О. Мадагаскар населяють народності мальгаші, (сакалава, мерина, бецилео), які належать до монголоїдної раси з домішкою негроїдної.
До європейської колонізації народи А. стояли на різних ступенях суспільного розвитку. Поряд з народами давньої високої культури — Єгипту, Пн. А., Зх. Судану та ін., — які в давні часи створили свої держави, в р-нах тропічних лісів та пустель жили племена, що зберегли багато рис первісного побуту. Європейська колонізація супроводилась жорстокою експлуатацією, руйнуванням культури, масовим винищенням корінного населення цілого ряду областей і затримала розвиток афр. народів. Мільйони африканців були поневолені і вивезені в країни Америки. У народів А. внаслідок різних умов їх історич. розвитку виробилися характерні етнографічні риси.
Сучасне арабо-берберське населення Пн. А. — землероби. В Єгипетському р-ні ОАР поширені ремісничі промисли (ткацтво, гончарство), розвивається промислове виробництво. Основне заняття населення Сх. Судану в долині Нілу— вирощування бавовнику; в пд. ч. Судану — скотарство, мотичне землеробство (сіють просо, бобові) та рибальство. Племена динка і барі здавна славились виплавкою заліза. Деякі сучасні пілотські племена (шилуки) зберегли первіснообщинні відносини і родовий лад. Населення Зх. Судану (волоф, серер, мандинго та ін.) вирощує рис, просо. Численні народи Ефіопії культивують пшеницю, теф та ін., розводять коней, мулів, кіз та овець. У господарстві народів Сх. А., п-ова Сомалі значне місце належить ремеслам: ткацтву, обробці дерева і металу. Типи поселень і будівель в окремих областях Ефіопії різноманітні (з тростини, трави, каменю, іноді шкіряні намети). Релігія — анімізм, мусульманство, християнство.
У землеробських народів Сх. А. (ваньямвезі та ін.) збереглася типова для тропічної А. підсічно-вогнева система землеробства (с.-г. культури — кукурудза, ячмінь, бобові, батат). У народностей баганда, базиба (в р-ні оз. Вікторія) основна культура — банани. Племена масаї, вагого та ін. відомі як скотарі (розводять рогату худобу— зебу). В Сх. А. поширені два типи будівель: циліндрична хата з конусоподібним дахом і прямокутні хати (тембе) з плоским дахом. Народам Сх. А. було відоме примітивне ткацтво — виготовлення мбугу — матерії з лубу.
Низькорослі народи Центр. А. — пігмеї — займаються мисливством, крім того, збирають коріння та плоди.
В господарстві народів Зх. Тропічної А. основне місце належить мотичному землеробству (в басейні Конго, на Гвінейському узбережжі). Основні с.-г. культури — ямс, маніок, просо, кукурудза, бавовник. В умовах тропічного лісу населення займається мисливством і рибальством (племена бангала). Народи Гвінеї і Конго, як і інші народи А., ще до приходу європейців знали обробку металів (племена нупе, іоруба та ін.).; і досі в пд. районах Конго збереглися давні способи плавки руди. Тепер частина населення працює в гірничій промисловості. Народи Зх. А. досягли високої майстерності в плетінні циновок, різьбленні по дереву.
В Пд. А. залишки бушменських і готтентотських племен займаються мисливством (до недавнього часу основна зброя їх — лук і стріли). Готтентоти в минулому заселяли значну територію Сх. А., степи Пд. А., займались скотарством, полюванням, виплавляли залізо. Цілі племена готтентотів були винищені європейськими колонізаторами. Залишки готтентотів (бл. 50—60 тис.) живуть в резерваціях Пд.-Зх. Африки.
Основне заняття населення о. Мадагаскар — мальгашів — вирощування рису на зрошуваних землях та скотарство. В їхній матеріальній культурі багато спільних рис з матеріальною культурою народів Індонезії (будова хат, обробка металу).
Мови населення А. різноманітні і належать до багатьох окремих мовних сімей; деякі з них охоплюють численні і споріднені мови, інші с локальними, малопоширеними. Певної усталеної класифікації африканських мов немає, багато з них ще не вивчені. Але прийнято вважати за основні такі мовні сім'ї (сім): семіто-хамітську, банту, манде (мандинго), суданську, нілотську, малайсько-полінезійську (мальгашську), індоєвропейську.
Семіто-хамітська сім'я мов (нею спілкується 74 млн. чол.) належить до флективних, має граматич. рід, систему відмінкових показників і поділяється на п'ять підгруп: семітська, до якої належать арабська мова (населення Алжіру, Тунісу, Єгипетського р-ну ОАР, Лівії, Марокко, Пн. ч. республіки Судану) і деякі мови Ефіопії (амхара, тиграї, тигре); кушитські мови — мови населення пн.-сх. частини А. (сомалі, гала, данакіль, беджа та ін.); берберські мови, якими розмовляють жителі оазисів Сахари, гірських р-нів Атласу (бербери, тамазигти, рифи, шльох, кабіли та ін.); мови чадської групи (або групи хауса) — мови населення Пн. Нігерії, Центральної ч. Судану на Пн. і Сх. від оз. Чад (хауса, котоко та ін.); мертва староєгипетська мова та коптська мова, що з неї розвинулась, витіснені арабською. Коптська мова зберігається лише у відправах християн Єгипту — коптів.
Мовами сім'ї банту користуються народи Центральної і значної частини Пд. А. — всього понад 63 млн. чол. Мови банту (та бантоїдні) — група споріднених мов, що охоплює кілька дуже схожих між собою мовних підгруп. Представники різних племен Сх. і Зх. узбережжя А. вільно розуміють одне одного. Це пояснюється однаковим словниковим складом, подібною граматичною (аглютинативною) будовою (тотожні афікси, частини мови, дієвідмінювання). Мовам банту властиві граматичні іменникові класи, тобто класи людей, тварин, рослин, речей тощо. Мови народностей банту: суахілі, зулу, коса, суто (мова народності басуто), чвана (мова народності бечуанів) та ін. Латинізованим письмом цих мов друкуються газети, книги. На території Бельгійського Конго із мов банту найрозвиненішими є 4: луба (мова народностей кілуба і чілуба), лінгала, кіконго, кінгвана.
Мовами банту розмовляють також деякі групи т. з. пігмеїв: батуа, бабінга та ін. Мови сх.-бантоїдної групи — це мови населення сх. р-нів Пд. Нігерії (ібібіо-ефік, бамілеке та ін.). Мови центр.-бантоїдної групи (мосі-грусі) поширені серед народів, які живуть в саванах Зх. Судану і у великому вигині Нігеру (мосі, грусі, гурма та ін.). Зх.-бантоїдною (атлантичною) групою мов спілкуються численні народи і племена Атлантичного узбережжя Зх. А. (волоф, серер та ін.).
Мовами сім'ї манде (мандинго) говорять бл. 22 млн. чол. (мандинго, сонінке та ін.) верхів'їв Нігеру і Сенегалу, народи гвінейського узбережжя — акан, еве, бакве, іджо та ін. Мови манде мають спільний основний словниковий фонд і подібну граматичну будову.
Суданськими мовами спілкуються бл. 50 млн. чол. — народи Центр. Судану (азан-де, мору-маді, мангбету). До суданської сім'ї мов належать численні ще недостатньо вивчені підгрупи мов: нільсько-чадська (35 мов), нільсько-екваторіальна (24 мови), нільсько-ефіопська (20 мов) та багато ін. В окрему підгрупу виділяють мови Кордофану (населення Сх. Судану на Пд. від Ель-Обейда). Граматична структура цих мов з односкладовим коренем дуже різноманітна. Найважливіші суданські мови — багірмі, азанде, мангбету та ін.
Пілотськими мовами розмовляє бл. 6 млн. чол. населення верхів'я Нілу (шилуки, нуери, динка, масаї та ін. племена республіки Судан, Кенії та Пн. Танганьїки). Пілотська сім'я мов поділяється на пд.-зх. і пд.-сх. групи, які мають однакові основний словниковий фонд, форми дієслів та займенників. Койсанські мови готтентотів і бушменів поширені в Пд. А. До них належать також мови гірських дамарів і сандаве, якими розмовляють великі групи населення Танганьїки. Для койсанських мов характерні т. з. цмокаючі значимо роздільні звуки. В цих мовах, як і в мовах ін. народів А., велику роль відіграють музичні тони.
До малайсько-полінезійської сім'ї мов належить аглютинативна мальгашська мова населення о. Мадагаскар (4,5 млн. чол.). Частини мови в ній мало диференційовані, відсутні відмінки, дієвідміни, категорії роду і числа; більшість слів двоскладові.
Індоєвропейська сім'я мов А. (бл. 6 млн. чол.) поділяється на 3 групи: германську, романську та індійську. Англійці, африканери (бури), метиси, ліберійці населяють Пд.-Африканський Союз, Пд.-Зх. А., Пд. Родезію, атлантичне узбережжя Ліберії. Французи, іспанці, італійці живуть переважно на середземноморському узбережжі Марокко, Алжіру, Тунісу, Лівії; гінді, гуджаратці, таміли займають узбережжя Кенії, Танганьїки, Мозамбіку, Пд.-Африканського Союзу. Всі ці народи користуються мовами своєї батьківщини. Корінне афр. населення і переселенці з Азії (індійці, малайці), а також метиси зазнають расової дискримінації з боку свроп. колонізаторів.
Після другої світової війни 1939—45 імперіалістичні д-ви під тиском зростаючого національно-визвольного руху були змушені визнати незалежність Лівії, Судану, Марокко, Тунісу, Гани, Гвінеї. Колишня колонія Італії Ерітрея 1950 була приєднана на правах автономії до Ефіопії. Пд.-Зх. А., всупереч рішенню ООН, анексована Пд.-Афр. Союзом. Перелічені країни разом з Єгипетським районом ОАР, Ліберією, Пд.-Афр. Союзом займають понад 30% тер. Африки з нас. 90, млн. чол. Проте значна частина афр. країн ще перебуває на становищі колоній. Володіння Великобританії: Федерація Родезії і Ньясаленду, Нігерія, Кенія, Уганда, Гамбія, частина Сомалі, Сьєрра-Леоне, Занзібар, Басутоленд, Бечуаналенд, Свазіленд, о-ви Маврікій, Св. Єлени, Сейшельські; підопічні території — Танганьїка, Британський Камерун. Володіння Франції: Алжір, т. з. «республіки»: Сенегал, Судан, Дагомея, Верхня Вольта, Нігер, Берег Слонової Кості, Маврітанія, Конго, Центр. Африка (кол. тер. Убангі-Шарі), Габон, Чад, «республіка» Мадагаскар, частина Сомалі, о. Реюньйон; підопічні території — франц. Камерун, Того. Володіння Бельгії: Конго Бельгійське; підопічна територія Руанда-Урунді. Володіння Іспанії: Гвінея Іспанська, Зх. Сахара. Володіння Португалії: Ангола, Мозамбік та ін. Підопічна територія Італії — частина Сомалі. Народи залежних і колоніальних територій А. ведуть активну боротьбу за свою незалежність і національне визволення з-під гніту імперіалістичних держав.