Вугільна промисловість України і Польщі: сучасний стан та перспективи
Вступ
У Європі на сьогодні тільки дві країни, – Україна і Польща, – зберегли вугледобувну промисловість, яка працює як для енергетичного, так і для металургійного сектора економіки. При цьому якщо Польща практично завершила її реструктуризацію, то Україна ще продовжує цей процес. Тому досвід Польщі в зазначеній галузі є дуже цінним для України. Стаття висвітлює стан, проблеми й перспективи української і польської вугільної галузі, містить висновки та рекомендації щодо подальших кроків у реформуванні української вугільної промисловості з урахуванням польського досвіду.
1. Світова вугільна промисловість
У світовій економіці вугілля використовується як основний енергоносій, посідаючи третю позицію за обсягами використання після нафти та природного газу.
У світовому виробництві електроенергії частка вугілля – (2001 р.) – 39,1%, природного газу – 17,4%; гідроенергії – 17,1%; атомної енергії – 16,9%; нафти – 7,9%. В країнах ЄС частка вугілля у виробництві електроенергії нижча – 15–27%, в Україні – 26%.
Світові запаси вугілля є найбільшими серед горючих копалин і в перерахунку на горюче паливо складають 66% їх загального обсягу.
На нафту припадає 18%, на природний газ – 15%. В Україні ці показники становлять відповідно 95,4% 2 і 2,6%.
Найбільші загальні ресурси вугілля знаходяться в США, КНР, Росії, Австралії, Канаді, ФРН, ПАР, Великобританії, Польщі, Індії, Україні.
За прогнозними оцінками світова потреба вугілля в 2010 р. складе 4293 млн. т, при цьому на країни ЄС припаде 2057 млн. т, Західну Європу – 406, Східну Європу – 610, Північну Америку – 1040 млн. т.
Видобуток вугілля відповідно досягне 4300 (весь світ), 2013 (ЄС), 122, 607, 1285 млн. т, імпорт – 630, 352, 290, 36, 19 млн. т, експорт – 637, 308, 5, 33, 270 млн. т відповідно. Імпорт у Західну Європу виросте з 150 до 290 млн. т. На виробництво енергії в країнах ЄС витрачається 60% вугілля, у світі – 45%. Найбільшими вугледобувними країнами в цей період будуть: Австралія, Індія, Китай, Польща, ПАР, Росія, США, Україна. Вони будуть давати близько 85% кам'яного вугілля. Частка ЄС зменшиться з 52% (1990) до 46% (2010).
2. Вугільна промисловість України
2.1 Запаси вугілля в Україні
За геологічними запасами викопного вугілля Україна посідає перше місце в Європі й восьме місце у світі. Розвідані запаси вугілля в Україні складають 34,0 млрд. т у. п. або близько 50 млрд. т (станом на 1998 р.). Прогнозні запаси – близько 120 млрд. т. У структурі балансових запасів представлені всі марки від вугілля бурого до високометаморфізованих антрацитів.
Питома вага марок вугілля складає (%): буре (Б) – 6,6; довгополуменеве (Д) – 22,4; газове (Г) – 36,1; газово-жирне (ГЖ) – 4,1%; жирне (Ж) – 4,7%; коксівне (К) – 3,1%; опіснене спікливе (ОС) – 3,3%; пісне (П) – 8,4; антрацити (А) – 11,3%. Географічно вугільні запаси зосереджені в п’яти областях України – насамперед у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській. Переважна частка запасів вугілля зосереджена в Донецькому вугільному басейні. Вугілля характеризується порівняно великою зольністю – близько 25% і високою сірчистістю – 2,5%.
2.2 Загальна характеристика вугільної промисловості
Історія вугільної промисловості України налічує понад 120 років.
Найбільший видобуток зафіксовано в 1976 р. – 218,1 млн. т, на сьогодні (2007 р.) – 75,5 млн. т. При цьому по Мінвуглепрому видобуто 42,2 млн. т. (Донецька область – 19,3 млн. т, Луганська – 19,4 млн. т).
Шахтний фонд складає на травень 2008 р. 160 шахт, із них 140 – державні. У 1991 р. нараховувалося 276 шахт.
Виробнича потужність наявного шахтного фонду в 2007 р. – 95 млн. т вугілля на рік. У 1991 р. – 193 млн. т.
Кількість діючих лав МВП у 2007 р. – 253, у т. ч. комплексно-механізованих вибоїв – 143.
Навантаження на діючий очисний вибій становить: завдання 790 т на добу (реально в 2007 р. – 742 т на добу).
Продуктивність праці робітника (2007 р.) – 21,9 т/місяць.
Середня глибина розробки вугільних пластів – понад 720 м. Близько 20% шахт працюють на горизонтах 1000–1400 м.
Середня товщина вугільного пласта – близько 1 м. У Донбасі близько 85% вугілля укладено в пластах потужністю до 1,2 м.
Залягання пластів: пологе (65%) і крутоспадне (35%).
Фактори небезпеки: 90% шахт небезпечні через метан, 60% – через вибухи вугільного пилу; 45% – через раптові викиди; 22% – через самозаймання вугілля. У 2002 р. коефіцієнт травмування складав на 1 млн. т 26,7 осіб, коефіцієнт смертельного травматизму – 3,3 особи. Кількість професійних захворювань – 56 тис. осіб.
Людський потенціал вугільної галузі. За останні 16 років чисельність працівників у галузі зменшилася на 640 тис. чол. (74% загальної кількості) і сьогодні складає близько 224 тис. чол.
Оплата праці гірників. У 2002 р. середня заробітна плата українського шахтаря по Мінвуглепрому складала 564 грн. (прожитковий мінімум на той час – 365 грн.), у 2007 році середня заробітна плата українського шахтаря – менше 2 000 грн. Серед 14 перших вуглевидобувних країн – це один із найгірших показників. У 2008 р. відбулося зростання середньої заробітної плати на 18% – до 2683 грн. Прогнозується, що після прийняття закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» вже в січні 2009 р. середня заробітна плата на підземних роботах складе 5019 грн., гірників очисного вибою – 6370 грн., прохідників – 6010 грн.
Загальна кредиторська заборгованість вугледобувних підприємств перевищує 7 млрд. грн., більшість із них банкрути.
2.3 Реструктуризація вугільної промисловості України
Реструктуризація була започаткована в 1996 р. згідно з Указом Президента України «Про структурну перебудову вугільної промисловості». Європейські країни-аналоги з точки зору реструктуризації вугільної галузі: Бельгія, Великобританія, Іспанія, Німеччина, Франція, Польща.
Основні цілі реструктуризації: 1. Забезпечення економіки країни вітчизняним вугіллям. 2. Досягнення економічної рентабельності й екологічної безпечності роботи вугільних підприємств. 3. Соціально-економічна стабільність у вугільних регіонах.
Передумови, принципи та заходи реструктуризації. Успіх реструктуризації за розробками Міжнародного енергетичного агентства з досліджень у вугільній галузі залежить від кількох умов:
· створення довготривалої стратегічної програми реструктуризації, розробка та прийняття якої, по-перше, передбачає участь усіх зацікавлених сторін – керівництва держави, профспілок, місцевих громад, роботодавців; керівна структура, якій доручена координація дій при реструктуризації, також включає представників усіх зацікавлених сторін; по-друге, програма реструктуризації відповідає мобілізованим (наявним і залученим) ресурсам для реалізації заходів реструктуризації;
· жорсткого контролю з боку держави за використанням ресурсів на реструктуризацію. Якщо ця умова не виконується, то змінюють розпорядника фінансів (досвід Бельгії). Для залучених інвестиційних ресурсів можуть створюватися спеціальні агентства (Велика Британія);
· реструктуризація обов’язково передбачає заходи відновлення економічної активності шахтарських регіонів, забезпечення зайнятості населення.
Дотримання цих умов, особливо першої, забезпечує «м’який» сценарій реструктуризації (приклад – Німеччина, Рур), недотримання – «жорсткий» сценарій із депресією шахтарських регіонів, відновлення яких вимагає великих ресурсів і часу (негативний досвід Великої Британії).
2.3.1 Нормативна база реструктуризації і хід подій щодо реструктуризації
У вересні 2001 р. був прийнятий системний документ – Програма «Українське вугілля», розрахований на період 2001–2010 рр. Він передбачав курс на роздержавлення вугільної галузі, зокрема пришвидшення процесу корпоратизації шахт, визначення інвестиційно привабливих об’єктів та проведення їх приватизації.
Однак у 2002–2003 рр. відбувалася структурна реформа галузі, яка не відповідала програмі «Українське вугілля». Мінвуглепром передбачав роздержавлення не окремих об’єктів, а цілісних комплексів, які починали створюватися. На базі державних холдингових компаній, виробничих об’єднань та самостійних шахт створено 21 державну компанію. До їх складу входили як рентабельні, так і нерентабельні підприємства, які втрачали статус юридичної особи. За такої структури рентабельні підприємства не мали стимулу для розвитку. Виняток – ДХК «Павлоградвугілля», яка приватизувалася.
У липні 2005 р. Кабінетом міністрів України була схвалена Концепція розвитку вугільної промисловості. Згідно з Концепцією основні напрями реформування галузі включають:
– приватизацію на конкурсних засадах привабливих для інвестування шахт (розрізів), здатних забезпечити самофінансування подальшого розвитку;
– приватизацію малопривабливих для інвестування шахт (розрізів) як цілісних майнових комплексів на пільговій основі з проведенням конкурсів програм їхнього розвитку.
Найважливішою передумовою формування у вугільній промисловості ринкового конкурентного середовища є створення відкритого, прозорого внутрішнього ринку вугілля.
Реалізація Концепції розділена на три етапи:
На першому етапі (2006–2010 роки) буде приділено увагу комплексному розв'язанню проблеми розвитку шахтного фонду шляхом його відтворення на сучасній технічній і технологічній основі та подальшого роздержавлення. До 2010 року обсяг видобутку вугілля передбачається збільшити до 90,9 млн. тонн на рік, а виробничих потужностей – до 105,8 млн. тонн на рік. Для цього необхідно ввести в експлуатацію виробничі потужності обсягом 17 млн. тонн за рахунок завершення будівництва других черг на трьох шахтах, а також реконструкції діючих вугледобувних підприємств. Це дасть змогу задовольнити потребу національної економіки в енергетичному вугіллі за рахунок власного видобутку. Обсяг експорту енергетичного вугілля поступово зменшиться до 5 млн. тонн.
На другому етапі (2011–2015 роки) передбачається збільшити обсяг вуглевидобутку до 96,5 млн. тонн, а виробничих потужностей – до 112,2 млн. тонн на рік. Для цього необхідно ввести в експлуатацію виробничі потужності обсягом 8,8 млн. тонн за рахунок завершення будівництва трьох нових шахт, які були закладені до 2001 року, та продовження реконструкції діючих вугледобувних підприємств. З метою підтримання позитивної динаміки розвитку виробничих потужностей необхідно з 2011 року здійснити закладення чотирьох нових шахт.