Кенія
Територія та географічне положення. Кенія – держава у східній частині Африканського континенту. Офіційна назва – Республіка Кенія. На сході країна межує із сомалі, на півночі – з Ефіопією і Суданом, на заході – з Угандою, на півдні – із Танзанією; на південному сході омивається водами Індійського океану, а на заході виходить до озера Вікторія. Довжина морської берегової лінії – 536 км. Територія Кенії розташована у двох півкулях: екватор ділить її на дві приблизно рівні частини. Походження назви цієї спекотної екваторіальної країни пов’язане з ім’ям гірської вершини згаслого вулкана, укритого снігом, яку місцеві племена масаїв і самбуру називають «Кеє-Нійя», що означає «біла гора».
Природа. Через центральну частину Кенії, із півночі на південь, проходить Східно-Африканська рифтова система – зона розломів земної кори. Глибина рифтових долин сягає 600 м, а ширина – 14-85 км. Крім глибоких улоговин і високих стрімких стін, рифт проявляється в наявності згаслих вулканів, таких, як найвища точка країни – гора Кенія (5199 м). У західній частині країни вздовж узбережжя озера Вікторія й кордону Угандою простягаються височини та плоскогір’я. Н хід від рифтових долин і гірського масиву Кенії простягаються великі трав’янисті рівнини.
Клімат кенійської території на північ від екватора спекотливий і сухий.
Південна частина включає три кліматичні зони: вологе тепле узбережжя, помірний клімат нагір’їв і спекотливий вологий клімат у районі озера Вікторія.
Річок у країні мало. Вони беруть початок на нагір’ях і переважно є короткими та порожнистими. Більшість із них впадають в Індійський океан, багато всихає під час посушливого періоду. Головні річки країни – Тана й Галана. На півночі розташоване велике сильно засолене озеро Рудольф (Туркана), а в рифтових долинах – мальовничі озера Наїваша, Накуру. Кенії також належить невелика частина озера Вікторія.
Відмінності кліматичних умов обумовлюють різноманітність рослинності. На узбережжі ростуть пальми, мангри, тики, сандалові дерева; у долині й на плато заввишки до 900 м – баобаби, акації, а на плато заввишки від 900 до 2500 м розташовані злакові савани. Південь і південний захід країни займають джунглі. У гірських лісах ростуть високі дерева, багато з яких належать до цінних порід.
Тваринний світ Кенії досить багатий. У країні багато національних парків і заповідників. Землі, що охороняються, займають майже 15% площі Кенії. У долинах пасуться череди зебр, газелей, антилоп. На території країни водяться слони, носороги, мавпи, буйволи, жирафи, леви, леопарди; багато великих птахів – страуси, секретарі, дрохви, цесарки, грифи, фламінго, марабу. У річках і озерах, а також у прибережних водах багато риби.
У надрах Кенії виявлені родовища міді, урану, кобальту, марганцю, але більшість із них не мають промислового значення у зв’язку з низьким вмістом металів у руді.
Історичний розвиток. У I тис. До н. е. територію Східної Кенії заселяли нечисленні племена ндоробо, а на заході – нілото-кушитські племена. У VIII ст.. на узбережжі араби заснували свої перші колонії, а в XI-XV ст.. були створені незалежні міста-держави, найважливішими з яких були Момбаса й Малінді. Із кінця XV ст.. територія сучасно Кенії була об’єктом боротьби між португальцями, що з’явилися тут, й арабами, що посіли в країні. У середині ХVII ст. більша частина узбережжя потрапила під владу султана Омана, а в 1895 р. він віддав англійцям у тимчасове користування прибережні райони Кенії. У 1920 р. країна стала британською колонією. У ході Першої та Другої світової війн кенійські солдати боролися проти Німеччини у складі британських підрозділів на Африканському й Азіатському континентах. Після Другої світової війни в країні посилився національно-визвольний рух. Колоніальна влада жорстоко придушувала повстання місцевих племен, але в 1961 р. англійці змушені були надати Кенії право на самовизначення. 12 грудня 1963 р. була проголошена незалежність держави.
Сучасна Кенія – багатопартійна республіка у складі Співдружності – об’єднання, до якого входить Велика Британія та багато з її домініонів і колоній. Виконавча влада перебуває в руках президента – голови держави та уряду. Законодавчу владу здійснює однопалатний парламент – Національні збори. До складу країни входять сім провінцій і столичний округ Найробі.
Населення. Кенія – багатонаціональна країна, на її території проживають більше ніж п’ятдесят різних етнічних груп. Більшу частину населення – понад 60% - складають народи банту (кікуйю, лухья, камба). Другу за кількістю групу утворюють нілото-кушитські племена (луо, календжин). Окремими комунами проживають індійці (близько 10 тис. осіб). Після проголошення незалежності в країні залишилося кілька тисяч європейців.
У Кенії дві офіційні мови – англійська й суахілі. Близько 35% населення сповідують християнство, є мусульмани, індуси, прихильники традиційних вірувань.
Як і в більшості африканських країн, показник природного приросту населення в Кенії досить високий - 32‰. Середній вік жителів – 18,4 року, а в загальній віковій структурі 41% населення – діти та підлітки.
У Кенії достатній рівень освіти, у країні є університети – Найробійський й Егертонський, але рівень безробіття теж дуже високий, оскільки багато хто не може знайти роботу по закінченні навчання.
У містах проживає 36% населення. Найбільшими містами є Найробі (більше ніж 3,4 млн. осіб), Момбаса (777 тис. осіб), кісуму (170 тис. осіб).
Найробі – столиця й найбільше місто Кені. Воно було засноване англійцями на початку XIX ст.. Це чудове сучасне місто, що є великим промисловим, культурними і науковим центом. У Найробі розташовані африканські штаб-квартири міжнародних організацій, зокрема ЮНЕСКО. Головним визначними пам’ятками є національний музей, будинок парламенту, художня галерея Сорсбі, мечеть Джамія, глиняна мечеть Кірпарам.
Момбаса – друге за розмірами місто Кенії, найбільший порт і промисловий центр країни. Воно було засноване арабами у XII ¸ст. як місто-держава на узбережжі Індійського океану. У XVI ст.., коли узбережжя захопили португальці, для захисту від нападу з моря була побудована фортеця – форт Хесус (Ісус).
Культура. Народи Кенії славяться своїмиремеслаи – різьбленням по дереву, каменю, плетивом, ткацтвом. Виготовляють також плетені головні убори, намиста з коралів і напівкоштовного каміння, шкіряні сумки.
Кенійці носять прикраси, виготовлені зі скла або каменю, а у свята на шию, руки а ноги одягають намиста, пір’я, браслети, а обличчя розфарбовують.
Значний вплив на культуру кенійців, особливо тих, що проживають у прибережних районах, зробили захожі народи – греки, римляни, араби, португальці. У містах Ламу і Пате – найдавніших у Приекваторіальній Африці – збереглися руїни стародавніх арабських і суахілійських бастіонів, давні мечеті, храми, форти.
У колоніальний період розвитку були створені національні музеї, закладені підвалини освітньої системи та театрального мистецтва.
Уряд активно займається розвитком спорту, а кенійці вважаються одними з найкращих спортсменів світу. Найбільших успіхів вони досягли в легкій атлетиці, стрибках, бігу. Одним із найвидатніших бігунів світу вважається кенієць Мозес Кептаун. Збірна Кенії неодноразово ставала призером Олімпійських ігор із бігу, легкої атлетики, стрільби злука.
Господарство. Кенія має економіку, що стабільно розвивається. Провідним сектором економіки є сільське господарство, у якому зайняте майже 80% працюючого населення. Основні культури – рис, пшениця, бавовна, кава, чай, цукрова тростина, сизаль (агава). Кенія посідає перше місце у світі за виробництвом піретруму (70% світового виробництва) – засобу для боротьби з паразитами та шкідниками рослин. Екстракт піретруму отримують із далматської ромашки, яку вирощують у зволожених рифтових долинах.
У Кенії розвинене солоне скотарство, птахівництво, свинарство. У прибережних водах Індійського океану й озера Вікторія розвинене рибальство.
Більшість промислових підприємств переробляє сільськогосподарську продукцію. Крім того, багато працює підприємств за участю іноземного капіталу – текстильні фабрики, автоскладальні, нафтопереробні, лісопильні, цементні заводи. Кенія – великий виробник та експортер шкіряної сировини.
Перевезення вантажів і пасажирів здійснюється за допомогою залізничного й автомобільного транспорту. На узбережжі розташовані морські порти – Момбаса й Ламу. У Найробі й Момбасі функціонують міжнародні аеропорти.
Провідною галуззю сфери послуг є туризм. Кенію щорічно відвідують до 1 млн. осіб, а прибуток від туризму є одним із головних видів доходу країни.
Саме в Кенії народилося поняття «сафарі», що в перекладі з мови суахілі буквально означає «подорожувати», або «мандрувати». Сьогодні в Кенії туристам пропонують кілька видів сафарі: класичне (із полюванням) і нові види – мандри саваною, фото сафарі, підводне сафарі.
На території країни розташовані більше ніж сорок заповідників, резерватів і національних парків. Саме національні парки приваблюють більшість туристів. Найвідоміші з них – озеро Накуру, де зосереджена найбільша у світі популяція рожевих фламінго та живуть тисячі різних птахів; Марсабіт – лісиста гора посередині пустелі; Рума – на узбережжі озера Вікторія; Сибілон – на березі солоного озера Рудольф. Знаменита Рифтова Долина також є національним парком – там були знайдені останки найдавнішої людини. У заповіднику Самбуру охороняються леви, слони, зебри, жирафи, леопарди.
Список використаної літератури
Довгань Г. Д. Країнознавство: довідник/ Г. Д. Довгань, А. Й. Сиротенко, О. Г. Стадник.-Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2007.-480 .: іл.