Географічне положення України (стр. 1 из 2)

1.Географічне положення України

Карта України

Україна має досить вигідне географічне положення. Вона є одночасно країною Центральної і Східної Європи, має сім безпосередніх сусідів із цих же регіонів, широкий вихід до двох морів.

Загальна протяжність сухопутних кордонів України становить понад 5,6 тис. км, в т. ч. з Росією — 1955 км, Білоруссю — 1084 км, Польщею — 542 км, Словаччиною — 98 км, Угорщиною — 135 км, Румунією — 608 км, Молдовою — 1202 км.

Значна протяжність кордонів України, їх доступність з погляду фізико-географічних умов, добросусідські стосунки з країнами, врегульовані спеціальними договорами, створюють передумови для розвитку всесторонніх економічних і політичних зв'язків. Правда, всі сусідні з Україною держави, як і вона сама, мають наданий час невисокі показники соціально-економічного розвитку, є постсоціалістичними країнами з перехідною економікою. Водночас західні сусіди — Польща й Угорщина — стали реальними претендентами на вступ до Європейського Союзу — найбільшої міждержавної економічної організації, в яку у перспективі прагне вступити й Україна. Ці держави стали також членами Організації Північноатлантичного договору (НАТО) — військово-політичної організації, з якою активно співпрацює Україна. Сама ж Україна протягом останнього десятиріччя притримувалася нейтральної зовнішньої політики і не приєднувалась до жодного з двох військово-політичних блоків, які її оточують, — НАТО (на заході) і організації колективної безпеки країн СНД (на сході і на півночі). У 2002 р. Україна переглянула свій позаблоковий статус і заявила про намір увійти в НАТО.

Адміністративна карта України

Щодо центральності розміщення обл. центру можна виділити:

• області з центральним розміщенням обл. центру: Донецька, Чернівецька, Хмельницька, Дніпропетровська;

• області, з розміщенням обл. центру наближеним до центрального: Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська;

• Області з нецентральним розміщенням обл. центру (обласний центр розміщений не в самому географічному центрі області а біля нього, в “центральному районі”): АРК, Вінницька, Рівненська, Кіровоградська, Полтавська, Житомирська, Київська, Луганська, Одеська, Харківська, Сумська, Чернігівська, Черкаська;

• Області з периферійним розміщенням обл. центру: Волинська, Закарпатська, Запорізька, Миколаївська, Херсонська,

Щодо показників компактності та видовженості можна виділяти:

• Компактні області: Волинська, Вінницька, Запорізька, Харківська;

• Умовно компактні області: Чернігівська, Тернопільська, АРК, Житомирська, Львівська, Херсонська, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Полтавська;

• Некомпактні: Сумська, Київська, Івано-Франківська, Миколаївська;

• Видовжені області (спостерігається переважаючий напрямок широтного чи меридіонального простягання): Хмельницька, Рівненська, Закарпатська, Чернівецька, Черкаська, Кіровоградська, Одеська.

2.Граф регіонів України

Аналіз одержаних карт ментального ландшафтного районування України дав змогу виявити доволі чіткі дві групи респондентів, які по-різному уявляють собі ландшафтні регіони України. Одну групу утворюють респонденти, ментальна карта України яких досить проста: вона поділена здебільшого на п'ять ландшафтних регіонів - "Північний", "Південний", "Східний", "Західний" та "Карпати". Межа між "Східною" та "Західною" Україною майже всіма проведена по Дніпру. Південний кордон "Північної" України здебільшого збігається з межею між Поліссям та лісостепом, а кордон "Південної" України - з ландшафтною межею між степовою та лісостеповою зонами.

Цю групу респондентів становлять переважно студенти не-географи, а також значна частина студентів-географів Одеського університету. Ментальні карти респондентів другої групи складніші й на них виділено від 10 до 22 ландшафтних регіонів (в середньому - по 12-13).

Цікаво й те, що цій групі респондентів також властивий поділ України на п'ять регіонів, які одностайно виділяють респонденти першої групи. Щоправда, деякі з цих регіонів представлені не "монолітно", а декількома меншими регіонами.

Так, наприклад, "Східна Україна" уявляється здебільшого як така, що складається з двох регіонів, - "Східної України" ("Лівобережжя", "Слобожанщини") та "Донбасу".

Рис.1. Граф вернакулярного ландшафтного районування України

Хоча слід зазначити, що низка регіонів, які були виділені окремими респондентами, мають чітко виражену ландшафтну індивідуальність (напр., "Керченський півострів", "Індустріальне Придніпров'я", "Сиваш" тощо).

Між графом схеми вернакулярного та наукового ландшафтного районування України існує чимало відмінностей. Не розглядаючи докладно це питання, варто звернути увагу на дві важливі розбіжності. По-перше, схема наукового ландшафтного (фізико-географічного) районування України детальніша і в ній виділено більше регіонів, аніж в схемі вернакулярного районування. Так, за схемою, територію України розбито на 79 ландшафтних регіонів різних рангів (від країн до областей), тоді як респонденти в Україні виділяють лише 23 ландшафтних регіони. Друга відмінність полягає у тому, що ієрархія ландшафтних регіонів різних рангів, виділених за принципами фізико-географічного районування, більш струнка, ніж вернакулярних ландшафтних регіонів. Стрункість першої схеми проявляється в тому, що її граф майже в усіх своїх гілках не має пропущених рівнів, тобто регіон рангу "n" розбито на декілька регіонів рангу "n+1". Граф вернакулярного ландшафтного районування хоч і є графом-деревом, тобто описує наявну ієрархію регіонів, однак це дерево значно менш структуроване за ієрархічними (таксономічними) рівнями (див. рис.1). Накладання карт ментального районування України за вищеописаною методикою дало можливість отримати схему її вернакулярного районування (рис. 2).

Рис. 2. Вернакулярне ландшафтне районування території України

Світлим фоном виділені ядра регіонів, затемненим - їхні перехідні (периферійні) зони. Регіони першого рівня: І - "Північ" ("Полісся"), ІІ - "Західна Україна", ІІІ - "Східна Україна", IV - "Південь" ("Степ"). Регіони другого рівня: Вл(2) - "Волинь", Пд.(2) - "Поділля", Дб(2) - "Донбас",

КГ(2) - "Кримські гори" ("Крим"). Регіони третього рівня: ЗК(3) - "Закарпаття", Гал(3) - "Галичина", Бук(3) - "Буковина", Бес(30 - "Бессарабія", ПрДн(3) - "Придніпров'я". Регіони четвертого рівня: ЖП(4) - "Житомирське Полісся", КП(4) - "Київське Полісся", ЧП(4) - "Чернігівське Полісся, ПК(4) - "Передкарпаття (Прикарпаття"), Ц(4) -"Центр", СЛ(4) - "Слобожанщина" ("Лівобережжя"), Зон(4) - "Задністров'я"), ПрА(4) - "Приазов'я", СКр(4) - "Степовий Крим" ("Рівнинний Крим"), ПБК(4) - "Південний Берег Криму"

Порівняння схеми вернакулярного ландшафтного районування України (рис. 2) зі схемою її наукового фізико-географічного районування [4] свідчить, що на рівні країн, зон і навіть країв вони загалом подібні. А в уяві респондентів ландшафтні регіони Полісся виявилися такими самими, як і його області у схемі фізико-географічного районування (щоправда, жоден із респондентів не виокремив такого регіону, як Новгород-Сіверське Полісся).

На відміну від схеми фізико-географічного районування України, в якій Донецький край належить до степової зони, в очах усіх респондентів цей регіон сприймається як належний до "Східної" України. І загалом, як степ ними сприймається не степова фізико-географічна зона, а його середньо- та південностепові підзони.

В очах респондентів "Поділля" виявилося зміщеним на схід від його положення на схемі фізико-географічного районування. Ядром цього вернакулярного регіону став Середньобузький лісостеп і захід Придніпровської височинної області. Поділля ж у межах Хмельницької та Тернопільської адміністративних областей (цій його частині відповідають Західно- та Східноподільска області фізико-географічного районування) більшістю респондентів сприймаються як "Західна Україна" або такий її регіон, як "Галичина". Очевидно, на такому просторовому сприйнятті Поділля позначилися історичні та політичні чинники.

Своєрідний статус має Передкарпаття. Половина респондентів відносить його до "Західної України", друга половина - до "Карпат". Також "екотонний" між Карпатами та Західною Україною статус має і Буковина.

Найбільш чіткі межі проведено між Східною та Західною Україною (вздовж Дніпра). Лінійною є також межа Задністров'я (його межа - Дністровський лиман). Найбільш розмитою є межа такого регіону, як "Південь" ("Степ"). Його перехідна смуга охоплює середньо- та північностепову підзони фізико-географічного районування України, а ядро становить Задністров'я, Причоронморсько-Приазовський сухостеповий край та Кримський степовий край. Межа "Північного" ("Поліського") регіону проведена більш узгоджено й загалом відповідає фізико-географічній межі зони мішаних лісів. Проте, більшість респондентів включає лісостепове Волинське Опілля до "Півночі", а область Малого Полісся - до "Західної України" чи до "Галичини". Розмитість межі "Полісся" зростає із заходу на схід. Показово те, що Новогород-Сіверське Полісся, особливо його південно-східну частину з лесовими височинами з сірими лісовими ґрунтами, значна частина респондентів відносить не до Полісся, а до "Східної України" чи до "Слобожанщини". Уявлення людей про ландшафтні регіони України, хоча й є індивідуальними, проте в багатьох рисах подібними. Ця подібність дає змогу побудувати схему вернакулярного ландшафтного районування території України, яка відображає "масові" стереотипи сприйняття її території. Знання цих стереотипів має не лише наукове та пізнавальне значення, але й практичне. Останнє пов'язане з можливостями вдосконалення та корегування програм у галузі географічної освіти, врахування вернакулярних регіонів у передбаченні міграційної, туристичної та інших форм просторової поведінки населення.