XIX до 80-х років XX ст. Показав етнічну структуру України в цілому і в окремих її історико-географічних регіонах (особливо на західних землях). Багато праці вчений доклав висвітленню географічних аспектів міграції українців, а також вивченню української діаспори. Одним з перших почав досліджувати проблеми географії міст (геоурбаністики).
У 20-х - першій половині 30-х років XX ст. В. Кубійович багато працював в українській реґіоналістиці. Головним об'єктом його наукових пошуків були Східні Карпати. В них він вивчав географічні аспекти розвитку пастушого життя, а також використання земельних угідь. Після війни для "Енциклопедії Українознавства" він підготував серію географічних статей про окремі регіони і міста України. Крім зазначеної картографічної праці ("Атласу України..."), в якій із близько 150 карт близько дві третини належать В. Кубійовичу, вчений підготував і видав ряд карт населення України в цілому (у тому числі німецькою мовою) й окремих її регіонів. Найцікавішою серед них є "Етнографічна карта Південно-Західної України (Галичини)" на 01.01.1939 у масштабі 1:250000 (1953), де показано кількість і національний склад населення в розрізі довоєнних ґмін і міських поселень. Досягненням української географії в діаспорі було також видання у 1977 р. українською й англійською мовами "Карти України" у масштабі 1:1000000 (у співавторстві з проф. Аркадієм Жуковським з Парижа).
Олена Степанів (1892-1963) - доктор географії, член НТШ. Вчилася у Львівському та Віденському університетах. До війни працювала у Львові, в 1949-1956 рр. репресована. Внесок О. Степанів у соціально-економічну географію полягає у дослідженні проблем геоурбаністики (праці про Київ та Львів).
Костянтин Воблий (1876—1947) —український економіст, географ, академік, засновник кафедри економічної географії Київського університету (тепер Національного університету ім. Тараса Шевченка), її перший завідувач. Досліджував проблеми економічної географії промисловості Польщі та України, міграції населення, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, розвитку продуктивних сил, зокрема цукрової промисловості, а також економічної географії України. Значну увагу приділяв вивченню великого Дніпра. Розробив наукову схему економічного районування України, визначивши Південно-Схід-ний, Південний, Північно-Східний, Центральний і Західний райони. При цьому враховувались економічні, природні та історичні фактори. Створив цінну книгу з організації, техніки й методики наукової роботи «Організація наукового працівника» (1943).
У 1919 р. опублікував підручник «Економічна географія України», який витримав 6 видань. У1928—1930 рр. перебував на посаді віце-президента Академії наук України. З його ініціативи в Інституті економіки в 1939 р. створено сектор економічної географії, основним завданням працівників якого було створення наукової економічної географії України.
Володимир Ґеринович (1883-1949) -професор, дійсний член НТШ у Львові. Народився на Львівщині. Вчився у Львівському та Віденському університетах. Працював у Кам'янці-Подільському, Харкові, Москві. Репресований у 1932-1944 рр. Зробив значний внесок у розвиток географії України (як фізичної, так і економічної - на початку 20-х років багаторазово видавалась його "Географія України"), в обгрунтування її західного кордону, у краєзнавство (відома його двотомна праця "Кам'янеччина", 1926, 1927 рр.) та ін.
Антін Синявський (1866-1951) - автор багатьох праць з економічної і фізичної географії України та її окремих регіонів (особливо Півдня), політичної географії зарубіжних країн, теорії економічної географії. Він народився на Київщині, вчився у Київському й Одеському університетах. Працював у Києві, Дніпропетровську, Одесі, Кам'янці-Подільському, Чернівцях, Сімферополі та ін.
Значний внесок А. Синявський зробив у теорію і методологію української економічної географії (економічну географію розглядав як науку економічну і географічну водночас), особливо у теорію економічного районування (стаття "Економічний район і економічний ландшафт", 1930). Досліджував географічні проблеми України в цілому (книга "Економіко-географічний нарис України", 1924) та Степової України. Буводнимз перших національних геополітиків-дослідників близькосхідних інтересів України (Єгипет, Сирія) і безпосередніх сусідів нашої держави (Польща, Румунія).
Особливу увагу звернув А. Синявський на географічне дослідження світового господарства, подібно як економісти В. Садовський та В. Тимошенко (розвідка "Методологія і схематичний план економгеографії", 1927). Працями цих учених вже у 20-30-х роках було закладено основи українського географічного свігознавства.
Федір Матвієнко-Гарнага (1884 − 1937). Він публікував статті з економічних і фінансово-бюджетних питань у харківських (столичних) часописах "Хозяйство Украиньї" та "Земельник". В 1929 р. вийшов його підручник для вищих навчальних шкіл "Нариси з економічної географії України" (Харків), у 1930 р. - "Краєзнавство і краєзнавча робота" (Харків).
На думку Ф. Т. Матвієнка-Гарнаги, економічна географія:
а) молода наука, що не належить ні до наук географічних, ні до соціальних;
б) вивчаючи факти природного і соціального порядку, вона підходить до них із специфічного погляду і розглядає їх властивості за особливим критерієм їх значення як "витворчих чинників" господарства. Вона є наукою про господарські чинники, а не події (підкреслення наше. - О. Ш);
в) визначає перелік витворчих чинників, визначає систему їхнього зв'язку, шляхи і наслідки їхнього впливу на господарство;
г) прагне зафіксувати усю сукупність чинників у певний час, їхній вплив на господарство, накреслюючи раціональні засоби господарської розбудови1.
Під поняттям "витворчі чинники" автор розуміє низку фактів, які впливають на господарство як окремо, так і спільно. "Впливаючи на господарство, - писав учений, - ці чинники немов би гублять свої інші властивості й набувають для нас рис цих так званих "витворчих чинників". До основних властивостей "витворчих чинників треба стосувати те, що, будучи призведені до руху силами природи або рукою людини, вони сприяють або перешкоджають створенню господарських речей. Матвієнко-Гарнага називає десять природних (у тому числі форма поверхні землі, властивості води, ґрунт, надра, властивості людини як господарського чинника тощо) і десять соціальних (форма політичного ладу, системи володіння капіталами, техніка виробництва, історія країни, традиції і побут населення та ін.) "витворних чинників".
Ф.Т. Матвієнко-Гарнага здійснив господарське (економічне) районування радянської України. Він виділив вісім районів: Лівобережне Полісся, Правобережне Полісся, Правобережний Лісостеп, Лівобережний Лісостеп, Північно-Східний, Промисловий (Донбас), Хліботорговельний (нижнє Подніпров'я) та Надчорноморський.
Олексій Діброва (1904-—1973) — видатний український економгеограф. Закінчив економічний і педагогічний факультети Київського кооперативного інституту, аспірантуру при Харківському науково-дослідному інституті географії та картографії. Підготував перший стабільний підручник для середньої школи «Географія Української РСР», що витримав 12 видань і перекладений російською, польською, китайською, угорською та румунською мовами. Його наукові праці присвячені економіко-географічному дослідженню Київської, Житомирської та Чернігівської областей. Він розробив схему економічних районів України, яка широко враховувала природно-історичні особливості.
3. Висновки. Головні тенденції розвитку соціальної географії в СРСР
1. Соціальна географія розвивається в межах соціально-економічної географії.
2. Для соціально-економічної географії СРСР характерна (як і для всієї науки взагалі) ідеологічна направленість.
3. Географія − міждисциплінарна область знання, в якій відбувається тісна взаємодія природних і суспільних наук. Економічна і соціальна географія входить в комплекс географічних наук, маючи з фізичною географією загальні завдання у вивченні і раціональному використанні території і її ресурсів, загальні підходи, близькі методи (картографічний, районування). Але соціально-економічна географія є, крім того, наукою суспільною і тому входить одночасно в інші системи наук, що вивчають суспільство, людину, суспільне виробництво. Тому вона використовує економічні і соціологічні методи, заломлює їх для вирішення своїх завдань.
4. Соціально-економічна географія носить суттєво практичний характер.
Список літератури:
1. Голиков А.П. Введение в экономическую и социальную географию. Учеб. пособие. Харьков: ХГУ, 1992. − 80с.
2. Голиков А.П. та ін. Вступ до економічної і соціальної географії: Підручник / А.П. Голиков, Я.Б. Олійник, А.В, Степаненко − К.: Либідь, 1996. − 320 с.
3. Сергій Шевчук. Федір Матвієнко-Гарнага - видатний український економіко-географ і економіст // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. - Випуск 1 (13). - С.30-33. (http://ukr-tur.narod.ru.htm)
4. Соціально-економічна географія України. Навч. посібник / за ред.. проф.. Шаблія О.І. − Львів: Світ, 1994. − 608 с., іл.
5. Шаблій О.І. Основи загальної суспільної географії. Підручник, Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003, 444с.
6. Экономическая и социальная география СССР. В 2-х т. Т.1. Общая часть курса. Учеб. Пособие для студентов пед. Институтов по геогр. Спец./ В.Я, Ром, Л.А, Валесян, Э.Г. Григорьева и др.; Пед. Ред. В.Я. Рома − М.: Просвещение, 1986.− 351 с.: ил. карт.