виробництва та енергозбереження - ось головні проблеми сучасного суспільства, адже вони стають ключовими у питанні конкурентоспроможності продукції. Першочерговим напрямком їх вирішення є впровадження новітніх екологічно чистих технологій.
У нашій державі проблема впровадження екологічно чистих технологій стоїть дуже гостро. Нині весь цивілізований світ проголосив інноваційно-екологічний принцип визначальним у розбудові суспільства.
На жаль, в Україні залишаються невизначеними основні засади державної політики щодо діяльності з впровадження екологічно чистих технологій, законодавство страждає від відсутності уніфікованої термінології та інформаційно-аналітичного забезпечення.
Україна зробила величезний крок уперед, прийнявши рішення про закриття Чорнобильської АЕС. Але ситуація, яка склалася внаслідок Чорнобильської катастрофи, потребує активних дій, зокрема реабілітації забруднених земель. Родючі українські землі перенасичені радіонуклідами, вирощування сільськогосподарської продукції на них створює небезпеку для здоров'я громадян.
Вже сьогодні існують новітні наукомісткі технології, які дозволяють розв'язати проблему у значно коротші терміни. Слово за українським законодавством.
3. Перспективи раціонального використання природних ресурсів
3.1 Безвідходні технології – основний важіль економії ресурсів
Безвідходна технологія являє собою такий метод виробництва продукції (процес, підприємство, група підприємств), при якому вся сировина і енергія використовуються найбільш раціонально і комплексно у циклі: “сировинні ресурси – виробництво – споживання – вторинні ресурси” і впливи на навколишнє середовище не порушують його нормальний стан.
Абсолютно безвідходне виробництво створити неможливо. Його не існує навіть в природі. Але людство має прямувати до мінімізації обсягів відходів, забезпечувати їх комплексну переробку та безпечні для навколишнього середовища систему знешкодження або зберігання. Проміжними етапами до безвідходного виробництва є маловідходні технології.
Безвідходна модель виробництва є певною ідеальною конструкцією, але окремі виробництва вже успішно функціонують та впевнено почуваються на ринку (наприклад, переробка ніфелину на глиноземних заводах Росії та України). Однак, забезпечення безвідходності (маловідходності) потребує додаткових організаційних, економічних і технологічних заходів.