ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СУХОДІЛЬНІ ЛУКИ: ЇХ ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДОВЕ РІЗНОМАНІТТЯ
РОЗДІЛ 2. ЗАПЛАВНІ ЛУКИ, ЇХ ОСОБЛИВОСТІ
2.1 Екологічні особливості заплавних луків
2.2 Поліські заплавні луки
2.3 Лісостепові та степові заплавні лук
2.4 Заплавні луки Дніпра
2.5 Заплавні луки Десни
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Актуальність. Лучна рослинність в структурі рослинного покриву України посідає другу позицію і займає 8,5-9,0 млн. га. Якщо врахувати, що зі структури земельного фонду вилучаються малопродуктивні землі та антропогенно порушені території з метою їх ренатуралізації та реабілітації і наступним використанням як сіножатей та пасовищ, то площа лук в наш час зростає.
Лучні угруповання розвиваються в різних екологічних умовах: від ксерофітних до гігрофітних, але найоптимальнішими вважаються мезофільні умови середовища. Від впливу абіотичних факторів, а також антропогенезу зони (головним чином кліматичних грунтово-гідрологічних умов) значною мірою залежать видовий склад, будова лучних травостоїв та їх сезонна динаміка. Цю залежність лучної рослинності від природних умов слід розглядати також у зв'язку з характером її використання. Зі зміною клімату з заходу на схід у бік зростання континентальності відповідно змінюється і лучна рослинність. В східних районах порівняно з західними в травостоях луків значно посилюються процеси ксерофітизації і зростання участі галофільних луків.
Предмет дослідження – особливості справжніх та заплавних лук.
Об`єкт дослідження – видове різноманіття справжніх та заплавних лук.
Мета роботи - проаналізувати екологічні особливості справжніх та заплавних лук.
Основні завдання роботи полягають в наступному:
1) дати характеристику суходільних луків;
2) проаналізувати екологічні особливості заплавних луків;
3) розглянути видове різноманіття справжніх та заплавних луків.
Ці луки формуються на місці лісових угруповань і розміщуються в межах лісових масивів. Найпоширеніші суходільні луки в північно-західній частині Полісся, в межах Рівненської і Волинської областей, а також у північно-західних районах Житомирської та Київської областей. Не так часто вони зустрічаються на території Сумської та Чернігівської областей, що пояснюється більш широким використанням післялісних ділянок для землеробства.
Суходільні луки Полісся, які виникли на місці зведених суборів, сугрудків і грудів, приурочені до вододільних масивів, горбів та схилів, а також до сухих низин, Для яких характерний недостатній і непостійний водний режим. Зволожуються ці ділянки атмосферними опадами; ґрунтові води більшості суходільних луків залягають глибоко. Для суходільних луків характерні досить бідні на поживні речовини дернові супіщані, пилувато-піщані, різною мірою опідзолені ґрунти.
Неоднорідність грунтово-гідрологічних умов суходільних луків обумовила різноманітність їх флористичного складу та рослинних угруповань. Лучні угруповання суходільних луків належать до справжніх та пустищних луків.
Справжні луки поширені на схилах вододільних пасм, горбів, а також на рівнинних ділянках дернових супіщаних різною мірою опідзолених ґрунтів. Найпоширенішими є звичайно мітлицеві, червонокострицеві та луки пахучої трави звичайної. Суходільні луки з домінуванням Agrostisvinealis є характернішими для Полісся ніж для Лісостепу Тут вони займають післялісові Ділянки, покинуті землі, зруйновані лісові культури і староорані землі.
Зростаючи на бідних дерново-підзолистих ґрунтах, вони мають бідний видовий склад і розріджений травостій з покриттям 30-50%. Навпаки, на аналогічних ґрунтах, але сформованих на моренових відкладах, виникають угруповання з ряснішим і різноманітнішим травостоєм. Участь мітлиці тут зростає до 50-70% загального покриття, місцями утворюються монодомінантні рослинні угруповання. В бідомінантних і полідомінантних фітоценозах співдомінантну роль відіграють Anthoxanthumodoratum, Nardusstricta, Festucarubra, Calamagrostisepigeios, Coryneforuscanescens. За флористичним складом вони бідні, з малою участю бобових і різнотрав'я, але доброї кормової якості.
Пустищні луки представлені біловусовими пасовищами, які належать до найменш врожайних (3-5 ц/га) і найбільш низькоякісних луків за ботанічним складом травостою.
На суходільних луках Полісся досить поширені луки з домінуванням у травостої Nardusstricta. Ці угруповання приурочені до знижень з дерново-глейовими або торф'янисто-глейовими ґрунтами і рівнем ґрунтових вод 0,5-1,0 м. Інколи на їх поверхні застоюються дощові або снігові води.
За цих умов розвиваються біловусники з густим травостоєм. Злак щільнодернинний і місцями утворює суцільний покрив з участю Nardusstricta до 80-90%. При їх інтенсивному випасанні вони розріджуються, і в дернину едифікатора проникають види інших господарських груп. Їх постійними компонентами є: Anthoxanthumodoratum, Holcuslanatus, Siegtingiadecumbens, Carexnigra, Agrostistenuis, Festucaovina, Moliniacoerulea, з якими утворюють відповідні пустищні асоціації, що репрезентують ценотичний та екологічний спектри різноманітності поліських біловусників. їх особливістю є щільнодернинність травостою, бідність видового складу і флористичної насиченості ценозів, вторинність за походженням, низька врожайність, спрощеність структурної диференціації.
Ці луки України найкраще представлені на Поліссі та в Лісостепу, де порівняно багато річок. У степовій частині країни, де річок менше, вони трапляються значно рідше.
Заплавні луки виникли на місцях вирубано: деревно-чагарникової рослинності, яка у заплавах багатьох річок зараз зведена до мінімуму (5-10%). Подальшого скорочення площ деревно-чагарникової рослинності дозволяти не можна (особливо в прируслових частинах заплав), бо це призведе до різкого посилення ерозії і занесення продуктами останньої доброякісних лучних ділянок.
Заплавні луки як за своїми лучнорослинними умовами, так і за складом рослинних угруповань, досить різноманітні. Це найчастіше обумовлено тим, що долини річок, розташованих у різних зонах, перебувають на різних стадіях розвитку і за своєю геолого-геоморфологічною будовою неоднакові.
Головними особливостями лучнорослинних умов, властивих заплавам найтиповіших річок, є те, що вони розвиваються під впливом двох антагоністичних факторів: самої річки і позазаплавних материкових умов.
Вплив річки на заплаву відбувається в період весняної повені. Коли на заплаву наносяться дрібноземні частки, збагачені зольними елементами, необхідними для живлення рослин. При незначних розливах вплив річки на заплаву незрівнянно менший, ніж материкових умов. Відомо, що чим сильніше виражена алювіальність і заплавність річки, тим слабше виявляється вплив позазаплавних материкових умов на розвиток луків та їх рослинність зокрема.
Якщо вплив річки на заплаву незначний, завдяки чому алювіально-заплавні процеси заплави перебувають у стадії повного згасання, то вплив материкових умов (клімату, геологічної будови басейну, ґрунтів та рослинності) збільшується і проявляється в тому, що розвиток ґрунтового рослинного покриву заплави значною мірою підпорядковується тим же умовам, які властиві материку відповідної зони.
Взагалі на всіх заплавах спостерігається велика різноманітність умов місцезростання лучної рослинності, що пояснюється характером ґрунтового покриву, зволоженням, потужністю і якістю намулу, особливостями мікроклімату і господарською діяльністю людини.
У геоморфологічному відношенні заплава, особливо великих і середніх річок, підрозділяється на прируслову, центральну і притерасну частини. Кожна з названих частин заплави в різних районах поздовжнього профілю річки неоднакова. Це особливо помітно на річках, що течуть з півночі на південь.
Для прируслової частини заплави характерні порівняно добре розвинутий алювіальний процес, непоганий дренаж, глибоке залягання ґрунтових вод і відносно добре прогрівання ґрунтів. Щодо формування останніх, то тут переважає дерновий процес ґрунтоутворення.
Притерасній частині заплави, розташованій у пониженні біля корінного берега, властиві інші риси: майже повне згасання алювіального процесу, малий дренаж, близький рівень ґрунтових вод і незначне прогрівання ґрунтів. У розвитку останніх переважає болотний грунтотвірний процес. У лісостепових і степових заплавах процес заболочення притерасся часто супроводжується засоленням.
Центральна частина заплави за своїми топографо-екологічними показниками є чимось середнім між прирусловою і притерасною частинами, її ґрунтовий покрив - це дерново-лучні і лучні супіщані та суглинисті ґрунти. Заболоченість виражена лише в порівняно глибоких слабо дернованих зниженнях із близьким рівнем ґрунтових вод. Переходи між розглядуваними частинами заплави здебільшого поступові, рідше різкі.
Для заплав малих річок та верхів'їв середніх і навіть великих річок, зокрема для Дніпра, принцип поділу заплави на три топографо-екологічні частини непридатний. Ці заплави в основному слабо відокремлені від вододільних схилів, часто перезволожені ґрунтовими водами. Алювіальний процес, властивий для розвинутих заплав, змінюється тут делювіальним. У розвитку ґрунтового покриву основна роль належить болотному ґрунтотвірному процесу. На багатьох ділянках цих заплав, особливо у верхів'ях, на болотний процес накладається процес торфоутворення.
На поперечному профілі заплав малих річок звичайно виділяються порівняно вузька, невисока (над рівнем річки) прибережна смуга (вал) і знижено-рівнинна, різною мірою заболочена частина заплави, що простягається в бік надзаплавної тераси. Вищезгадані прибережні вали за своїми екологічними ознаками наближаються до центральних частин заплави, а знижено-рівнинні заболочені ділянки - до притерасних.