В галузевій структурі промисловості (індустрії) існує постійна тенденція до збільшення частки обробної промисловості (зараз вона вже перевищує 90%) та зменшення гірничо-видобувної (менше 10%). Зменшення частки останньої пояснюється постійним зменшенням ваги сировини та палива у собівартості готової продукції, заміною натуральної сировини дешевшою вторинною та штучною сировиною.
В обробній промисловості найшвидшими темпами зростають галузі "авангардної трійки" – машинобудування, хімічна промисловість, електроенергетика. Серед їхніх підгалузей і виробництв на чільні позиції виходять мікроелектроніка, приладобудування, роботобудування, ракетно-космічна промисловість, хімія органічного синтезу, мікробіологія та інші високотехнологічні галузі.
Переміщення центра ваги в промисловості високорозвинених постіндустріальних країн від капітало- й матеріаломістких галузей до наукомістких на рівні світового господарства компенсується за рахунок індустріальних та нових індустріальних країн. Останні "притягають" до себе "брудні" виробництва, що орієнтуються на низькі стандарти охорони довкілля, або трудомісткі галузі, що орієнтуються на дешеву робочу силу, до того ж не обов’язково висококваліфіковану. Прикладами можуть слугувати металургія і легка промисловість.
Сільське господарство є найдавнішою та географічно найпоширенішою галуззю матеріального виробництва. Немає в світі країн, мешканці яких не займалися б сільським господарством та суміжними з ним рибальством, полюванням, лісовим господарством. У цій групі галузей досі зайнята майже половина економічно активного населення світу (в Африці – більше 70%, а в окремих країнах – більше 90%). Але й тут відчутний вплив НТР веде до зменшення залежності від природних умов шляхом підвищення частки тваринництва у структурі сільського господарства та "зеленої революції" у рослинництві.
3. Транспорт
Транспорт також перетворився у важливу галузь матеріального виробництва. Саме він є основою географічного поділу праці, водночас активно впливаючи на розміщення і спеціалізацію підприємств.
Створена світова транспортна система. Загальна її протяжність перевищує 35 млн. км, з них автошляхів – 23 млн. км, різноманітних трубопроводів – 1,3 млн. км, залізниць – 1,2 млн. км тощо.
Щорічно всіма видами транспорту перевозиться більше 100 млрд. тон вантажів та близько 1 трлн. пасажирів.
Внаслідок НТР змінився "поділ праці" між видами транспорту: роль залізничного стала зменшуватися на користь більш "мобільного" автомобільного та дешевшого трубопровідного. Морський транспорт продовжує забезпечувати 75% міжнародних вантажних перевезень, але втратив свої позиції у пасажироперевезеннях, за винятком туристичних. Найшвидше зростають перевезення пасажирів авіаційним транспортом, хоча у пасажирообігу він ще значно поступається автомобільному.
4. Торгівля
Вона забезпечує обмін результатами виробництва. Темпи зростання світової торгівлі постійно є вищими за темпи зростання виробництва. Це є наслідком процесу поглиблення географічного поділу праці.
Під впливом НТР відбуваються зрушення у товарній структурі світової торгівлі, вона неначебто "облагороджується" (зростає частка готових виробів, зменшується частка мінеральної і сільськогосподарської сировини). Вартісна структура світової торгівлі є такою: на торгівлю промисловими товарами припадає 58%, послугами – 22%, мінеральними ресурсами – 10%, сільськогосподарськими продуктами – 10%. У територіальній структурі помітно переважає Європа (див. табл. 2.1).
Таблиця 2.1.Територіальна структура світової торгівлі
| Регіони | Світова торгівля, % | |
| промисловими товарами | послугами | |
| Європа | 53 | 54 |
| Північна Америка | 16 | 18 |
| Японія | 12 | 5 |
| інші країни Азії | 15 | 11 |
| Південна Америка, Африка, Австралія та Океанія | 4 | 12 |
| Разом | 100 | 100 |
Торгівля технологіями (патентами, ліцензіями) зростає швидшими темпами, ніж торгівля товарами. Серед країн світу провідним продавцем високих технологій є США, найбільшим покупцем – Японія.
Масштаби вивозу капіталу (тобто виключення частини капіталу з процесу національного обігу в одній країні та включення його у виробничий процес або інший обіг в інших країнах) зараз вже співставні з обсягами світової торгівлі.
Вивіз капіталу відбувається у вигляді: 1) прямих капіталовкладень; 2) портфельних капіталовкладень; 3) кредитів. У першому випадку підприємницький капітал вкладається безпосередньо у виробництво. Як правило, такі інвестиції передбачають прямий контроль над зарубіжним підприємством. У другому випадку інвестиції не пов’язуються з безпосереднім контролем, оскільки вони вкладаються у акції, облігації та ін. У третьому випадку головну роль відіграють транснаціональні банки. Якщо на першому етапі розвитку світового господарства провідними "банкірами" були Великобританія і Франція, то надалі чільні позиції належали США. На початку ХХІ століття лідерами стали Японія та Німеччина.
Галузева структура експорту капіталу також суттєво змінилася. Якщо у першій половині ХХ століття іноземні інвестиції направлялися переважно у гірничо-видобувну промисловість, а в другій половині століття відбулася переорієнтація на обробну промисловість, то зараз переважають інвестиції в торгівлю, інфраструктуру, в сфері новітніх технологій тощо.
5. Нематеріальне виробництво
В нематеріальному виробництві зайнято не менше п’ятої частини економічно активного населення світу. Стійка тенденція до зростання цієї частки також пов’язана з НТР.
Завдяки автоматизації та роботизації матеріального виробництва відбувається вивільнення частини трудових ресурсів та їх "перелив" у нематеріальне виробництво. Все більше людей починає займатися інтелектуальним вдосконаленням суспільства (освіта, радіо, телебачення та ін.). Важливим фактором розвитку продуктивних сил стало відтворення фізичних і творчих здібностей людини, а це призвело до збільшення зайнятості в охороні здоров’я, туризмі, індустрії розваг.
В сучасному суспільстві відбувається "інформаційний вибух": обсяги науково-технічної та іншої інформації подвоюються кожні 10 років. Людський мозок вже не здатний обробити таку кількість інформації для прийняття правильних управлінських рішень з необхідною швидкістю. Створюються інформаційні банки даних, автоматичні системи управління виробництвом (АСУВ), інформаційно-обчислювальні центри (ІОЦ) та ін.
Швидкісні волоконно-оптичні засоби та супутникові системи зв’язку дозволяють створювати національні і міжнародні інформаційні служби, які значно розширюють можливості управління виробництвом. Людство вступає в інформаційну епоху: "Хто володіє інформацією – той володіє світом".
Вплив НТР на територіальну структуру господарства:
Не менш вражаючим виглядає вплив НТР на територіальну структуру господарства. Розміщення виробництва – це одне з центральних питань соціально-економічної географії. Різні фактори, наприклад, природно-сировинний або транспортний, "керують" розміщенням теплових і атомних електростанцій, підприємств чорної та кольорової металургії, машинобудівних заводів та хімічних комбінатів.
Принципове значення має поділ факторів розміщення галузей господарства (насамперед це стосується промисловості) на дві великі групи: на природно-ресурсну, що зумовлює залежність географії галузей господарства від природних умов і ресурсів, та суспільну (соціально-економічну), яка ґрунтується на законах суспільного розвитку. Природні і суспільні фактори можна розглядати і як "соратників" у формуванні територіальної структури господарства, і як "суперників", що прагнуть "перетягнути" виробництво на свій бік.
Зрозуміло, що спочатку чільне місце посідали природні фактори, та й сьогодні для галузей, що зародилися раніше за інші, наприклад, сільського господарства і рибальства, лісової і видобувної промисловості, вони залишаються визначальними. Цей факт є цілком зрозумілим, адже Природа (в широкому розумінні цього терміну) забезпечує їх водою, корисними копалинами, ґрунтами, сприятливими для господарської діяльності рельєфом, кліматом та іншим.
Ступінь впливу природно-ресурсних факторів залежить від рівня розвитку продуктивних сил суспільства. По мірі розвитку продуктивних сил цей вплив слабшає, хоча і не зникає повністю. Використання досягнень науки і техніки створює можливість подолання несприятливих природних факторів, але вимагає додаткових витрат, що можуть досить істотно вплинути на конкурентноздатність і прибутковість підприємства. Вплив природних факторів на географію різних галузей і виробництв є різним: він, як правило, зменшується зі збільшенням ступеня обробки сировини, що призводить до підвищення значення суспільних факторів.
Вплив суспільних (соціально-економічних) факторів на територіальну структуру господарства збільшився на межі ХІХ і ХХ століть. Спочатку величезного значення набув транспортний фактор. Це й зрозуміло: з’явилася необхідність перевозити значні обсяги вантажів – мінеральну та сільськогосподарську сировину, напівфабрикати і комплектуючі вузли, готову промислову продукцію та ін. Разом із залізницями в різні райони світу "проникали" промислові підприємства, вони притягували населення, створювали навколо себе великі населені пункти (міста). Згодом ці міста розбудовувалися, в них відкривалися навчальні заклади і науково-дослідні установи, готувалися висококваліфіковані кадри, які "притягували" до себе нові підприємства і транспортні магістралі, а з часом навколо цих міст створювалося оточення з більш дрібних міських поселень. В результаті найбільші міста перетворилися на промислово-транспортні вузли, центри культури, освіти і науки. Цілком природно, що вони стали привабливими для наукомістких і трудомістких галузей промисловості, а також підприємств, яким необхідно кооперуватися для випуску кінцевої продукції із заводами-суміжниками.