Енергетика та паливно-енергетичний баланс світу (стр. 2 из 4)
Розвідані запаси природного газу в світі оцінюються у 175 трлн. м3, серед окремих країн за цим показником лідирує Росія (30% світових покладів). Майже третина світових запасів концентрується на Близькому та Середньому Сході (Іран, Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ та інші країни).
Питома вага інших регіонів у світових запасах менш значна, але слід відзначити в Африці Алжир і Лівію, у Південній Америці – Венесуелу, у Північній Америці – Канаду і США, в Азії – Індонезію, Казахстан і Туркменістан, в Європі (шельф Північного моря) – Великобританію і Норвегію, меншою мірою – Нідерланди, яка першою в світі розпочала видобуток мінеральних ресурсів на шельфі та на даний момент виснажила свої родовища газу, у тому числі і знаменитий Гронінген.
Промисловий видобуток природного газу ведуть майже 80 країн світу, сумарний світовий обсяг видобутку сягає 2,5 трлн. м3. Важливою тенденцією розвитку газовидобутку є збільшення ролі морських (шельфових) родовищ (нині – це п’ята частина видобутку). Частка супутнього нафтового газу у товарному виробництві природного становить 20% (теоретично мала б становити 40%).
Сучасна ієрархія газовидобувних країн має наступний вигляд: 1) Росія – 580 млрд. м3; 2) США – 550 млрд. м3; 3) Канада – 170 млрд. м3; 4) Великобританія – 100 млрд. м3; 5) Алжир – 90 млрд. м3; 6) Індонезія – 64 млрд. м3; 7) Іран – 60 млрд. м3; 8) Нідерланди – 57 млрд. м3; 9-10) Узбекистан і Туркменістан – по 52 млрд. м3; 11) Норвегія – 50 млрд. м3; 12) Саудівська Аравія – 47 млрд. м3; 13) Малайзія – 44 млрд. м3; 14) ОАЕ – 40 млрд. м3; 15) Мексика – 36 млрд. м3. Україна із показником близько 20 млрд. м3 знаходиться на 24 місці. Це вище за Китай, Кувейт або Польщу.
Найбільшим експортером природного газу є Росія (до 150 млрд. м3 на рік). Значні обсяги експорту мають Канада, Алжир, Нідерланди, Норвегія, Індонезія. Реалізація нових проектів побудови газопроводів може збільшити роль Ірану, Туркменістану і Казахстану.
Серед імпортерів виділяються США і ФРН, на третьому місці в світі за обсягами імпорту – Україна (6 місце в світі за абсолютними обсягами споживання). Багато природного газу імпортують Японія, Франція, Італія, Іспанія, Бельгія, Південна Корея, Тайвань.
Більша частина природного газу транспортується і експортується газопроводами. Найбільшу довжину газогонів має Росія, яка експортними поставками охоплює всі країни Центральної і Південно-Східної Європи, а також Німеччину й Австрію. Потужні газотранспортні системи діють у Північній Америці, Західній Європі (від голландського Гронінгену через ФРН і Швейцарію – до Італії; з норвезького сектору Північного моря – у Данію, ФРН, Бельгію, Францію) та Центральній Європі (тут виділяється Україна – найбільший в світі транзитер газу). У 1982 році почав функціонувати перший міжконтинентальний газопровід з Алжиру через Туніс і далі по дну Середземного моря (з подоланням глибин більше 500 метрів) до Італії.
Стрімко зростають міжнародні перевезення газу в скрапленому вигляді танкерами-газовозами. Важливий напрямок використання скрапленого газу – це покриття сезонних «піків» попиту на природний газ. Крім того, сучасна технологія скраплення дозволила активніше включитися у географічний поділ праці таким постачальникам як Алжир, Індонезія, Малайзія, Бруней – з одного боку, та поліпшити надійність енергопостачання для Японії, Тайваня, інших острівних країн – з іншого боку.
Допоміжне значення має торф’яна промисловість. Торф як паливо – це місцева малоефективна сировина. Торф може бути цінним добривом і хімічною сировиною. Болотяні мохи також слугують важливою технологічною сировиною. Але при цьому не слід забувати, що болота виконують важливі екологічні функції збереження природної рівноваги в геосистемах як регіонального, так і глобального рівня.
Світові запаси торфу перевищують 2 трлн. тон. За промисловими покладами помітно виділяються Канада, Росія і США (на Алясці). Підраховано, що торф тільки боліт Канадської Півночі за теплотворною здатністю еквівалентний 4 млрд. тон нафти. Обсяги світового видобутку торфу порівняно невеликі – близько 30 млн. тон. Найактивніше його використовують як джерело енергії скандинавські країни та Ірландія. В умовах енергетичної кризи намагаються використати цей досвід Білорусь та Україна (в Україні налічується понад 2500 невеликих родовищ торфу).
Схожі допоміжні функції у структурі ПЕК виконує і сланцева промисловість. Геологічні запаси сланців навіть перевищують вугільні, але більша їх частина навряд чи буде освоюватися найближчим часом. Технологія екстрагування із сланців рідких і газоподібних вуглеводнів при нагріванні порівняно ефективна, але й досить дорога. Обсягами видобутку виділяється Естонія, яка інших власних енергоресурсів не має. Ця країна досягла найвищого показника виходу нафтопродуктів із сировини – 320 літрів на 1 тону (в США – 240 літрів на тону). Видобувають горючі сланці Китай і Бразилія. Поклади горючих сланців має й Україна, але не використовує їх. Величезні родовища недавно відкриті в Австралії (штат Квінсленд), але видобуток також поки що не планується.
Особливо швидкими темпами в галузевій структурі світового господарства розвивається електроенергетика, оскільки розвиток цієї складової ПЕК сприяє економії дефіцитних енергоресурсів. Відомо, що споживання електроенергії є більш економічним, ніж пряме споживання палива (наприклад, на залізниці використання електровозної тяги замість тепловозної економить 15% енергоресурсів). Тому в сучасному світовому господарстві тільки половина первинних джерел енергії використовується безпосередньо для одержання тепла і палива, а інша половина призначається для виробництва електричної енергії.
Виробництво і споживання електроенергії зростає швидше, ніж виробництво і споживання первинних енергоресурсів.
Електроенергія – це вторинний вид енергії. При всіх її перевагах, вона має і недоліки: неможливість накопичення у великій кількості, тому час виробництва і споживання мають співпадати.
Сумарне виробництво електроенергії в світі перевищує 15 трлн. кВт∙год. 33% світового виробництва електроенергії припадає на Англо-Америку (США – 28%, Канада – 5%). Латинська Америка виробляє всього 5% світової електроенергії (у т.ч. Бразилія – 2%, Мексика – 1%). Показник Західної Європи становить 21% (у т.ч. ФРН – 5%, Франція і Великобританія – по 3%). Центральна і Південно-Східна Європа разом з Росією, Закавказзям і Середньою Азією виробляє близько 20% (Росія – 7%, Україна – 2%). Азія (без Закавказзя і Середньої Азії) має показник на рівні 17% світового виробництва (у т.ч. Японія – 8%, Китай – 6%, Індія – 2%). Всі африканські країни разом узяті виробляють лише 2% світової електроенергії (при цьому майже половина виробництва припадає на Південноафриканську Республіку). Ще 2% становить валовий показник Австралії та Океанії.
Серед окремих країн помітне виразне лідерство США. Японія, Росія, Китай відчутно поступаються, хоча також мають величезні обсяги виробництва електроенергії. Наступна група країн – ФРН, Канада, Франція, Великобританія, Бразилія, Індія, Італія й Україна – також є значними виробниками. У названій дюжині країн зосереджено більш як ¾ світового виробництва електроенергії.
Але більш цікавим для співставлень є показник виробництва електроенергії на душу населення (у середньому по світу – 2,2 тис. кВт∙год на особу за рік). Лідирує в цьому випадку Норвегія (28,03 тис. кВт∙год/рік), другою є Канада (18,73 тис. кВт∙год/рік), третьою Ісландія (18,48 тис. кВт∙год/рік). Далі йдуть Швеція (16,20 тис. кВт∙год/рік), Кувейт (13,76 тис. кВт∙год/рік); США (13,59 тис. кВт∙год/рік), як бачимо, лише на 6 місці. Наступні позиції займають Фінляндія, Катар, Нова Зеландія, Австралія. Японія опиняється лише на 15 місці, ФРН – на 21-му, Росія – на 25-му. Україна з показником 3,47 тис. кВт∙год/рік займає 47 місце у світовій ієрархії. Наступне 48 місце – за Польщею. Останні місця світової ієрархії займають Беліз, Гамбія, Мавританія, Чад, Малі.
Загалом доіндустріальні країни (особливо – африканські) мають низькі показники. Досі в світі майже 2,1 млрд. осіб не має можливості користуватися електроенергією навіть для освітлення житла.
Структура виробництва електричної енергії (за типами електростанцій) відображена на рис. 5.3.
 |
Рис. 5.3. Структура світового виробництва електроенергії
Як бачимо, провідні позиції у виробництві електроенергії належать тепловим електростанціям (ТЕС), особливо тим, що працюють на вугіллі. ТЕС, що працюють на мазуті, розташовуються переважно поблизу нафтопереробних заводів, газові ТЕС – на трасах газопроводів. Загалом ТЕС екологічно дуже шкідливі, особливо – вугільні.
Звичайно, що існують серйозні територіальні відмінності в структурі виробленої електроенергії. В Латинській Америці на гідроелектростанціях (ГЕС) виробляється ¾ електроенергії, а у Європі найвища в світі частка атомних електростанцій (АЕС).
Різниця між окремими країнами ще більш суттєва. Наприклад, у Парагваї на ГЕС виробляють 99,9% електроенергії, в Норвегії – 99,5%, Бразилії – 92,5%. Натомість у Франції більше 75% електроенергії отримують на АЕС, а у Литві – навіть 80%. ПАР встановила «світовий рекорд» за часткою вугільних ТЕС в електробалансі – 90%.
Частина теплових станцій представлена теплоелектроцентралями (ТЕЦ), які крім електроенергії виробляють тепло і пару (за рахунок цього коефіцієнт корисної дії зростає практично вдвічі – до 70%). Якщо ТЕС будуються в районах споживання електроенергії або поблизу джерел сировини, то ТЕЦ розміщуються виключно поблизу значних споживачів своєї продукції – великих і надвеликих міст.