По оцінках фахівців з економічного планування, для задоволення зростаючого попиту на електроенергію і зв'язані з нею послуги потрібні щорічні інвестиції в розмірі близько 4 млрд. дол. Мова при цьому йде про проекти, що відносяться до розвідки, виробництву і транспортуванню нафти і газу, а також до виробництва і розподілу електроенергії.
У зв'язку з недоліком засобів у турецької держави значну частину необхідних капіталовкладень повинні будуть зробити приватні інвестори. Одночасно з лібералізацією ринку уряд має намір проводити в енергетичному секторі приватизацію. У рамках підтриманої Всесвітнім банком програми реструктуризації з 2006 р. повинні бути приватизовані 16 розподільних компаній, що знаходяться в державній власності, і 8 електростанцій. У довгостроковій перспективі повинні бути приватизовані також гідроелектростанції.
Інвестиції в газовий сектор. В найближчі роки в Туреччині передбачаються великі інвестиції в газовий сектор. Уряд ставить перед собою ціль забезпечити широке застосування газу як екологічно чистого джерела енергії. Для цього комунальна мережа газорозподілу повинна бути передана приватним підприємствам. Одночасно передбачається ліквідувати монопольне положення державного суспільства "Ботаз" до 2009 р. знизивши його частку на ринку до 20%.
До кінця 2006 р. мережі газорозподілу повинні бути приєднані 57 міст: 30 з них будуть підключені в першу чергу. Фахівці підрахували, що в результаті газ стануть одержувати ще 3 млн. чоловік. Річне споживання "блакитного палива" досягне 4,5 млрд.куб.м. Для створення основної інфраструктури будуть потрібні інвестиції в розмірі приблизно близько 1,0 млрд.дол. США. Установка газових труб і іншого устаткування в будинках і квартирах приведе до створення нового ринку збуту в розмірі ще 4,5 млрд.дол.
Незабаром почнеться конкурс на створення проектів газорозподілу в містах. Після його завершення в 55 адміністративних округах приватним фірмам будуть видаватися ліцензії на створення й експлуатацію нових мереж. Дотепер газорозподіл у містах здійснюється компаніями, у яких велика частина належить чи державі комунам.
Слабкий попит на газ у 2001 р. разом з численними скаргами приватних господарств на занадто високі рахунки привели на початку 2002 р. до значного зниження цін. У довгостроковій перспективі передбачається, що в міру очікуваного пожвавлення економічно споживання газу ще більш підвищиться. По оцінці компанії "Ботаз", до 2010 р. воно досягне 55,1 млрд.куб.м., а до2020 р. збільшиться до 82,8 млрд.куб.м. Попит у 2006 м, на думку компанії, складе 41,1 млрд.куб.м., з них 24,2 млрд.куб.м будуть витрачені на виробництво електроенергії.
У містах за ліцензії на системи газорозподілу йде жорстока конкуренція. Про свою участь заявили багато фірм, що представили турецькій енергетичній раді свої пропозиції. Особливо велику зацікавленість у газових проектах виявляють бізнесмени і фірми з арабського регіону, що в останні роки зазнали невдачі , намагаючись одержати свою частку при приватизації турецьких портів і електростанцій.
Туреччина має досить розвиту транспортну систему. У цій галузі зайнято 3% населення країни. Домінуюче положення в системі перевезень займає автомобільний транспорт. У 2003 р. на його частку приходилося 93,2 % внутрішніх перевезень і 70,7 % внутрішнього вантажообігу. Число автотранспортних засобів швидко росте. Довжина шосейних і групових доріг державного і районного значення склала 109,4 тис. км (державного значення 58,7 тис. км).
Велике значення для розвитку автомобільного транспорту Туреччини має введення в експлуатацію другого підвісного моста через Босфор. Він дозволив збільшити потік транзитних вантажів через Туреччину, що є джерелом надходження валюти.
Залізничний транспорт. Загальна довжина залізниць 10 390 км. Через пережитий у 80-х рр. кризу залізниця одержує повільний розвиток.
Повітряний транспорт. До 1987 р. у Туреччині існувала одна авіакомпанія - державна, котра здійснювала перевезення пасажирів, як на внутрішніх, так і на закордонних авіалініях. (Тюрк Хава Йоллари - ТХЙ). Пізніше з'явилося кілька приватних авіаліній, що здійснювали перевезення авіапасажирів на місцевих лініях на невеликі відстані літаками малої авіації
Трубопровідний транспорт. Усе більшого значення набуває трубопровідний транспорт. Нафтопровід (Туреччина - Іран) Газопровід (Туреччина - Росія) 9,5 % усього вантажообігу.
Зв'язок. У Туреччині внутрішній і міжнародний поштовий зв'язок перебуває у віданні Експлуатаційної Генеральної дирекції, що є державною економічною організацією. У 20033 р. вона мало 41,7 тис. відділень по всій країні.
У 80-х роках проводилася широка програма модернізації поштових і телеграфних служб, оснащення їхнім сучасним устаткуванням, що дозволяє механізувати й автоматизувати багато поштових операцій. Швидко розвивається телефонний зв'язок. Нараховується 11,9 млн. абонентів.
Успішно в Туреччині розвивається телексний зв'язок і комп'ютерна комунікація і їхні потреби цілком задоволені.
Також на території Туреччини розвитий морський і річковий транспорт. Основні морські порти: Стамбул, Ізмир, Зонгулдак.
Зовнішня торгівля. Зовнішньоторговельний сектор для Туреччини є одним з найважливіших джерел динамічного економічного розвитку країни. З одного боку, це порозумівається відносною недостатністю власної ресурсної бази, що об'єктивно обумовлює залежність турецької економіки від світового ринку (діяльність основних галузей турецької промисловості - від текстильної до електронної - у значній мірі визначається наявністю імпортованої сировини, енергоносіїв, напівфабрикатів). З іншого боку, експортоорієнтованість економіки Туреччини, її значний промисловий потенціал визначають енергійну роботу місцевих фірм по просуванню своїх товарів на зовнішніх ринках. У структурі турецького експорту на першому місці стоять, так називані споживчі товари - продукція легкої промисловості (у цілому 36% загального обсягу експорту) і агропромислового сектора (25%). Крім того, в останні роки в експорті країни зросла частка продукції машинобудування і металообробки, а також хімічної промисловості, що є результатом структурних змін турецької економіки і цілеспрямованої державної політики стимулювання експорту.
Основними торговими партнерами Туреччини є: Німеччина (товарообіг складає близько 10,0 млрд. дол. у рік), США (більш 5,0 млрд. дол.), Італія (більш 4,5 млрд. дол.), Росія (близько 4,5 млрд. дол. без врахування "човникової" торгівлі), Франція (3,0 млрд. дол.), Великобританія (близько 3 млрд. дол.), а також Нідерланди, Бельгія, Японія, Іран, Саудівська Аравія.
Розподіл турецького експорту і імпорту наведено у таблиці 5.
Таблиця 5
Розподіл експорту й імпорту Туреччини (млн. дол. США)
| 2004 р. | 2005 р. | |
| Е К С П О Р Т Німеччина США Великобританія Італія Франція Нідерланди Іспанія Бельгія і Люксембург Росія Ізраїль І М П О Р Т Німеччина Італія США Росія Франція Великобританія Іспанія Японія Нідерланди Швеція | 5475 2437 1829 1683 1570 932 763 624 589 585 5880 3192 3080 2374 3127 2190 1262 1393 1315 1444 | 5150 3060 2020 1748 1643 869 683 639 628 619 7150 4305 3869 3864 3511 2699 1665 1588 1561 1437 |
Зовнішньоторговельні зв'язки Туреччини традиційно зорієнтовані на західноєвропейський ринок. Більш половини її зовнішньоторговельного обороту приходиться на країни-члени ЄС. У зв'язку з цим цікаво простежити, як вступ Туреччини в Митний Союз з ЄС у січні 1996 року позначився на її торгівлі з європейськими країнами.
Статистика показує, що вже перший рік участі Туреччини в митному союзі, як і передбачалося, привів до зміни ситуації в зовнішній торгівлі з країнами ЄС, однак ці зміни виявилися багато в чому не на користь Туреччини. Так, фахівці очікували, що після лібералізації торгівлі з ЄС темпи росту імпорту в Туреччину збільшаться, однак реальність перевершила чекання. Імпорт із ЄС у Туреччину зріс настільки стрімкими темпами, що до кінця 1996 року дефіцит зовнішньоторговельного балансу виріс до небувалого для Туреччини рівня в 22 млрд. дол. Росту експорту, що очікувався, зокрема, текстильних товарів, навпаки, не відбулося. Туреччина розраховувала, що після скасування мита і квот на постачання текстилю в ЄС вона зможе вже в 1996 році збільшити експорт цих товарів у ЄС на 1 млрд.дол. Однак на ділі не тільки не відбулося збільшення, але, навпаки, спостерігається визначений спад. Це порозумівається, з одного боку, уповільненням росту споживчого попиту в деяких європейських державах, що є великими торговими партнерами Туреччини, зокрема, у Німеччині й Італії, і з іншого боку, зростаючою конкуренцією з боку країн Східної Європи і Китаю.
У той же час безсумнівно виявляються і позитивні наслідки вступу Туреччини в митний союз із ЄС. Тут насамперед слід зазначити, що в структурі швидко зростаючого імпорту Туреччини з ЄС основний приріст приходиться на машини й устаткування, частка яких у загальному обсязі імпорту перевищила 40%, що свідчить про прискорення процесу оснащення турецької промисловості якісним сучасним устаткуванням і високими технологіями з ЄС. При аналізі даних по зовнішній торгівлі Туреччини за 2005 рік привертає увагу значний спад турецького імпорту в порівнянні з попереднім роком. У першу чергу це явище обумовлене наслідками економічної кризи і девальвацією долара, що пішли за ним. У подібній ситуації економічні суб'єкти воліють мінімізувати закупівлі товарів і послуг за рубежем, навіть якщо це негативно позначається на динаміку їхнього виробництва. Останнє особливо яскраво підтверджується при аналізі структури імпорту. Найбільший спад у 2005 році відзначений по групах інвестиційних і споживчих товарів.