У країні продукують 716 тис.т пластичних мас та синтетичних смол (м.Куінана).
Целюлозно-паперова промисловість як сировину використовує імпортну деревину хвойних дерев, а також деревину місцевих дикоростучих лісів та спеціальних посадок з швидкоростучими породами. Найбільший район розміщення галузі — штат Тасманія (міста Берні, Уеслі-Вейл, Девонпорт, Хобарт, Бел-Бейн). Виробництво пиломатеріалів у країні становить 3 млн.м , паперу — 401 тис.т.
Нафтопереробка та нафтохімія на основі власної та імпортної нафти розвинута у містах: Куінана (Західна Австралія), Джилонг (Вікторія), Порт-Станвак (Південна Австралія), Карнел (Новий Південний Уельс), Брисбен (Квінсленд).
Для харчової промисловості характерна експортна орієнтація. Так, експорт м'яса становить до 45% його виробництва, масла до 50%, сиру — 45%, пшениці і борошна — до 80%, цукру — до 65%. Тому найбільші центри харчової промисловості розміщені у портових містах.
Виробляють цукру — 3690 тис.т, яловичини і телятини — 1774тис.т, баранини і ягнятини — 524 тис.т, свинини — 301 тис.т, молока — 6282 млн.літрів, масла — 96 тис.т, сиру — 190 тис.т, вина — 330 млн.літрів. Штат Квінсленд домінує у виробництві цукру, Південна Австралія — вина.
Найбільші підприємства легкої промисловості /взуття, трикотаж, хутро, шкіряні вироби, синтетичні волокна/ розміщені у великих портових містах і промислових центрах штатів Новий Південний Уельс і Вікторія.
Сільське господарство Австралії виділяється високою товарністю, широким застосуванням машин та найманої праці.
Ферми, що мають великі ділянки землі, розміщені головним чином у посушливих внутрішніх частинах країни та на півночі, де екстенсивний метод ведення господарства зумовлює використання великих площ.
Ферми, де господарство ведеться інтенсивно (вирощують овочі, фрукти, іде відгодівля молодняка), зосереджені переважно у південно-східній і південно-західній частинах та у межиріччі Муррея і Марамбіджі на масивах зрошуваних земель. Ферми з приміським типом господарства (свіже молоко, овочі) розміщені навколо великих промислових центрів.
Процес інтенсифікації у сільському господарстві охопив такі галузі, як молочне і відгодівельне господарство, вирощування овочів, фруктів, винограду, бавовнику, рису та інших продовольчих і технічних культур. Важливу роль відіграє штучне зрошення.
Поголів'я великої рогатої худоби становило 23,2 млн.голів, овець — 169 млн.голів, свиней — 2,8 млн.голів. На частку тваринництва припадає 68% вартості усієї продукції сільського господарства. Найважливішою галуззю тваринництва залишається вівчарство (перше місце у світі за поголів'ям та продукцією вовни). Найбільша частина поголів'я овець зосереджена у посушливих частинах країни на спеціальних вівчарських станціях, що розміщені на ділянках у сотні тисяч га, з поголів'ям 5-6 тис. овець.
М'ясна велика рогата худоба розводиться у тропічній і субтропічній частинах країни. За експортом яловичини і телятини Австралія посідає перше місце у світі.
Спеціалізовані молочні ферми невеликі (130—140 га), розміщені у південно-східній частині країни та навколо великих міст.
Птахівництво також добре розвинуте: розводять курей, менше — індиків і, зовсім мало — гусей і качок. Птахоферми невеликі за розмірами і вузькоспеціалізовані.
У країні розводять коней (скакових), верблюдів і бджіл.
Землеробство. Під посівами зернових, технічних, кормових культур зайнято усього 2,7% використовуваного земельного фонду, з якого 55% зайнято посівами пшениці та 5,7% культурними пасовищами, засіяними кормовими травами чи зерновими на корм худобі."Пшеничний пояс" простягається смугою у 70-300 км шириною від Брисберна у штаті Квінсленд до Північної Австралії.
Збір основних сільськогосподарських культур: пшениці — 14,4млн.т (посівна площа 8,9 млн.га), ячменю — 3,4 млн.т (2,5млн.га), вівса — 1,98 млн.т (1,4 млн.га), сорго — 1,1 млн.т (679 тис.га), рису — 805 тис.т (102 тис.га), кукурудзи — 222тис.т (60 тис.га), картоплі — 1,03 млн.т (39 тис.га), цукрової тростини — 28 млн.т (313 тис.га). Нарівнинах узбережжя тропічної частини штату Квінсленд вирощують ананаси, банани, манго, папайю , у південній і південно—східній частинах узбережжя — цитрусові, абрикоси, персики, сливи, черешню. У більш прохолодних районах, на плоскогір'ях — грушеві та яблуневі сади.
Різноманітні овочі вирощують та консервують, або заморожують (на зрошуваних землях межиріччя Муррея та Марамбіджі).
До 95% винограду вирощується в штатах Південна Австралія, Вікторія і Новий Південний Уельс.
Майже весь бавовник вирощують у штаті Квінсленд. Збір яблук в Австралії становить 344 тис.т, цитрусових — 545 тис.т, винограду — 608 тис.т, родзинок — 64 тис.т. Вироблено 286 тис.т очищеного бавовнику.
Транспорт. Довжина державних залізниць — 38,8 тис.км, приватних — 5 тис.км. Обсяг перевезень вантажів — 39 млрд.т/км. Шосе розходяться радіусами від столичних та портових міст. Довжина автомобільних шляхів — 840 тис.км, з них мають тверде покриття — 470 тис.км. Автопарк Австралії 8,4 млн.машин, з них 6,6 млн. — легкових.
Морфлот країни обслуговує в основному каботаж. Значну частку зовнішньоторговельних вантажів перевозять судна іноземних компаній. Найбільші порти: Сідней, Мельбурн, Ньюкасл, Порт-Аделаіда, Фримантл, Куінана.
Повітряний транспорт має велике значення як у внутрішніх, так і у зовнішніх зв'язках. Компанія "Куонтас", що належить уряду, має свої відділення у всіх великих аеропортах світу. Існує багато приватних авіакомпаній. Регулярний зв'язок з Австралією мають японські, американські, англійські, французькі, німецькі аіакомпанії.
Добре розвинутий в Австралії трубопровідний транспорт: нафто- і газопроводи. Особливе значення мають водопроводи на значні відстані.
Зовнішня торгівля. Головні статті австралійського експорту — вугілля, золото, алюміній, залізна руда, нафта і нафтопродукти, вовна, пшениця, яловичина.
В імпорті переважають машини і устаткування, транспортні засоби, хімічна продукція, тканини, папір, продукти харчування, напої.
Головні партнери Австралії: Японія, Великобританія, Нова Зеландія, Республіка Корея, Німеччина.
ЛІТЕРАТУРА
1. Алисов Н. В., Хорев Б. С. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник. — М.: Гардарики, 2001. — 704 с.
2. Безуглий В. В., Козинець С. В. Реґіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 688 с.
3. Білорус О. Г, Лук'яненко Д. Г. та ін. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. Монографія. — К., 1998. — 416с.
4. Географічні таблиці: Довідкові матеріали. — Тернопіль: Джура, 1998. — 230 с.
5. География
: Справ.материалы — М.: Просвещение, 1988. — 400 с.
6. Гілецький Й. Р Географія України. Соціально-економічна з основами теорії: Підручник для 9 класу. — Львів: ВНТЛ-Класика, 2002. — 192 с.
7. Гладкий Ю. Н., Лавров С. Б. Экономическая и социальная география мира: Проб, учеб. для ю кл. сред. шк. — М.: Просвещение, 1991 — 272 с.
8. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник. — Львів: Видавничий дім «Панорама», 2003. — 580 с.
9. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузика С. П. — Львів: Світ, 2002. — 672 с.
10. Мировая экономика: Учебник — М.: Юность, 2002. — 734 с.
11.Соціально-економічна географія світу. — Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. — 256 с.