Середня температура липня за Північним полярним колом +11-12ºС; на півдні Північного Уралу +15-17ºС; на крайньому півдні Уралу +18-20ºС. Абсолютний мінімум в липні близький до 0ºС до +4ºС в горах.
Влітку випадає найбільша кількість опадів і досягає приблизно 35-50% річної кількості. Тверді опади складають 20-30% річної кількості. Літні опади випадають переважно в центральній гірській частині і менше на схилах, а взимку більше на схилах. Це пов’язано з інверсією температури. Нульова ізолінія середньої річної різності опадів і випаровуваності проходить через Південний Урал. Тільки південні гори мають недостатнє зволоження, а решта частини Уралу достатньо зволожені, особливо Північний, Приполярний і Полярний Урал. Тому значна частина гір покрита лісами, річки повноводні, а на півночі розвинене сучасне зледеніння.
Розвитку льодовиків сприяють кліматичні та орографічні умови. На Уралі є 143 льодовика загальною площею більше 28км2. Усі льодовики розташовані в основному між 68º пн. ш. і 64º пн. ш., в північній частині Полярного Уралу і Приполярному Уралі. Це – найбільш висока частина Уралу: окремі вершини досягають тут висоти 1400-1894м, широко поширені давні льодовикові форми (багато численні кари, льодовикові озера, троги і цирки) і піскоподібні вершини, глибокі крутостінні ущелини і долини. Відносні висоти досягають 800-1000м, що сприяє існуванню льодовиків, так як з крутих схилів в басейни живлення надходить багато лавинного і навіяного снігу, який акумулюється в цирках, карах і трогах підвітряних східних схилах.
Для сучасного зледеніння Уралу характерні наступні морфологічні типи льодовиків: карові (2/3 всіх льодовиків) і при схилові (або прихилені). При схилові льодовики розташовуються на відкритих підвітряних силах і як правило спускаються нижнім кінцем до підніжжя схилів. Вони живляться снігом. Серед карових льодовиків виділяють типово карові, карово-долинні і карово-висячі. Окрім льодовиків, широко поширені сніжники різних морфологічних типів.
Більш 2/3 льодовиків розташовані на захід від головного вододілу (60% на Полярному і 73% на Приполярному Уралі). Це пояснюється великою кількістю опадів, що випадають у вигляді снігу, на західному схилі, ніж на східному. Річна швидкість руху льодовиків доходить в їх осьовій частині до 4-5м )льодовик Інституту географії). Льодовики Уралу знаходяться в стадії деградації, так як переважає кількість років з від’ємним балансом речовини. За розрахунковими даним, висота кліматичної снігової лінії досягає на Уралі 1700м. Більшість сучасних льодовиків залягає на 700-900-1200м нижче кліматичної снігової лінії, тобто є однією з найхарактерніших рис сучасного зледеніння Приполярного і Полярного Уралу.
Клімат виявляє значний вплив на господарську діяльність людини. Найбільш сприятливі умови для життя і господарської діяльності людини мають Середній та Південний Урал. В заполярній частині Уралу кліматичні умови стають більш важкими, так як погіршується режим світла (полярна ніч з останньої декади листопада до половини січня) і зростає суворість погоди за рахунок зниження температури і збільшення швидкості вітру. Суворість погоди зростає на Уралі з заходу на схід, так як знижується зимова температура. Несприятливі для роботи є також опади, тумани, заметілі і сильні вітри. Період опалення визначається нестачею тепла і вологістю: на Приполярному Уралі він складає до 300 днів і більше, а на Південному Уралі -200-250 днів.
Забезпеченість Уралу теплом і вологою різна в окремих його регіонах, що справляє вплив на спеціалізацію сільського господарства. Несприятливими кліматичними явищами для господарської діяльності є засухи, пилові бурі, ожеледиця і заморозки. Кліматичні умови, особливо Південного Уралу, сприятливі для розвитку курортів і туризму.
РОЗДІЛ 3. Внутрішні води
По Уралу проходить вододіл між Північним Льодовитим океаном і Внутрішнім (безстічним) Арало-Каспійським басейном. Багатоводні уральські річки несуть свої води в Баренцево, Карське і Каспійське моря. Головний вододіл між річками західного і східного схилів Уралу здвигнутий на схід, тому річки західного схилу довгі, ніж східного. Деякі із них (Чусова, Уфа, Урал, Біла) починаються із більш низьких ділянок східного схилу і перепилюють осьову смугу Уралу. Річкова сітка на Уралі, на думку багатьох авторів, давня, і формування високих річкових терас йшло одночасно з поверхнями вирівнювання і перепилюванням гір. Древні тераси рік Середнього Уралу в генетичному відношенні пов’язують з мезозойською і палеогеновою поверхнею вирівнювання. Для Уралу характерний ортогональний малюнок річкової сітки, тобто чергування повздовжніх широтних відрізків річкових долин з вузькими глибокими, крутостінними поперечними (ріки Печора, Іліч, Шугер, Біла). Така будова річкових долин і малюнка гідрографічної сітки обумовлена неотектонічними рухами геоструктур (в основному підняттями) і їх тріщинуватістю, літо генним складом і історією геоморфологічного розвитку території.
Річки живляться в основному талими сніговими водами (40-80% річного об’єму стоку). Значна частка (від 20 до 40%) припадає на дощове живлення, що пов’язано з меншою висотою снігового покриву і більшою кількістю рідких опадів в порівнянні з твердими. Ґрунтове живлення річок, за винятком карстових рік, має меншу долю (10-25%), так як на півночі Уралу поширена багаторічна мерзлота, а на півдні підземні води залягають глибоко від поверхні.
Стік річок західного схилу складає 74% від річного стоку всієї території Уралу, а східного схилу – 26%. Відмінність величин стоку західного і східного схилів пов’язана з різною кількістю опадів. Річки Уралу (окрім південного сходу) багатоводні, так як територія надмірно зволожена і в повздовжніх долинах є заболочені ділянки, які регулюють стік. Повінь з’являється на річках у другій половині весни, викликається таненням снігу і дощами. На деяких річках влітку і восени утворюються дощові павоки; особливо часті вони на річках східного схилу (Сос'єва, Лоз'єва, Тура).
Озер на Уралі багато, їх налічується більше 6 тисяч загальною площею 2000км2, але поширені вони нерівномірно: найбільша їх кількість знаходиться на східному схилі Південного Уралу (оз. Аргазі, Увільни та ін.) і в горах Приполярного і Полярного Уралу (оз. Велике Щучьє: його тектонічна котловина найглибша на Уралі – до 136м).
РОЗДІЛ 4. Грунтово-рослинний покрив та тваринний світ
4.1 Ґрунтово-рослинний покрив
Різноманітність ґрунтово-рослинного покриву Уралу обумовлена великою меридіональною протяжністю гір, впливом сусідства рівнин, розчленованим рельєфом і історією розселення рослинності в четвертинному періоді. Урал пересікає наступні грунтово-рослинні зони: тундру, лісотундру, лісову, лісостепову, степову і напівпустельну. В горах у зв’язку зі зменшенням тепла і збільшенням вологи всі аналоги рівнинних грунтово-рослинних зон зміщені на південь. Так, наприклад, рослинність і ґрунти тундр заходять значно південніше межі тундри на рівнинах. Тундри є на найбільш високих вершинах навіть Південного Уралу. Лісовий пояс в горах спускається на південь до широти степової зони на рівнинах.
Гірські ґрунти Уралу всіх типів володіють загальними рисами: вони не мають суцільного поширення, а перериваються скалистими виходами корінних порід і курумами; мають укорочений профіль і насиченість уламковим матеріалом корінних порід; при русі із заходу на схід спостерігається наступна відмінність: в Передураллі ґрунти формуються на елювії і делювії палеозойських осадових порід. Там основні ґрунти гірські підзолисті, гірські буро-тайгові, кислі не опідзолені і гірські сірі лісові, а серед них широко поширені перегнійно-карбонатні ґрунти. В осьовій частині Уралу домінують метаморфічні породи, тому всі ґрунти, і навіть гірсько-лужні, містять в малопотужних горизонтах уламки гірських порід. Східний схил складений породами кристалічним, метаморфічними і осадовими. Ґрунти формуються на грубому елювії і делювії і мають велику мозаїчність.
Палеоботанічні знахідки свідчать про те, що в третинний час на Південному Уралі і на оточуючих його просторах була поширена більш теплолюбна, ніж сучасна, рослинність і видовий склад лісів був значно багатіший сучасного. Ліси складалися із бука, граба, дуба, ясену, в’язу, вільхи, ліщини та інших порід. Біля м. Орська росли пальми. Найбільш високі гори були покриті хвойними лісами із ялини, кедра, сосни і берези. Під час максимального зледеніння загинули теплолюбні широколистої породи і поширились сосново-листяні і березові ліси. Ліси зміщувалися на схили і в передгір’я, і зі сходу на Урал і далі на Східноєвропейську рівнину проникли сибірські види (піхта, кедр). В теплий і вологий міжльодовиковий час західний схил Південного Уралу знову покрився широколистяними лісами, що розселилися із районів, в яких вони пережили зледеніння. В центральній гірській смузі утворювалися темнохвойні ліси із ялини, піхти і кедра, а на східному схилі – світлохвойні ліси, переважно із сосни, берези.
Нове леденіння викликало велике поширення сосни, берези, які витіснили широколистяні породи. В наступне потепління в кінці голоцену знову наступили південні і ксерофітні рослини, о розселилися із Середземномор’я. Лісостепові і степові групування про двинулися далеко на північ. Так, на Уралі поступово склалися сучасні рослинні групування. Флора Уралу складається із 1600 видів, із них відомі 25 ендеміків; козлець чина, качим та ін.
Бідність Уралу ендемічними видами пояснюється його положенням посеред материка, перетином ним різних зон, а також доступністю розселення і змішування рослин різних флор, які перетинали гори, не утворюючи ізольованих ареалів. Великий вплив на рослинність і ґрунти Уралу виявила господарська діяльність людини. На Середньому і Південному ралі на великих просторах ліси зведені, великі території розорані, на вирубках поширились вторинні березово-соснові ліси.