Позитивний ефект для розвитку зовнішньої торгівлі й іноземних інфестицій очікується у зв'язку з розвитком на Кубі вільних зон. В 1997р. почали функціонувати перші три вільні зони в гаванському регіоні: Місто Гавана, Вахай і Маріель. Концесіонерами цих утворень є корпорація CIMEX і компанія AlmacenesUniversales. У зазначених вільних зонах зареєстровано більше 240 іноземних операторів, 66% з яких діють у сфері торгівлі, інші — у виробництві й сфері послуг. Найбільш представлені в цьому бізнесі фірми Іспанії, Панами, Італії, Канади й Мексики.
Із середини дев’яностих років річний промисловий ріст, у два рази випереджав збільшення ВВП країни. Такі економічні результати були досягнуті шляхом проведення ряду реформ і перетворень у кожній галузі, законодавчою базою яких став прийнятий у р. 1998р. закон про основи вдосконалювання керування промисловими підприємствами. Міри, початі кубинським керівництвом, були сфальцьовані на введенні самооплатності й самофінансуванні на підприємствах, скасуванні централізованого поточного планування. Завдання міністерств, сталі зводитися до розробки стратегічних планів для галузі, функціям контролю, а також роботі, спрямованої на підготовку й проф. удосконалювання кадрів. Керівникам підприємств була повністю передана відповідальність за результати роботи підприємств, що націлена на одержання максимального прибутку, найбільш ефективне використання наявних ресурсів, створення джерел внутрішні нагромадження. Промислові підприємства одержали право виходу на зовнішній ринок, створення спільних виробництв із іноземним капіталом, відкриття рахунку в банку.
Разом із цими рішеннями були уведені системи матеріального стимулювання працівників промислових підприємств у товарній формі й/або в конвертовані песо. В 2000р. схемами заохочення охоплені більше 1,5 млн. чол. Передбачається збереження цих систем доти, поки не з'являться умови для відновлення реальної зарплати працівникам промислових підприємств.
Сучасні інтереси Куби в області промисловості зводяться до розвитку експортної та імпортної галузі ринку, індустрії туризму. Існуюча динаміка розвитку цих галузей дозволила збільшити обсяги експорту промислової продукції в останні роки на 25%, а частку імпортних товарів для туризму й внутрішнього валютного ринку до 35% від відповідного попиту.
Зросло також виробництво простої і нержавіючої сталі, металопрокату, шляхбудтехніки, електрокабелів, що дозволило задовольнити внутрішні потреби й налагодити експорт у сусідні країни. Змінилася якість і номенклатура продукції, усе більше відповідаючи міжнародним стандартам.
Покращилися показники розвитку базової промисловості, де було проведене укрупнення підприємств, у результаті чого стало можливим більш результативно використовувати ресурси, створювати економічні об'єднання з іноземним капіталом з метою залучення передової технології, розширення ринків збуту й підвищення конкурентоспроможності продукції. Перед галуззю коштує завдання збільшення, у кооперації з іноземними інвестиціями, в 2000р. видобутку нафти до 2,6 млн. т., природного газу — до 700 млн. куб. м., нікелю, кобальту — на 9,6%, а також виробництва паперу, скла, продукції хімічної промисловості.
Зберігається позитивна динаміка розвитку фармацевтики, мікробіології й біотехнології, які одержують пріоритетне державне фінансування. Високий рівень підготовки національних кадрів, широкі контакти з ведучими міжнародними центрами дозволили розробити ряд лікарських препаратів і вакцин, експортованих у країни, що розвиваються, а також створити високоякісний насінний фонд високопродуктивних сортів бананів, картоплі, цукрового очерету.
У зв'язку із широкомасштабним розвитком туризму на Кубі передбачуваний і стабільний характер має збільшення попиту на будматеріали, у т.ч. цемент, азбест і т.д. Без державних дотацій росте виробництво й експорт мармуру й мармурових плит, білої кераміки.
Кубинські виробники продовжують зазнавати певних труднощів з поставкою своїх товарів на зовнішній ринок, у першу чергу, через їхню низьку конкурентоспроможність, незнання ринкової кон'юнктури, недостатнього досвіду ведення зовнішньоторговельних операцій. Для багатьох галузей кубинської промисловості характерні проблеми високого рівня енергоємності, технологічної відсталості, складності переходу до світових стандартів.
На думку кубинських економістів, внутрішній ринок споживчих товарів, реалізованих на долари, має більший потенціал. В останні роки налагоджені виробництва або складання, асортименти яких досить широкий: меблі, електропобутові прилади, продукти харчування, безалкогольні й алкогольні напої, швейні вироби, товари особистої гігієни, парфумерія. Дана продукція дозволяє істотно скоротити обсяг імпорту.
В 1992 році були внесені зміни в Конституцію Республіки, що поклали кінець зовнішній торгівлі як ексклюзивної функції держави та відкрили шлях до децентралізації зовнішньої економічної діяльності , що дозволило значно збільшити кількість учасників зовнішньої торгівлі. Однак це не означає, що держава перестала здійснювати контроль через керівну роль Міністерства зовнішньої торгівлі, але самі підприємства домоглися більшої автономії в діях і у своїй оперативній діяльності.
У ці останні роки кубинська економіка була занурена в процес глибоких і широких змін, спрямованих на адаптацію соціально-економічної системи країни до ситуації, коли були загублені її основні міжнародні економічні зв'язки й посилена американська блокада.
У цей час, у другий раз за останні сорок років, у зв'язку з пошуками диверсифікованих торговельних партнерів, досягнута помітна переорієнтація кубинського товарообігу. Процес децентралізації зовнішньої торгівлі пройшов організовано й плавно. Так, якщо вісім років тому існувало близько 50 об'єднань, що мають повноваження на здійснення цієї діяльності, то зараз налічується більше 300 організацій, що мають доступ на зовнішній ринок для проведення імпортно-експортних операцій.
Процес децентралізації зовнішньої торгівлі дозволив державним, часткам, спільним підприємствам, міжнародним економічним асоціаціям мати прямий доступ до зовнішнього ринку, і разом з тим, паралельно збільшилося число іноземних підприємців, що відкрили свої дочірні філії в країні або ж представництві у вигляді агентів, крім того, були організовані консигнаційні склади, депозитні митні склади й були відкриті вільні зони й індустріальні парки.
Радикально змінився географічний розподіл зовнішньої торгівлі, значно диверсифікувався товарообіг, у якому Європа бере участь 47% загального обсягу товарообігу, і тут першої позиції займають Іспанія, Росія, Франція, Італія й Німеччина; далі з 37% ідуть Північна й Південна Америка, де виділяються Канада, Венесуела, Мексика, Антильські острова; далі треба Азія з 14%, і, нарешті, Африка з 2%.
Розвиток і диверсифікованість нетрадиційних експортних товарів має величезний потенціал , з огляду на виробничі потужності, як існуючі, так і потенційні. У цьому змісті прогрес очевидний, і країна над цим продовжує працювати.
Перші торговельні зв'язки між Кубою й Російською Імперією датовані початком ХІХ століття, коли в Росію були здійснені перші експортні поставки кубинських продуктів, згодом скорочені через «континентальну блокаду» у Європі наполеонівської Франції проти тодішнього англійського опору. У першій половині 19 століття Росія була в числі покупців кубинського цукру, що був основним товаром, слідом за яким ішли тютюн і кава.
У жовтні 1942 року Куба встановила дипломатичні стосунки зі СРСР, які були перервані 3 квітня 1952 року, тобто менш, ніж через місяць після державного перевороту генерала Батисти. 10 січня 1959 року СРСР визнало новий уряд Куби.
У лютому 1960 року підписана перша Торговельна Угода між Кубою й СРСР і перша Кредитна Угода. У травні 1960 року офіційно відновлені дипломатичні відносини.
3 листопада 1992 року, уже після розпаду СРСР, з Росією підписане Міжурядова Угода, що оформила й додало юридичні рамки торгово-економічному співробітництву в нових умовах.
Кубіно-російський товарообіг в останні роки в середньому становить 400-500 млн. доларів США, з яких близько 80% доводиться на кубинський експорт.
У цей час у Росію експортуються приблизно 2 мільйони тонн цукру-сирцю. Питома вага Росії в кубинській зовнішній торгівлі коливається між 5 і 7 місцем, але Росія зберігає першу позицію в експорті.
В імпорті серед основних позицій присутні нафтопродукти, сталевий прокат, азбестове волокно, шини й широка гама запасних частин для російської техніки, що перебуває в експлуатації на Кубі.
Населення Куби
На Кубі популярне гасло: «Влада народу — це дійсно влада!».
Кубинська соціалістична нація відрізняється складністю етнічної історії й етнічного складу. Етнічну основу кубинських націй становлять нащадки переселенців з Європи, головним чином іспанців і негрів, завезених з Африки й у меншому ступені із сусідніх країн Вест-Індії. Через велику роль імміграції в зростанні чисельності населення й у формуванні націй, Кубу можна віднести до Латиноамериканських країн переселенського типу.
Роль корінного індійського населення в етнічному складі Кубинських націй невелика. Кубинці пишаються своїм індійським минулим, ретельно його вивчають і зберігають пам'ятники до колоніальної культури. В іспанській мові кубинців не мало індійських слів. Багато географічних назв Куби — індійського походження.
В формування кубинської націй, її матеріальної й духовної культури, самобутності й історичних традицій важливу роль зіграв африканський компонент. Цим Куба виділяться серед іспано-язичних країн Латинської Америки.
В середині 40-х років, по оцінкам етнографів принаймні половина населення Куби складали негри й мулати. Вони, особливо негри, перебували на нижчому щаблі соціальних сходів і належали до найменш забезпечених і знедолених прошарків кубинських націй. Негритянське населення зіграло видатну роль у господарському розвитку Куби й в освоєнні її території. Особливо у внутрішніх та східних провінціях, які були головними районами цукрового виробництва. Також велику роль негритянське населення зіграло в національно-визвольному русі кубинського народу й у становленні кубинських націй. Тепер негри й мулати — повноправні громадяни своєї соціалістичної Батьківщини.