Міністерство освіти та науки України
Реферат на тему:
Знайомство з Ефіопією та Кенією
Суми 2010
Ефіопія – земля найдавніших цивілізацій Африки
Територія та географічне положення. Ефіопія – велика держава у східній Африці. На півночі країна межує з Еритреєю, Джибуті, на сході та південному сході – із Сомалі, на півдні – із Кенією, на заході – із Суданом. Країна не має виходу до моря. Назва держави походить від грецького «Айтьопія» - «країна людей з обличчями, обпаленими сонцем». Давні мандрівники назвали цю країну Абіссинією.
Природа. Більшу частину країни посідає Ефіопське нагір’я із середньою висотою 1800 м над рівнем моря, окремі гірські масиви та вершини сягають 3000 і навіть 4000 м.
Найвища точка Ефіопії – гора Рас-Дашен (4623 м) у горах Симен. На південь від Червоного моря Ефіопію перетинає Ефіопсько-Сомалійське плато, вершини якого досягають 1500 м. Вони плоскі, схожі на столи; місцями піднімаються конуси згаслих вулканів. Цей район і досі залишається сейсмічно активним, тут часто відбуваються землетруси силою до 5 балів, а іноді й сильніші. Східні райони країни займає напівпустельна рівнина. Температура повітря тут більше ніж +40°С. У гірській частині Ефіопії клімат нежаркий. Середньомісячна температура коливається від +15°С до +26°С. Зимовими ночами температура може знизитися й до 0°С, а вершини гір укриваються снігом. Опади розподіляються за сезонами. Їхня середньомісячна кількість: від 200-500 мм – на рівнинах до 1000-2000 мм – у горах.
На північному заході країни розташоване високогірне озеро Тана, найбільше в Ефіопії. Із нього витікає один із витоків Нілу – річка Аббай (Голубий Ніл), що утворює мальовничий водоспад Тіїсат заввишки 50 м. Інші великі річки – Вебі – Шебелі, Джуба, Атбара. Крім того, у рифтовій долині розташована велика кількість гарячих джерел.
Рослинний і тваринний світ крани дуже багатий. На сході розташовані трав’яні савани та рідколісся та лісо савани із низькими акаціями та велетенськими баобабами, у горах на різній висоті зустрічаються пустелі, савани, дощові тропічні ліси та гірські субтропіки. У долинах річок є місця, що повністю заросли дикорослими кавовими деревами. Ефіопія вважається батьківщиною кавового дерева.
У тваринному світі країни багато ендеміків. У горах водяться мавпи-колобуси з гарною довгою шерстю, що оберігає їх від нічних заморозків. У саванах водяться слони, зебри, антилопи, леопарди, гієни, у посушливих районах – страуси. В Ефіопії багато заповідників і національних парків: на річці Аваш, зері Абіята, а також лісовий парк Меннагема та ін.. Водоспад Тіїсат оточує ботанічний сад із пальмами, дикорослими бананами, триметровими папоротями, орхідеями.
Надра країни вивчені слабо. Знайдено родовища природного газу, золота, калійної солі.
Історичний розвиток. Територія сучасної Ефіопії є одним із найдавніших районів становлення предків людини. Археологами виявлені кам’яні знаряддя, вік яких оцінюється приблизно в 3 млн. років. У I тис. до н. е. Ефіопія була частиною Савського царства. За переказами, в однієї із цариць був син Менелік від ізраїльського царя Соломона. Династія, заснована Менеліком, правила ефіопською імперією до 974 р. До кінця I ст. н. е. було засноване королівство Аксум. Один із його правителів – цар Езана – прийняв християнство. За нього була реформована давня ефіопська писемність, з’явився найбільш точний календар, велися спостереження за небесними світилами. У VII ст. королівство почало слабшати, оскільки брало участь у боротьбі між Персією та Візантією, і в X ст. владу в країні захопила мусульманська династія Соломонідів. На XIII-XV ст. припадає черговий розквіт Ефіопського царства, були побудовані нові храми, палаци, церкви. Відкриття наприкінці 19 ст. Суецького каналу привернуло до Ефіопії увагу європейських держав. У 1872 р. Італія захопила порт Ассаб, а в 1885 р. – Массауа й направила військову експедицію для подальшої колонізації країни. Однак населення під керівництвом імператора Менеліка вчинило настільки сильний опір, що Італія в 1896 р. була змушена капітулювати та визнати незалежність Ефіопії. Фактично Ефіопія – єдина африканська країна, яка змогла протистояти колонізаторам. Однак через 40 років фашистська Італія все-таки окупувала Ефіопію. У результаті окупації Ефіопія була приєднана до Еритреї та Сомалі. Вони стали єдиною італійською колонією – Східна Африка. Але й тоді окупанти не знали спокою – населення вело партизанську війну. У 1941 р. за допомогою британських військ Ефіопія змогла повернути собі незалежність. У 1974 р. імператор Гайле Силассіє I скинутий із престолу в результаті військового перевороту, а в березні 1975 р. Ефіопія здобула статус республіки під назвою Соціалістична Ефіопія, пізніше – Народно-Демократична республіка Ефіопія. Пострадянський режим проіснував до 28 травня 1991 року, коли Ефіопський Революційний Демократичний фронт згорнув авторитарний уряд Менгісту Гайле Маріама і становив контроль над Аддис-Абебою. Було оголошено про формування тимчасового уряду. У 1993 р. в результаті проведеного в раїні референдуму від Ефіопії відділилася Еритрея, що стала незалежною державою.
Виконавча влада належить Перехідному уряду, законодавча – Перехідному уряду й Раді представників (парламенту). Голова держав – президент Ради представників. Країна поділена на 14 національно-адміністративних районів.
Населення. Населення Ефіопії багатонаціональне.3/4 населення складають народи амгара, оромо, третій за кількістю народ – тіграї. Крім того, у країні проживають ще близько тридцяти народів як африканського походження – сідамо, шангалла, сомалі, так і неафриканського – індійці, єменці, вірмени. Офіційною мовою є амгарська, але використовуються також тигре, галла, англійська, арабська, і ще близько сімдесяти місцевих мов і наріч. Більшість жителів Ефіопії належить до так званої ефіопської раси, що займає поміжне становище між європеоїдною та негроїдною расами. Для них характерні тонкі риси обличчя, смаглява шкіра, хвилясте волосся.
Близько 45% ефіопів сповідують іслам, 40% - православ’я (Ефіопска православна церква), інші жителі дотримуються традиційних вірувань.
Природний приріст населення в країні високий – 30%, майже 45% населення країни складають діти та підлітки.
Жителі носять традиційний одяг – довгі сукні й накидки, прикрашені орнаментом і вишивкою. Живуть вони в круглих або прямокутних хатинах із конусоподібним солом’яним дахом.
Більшість населення проживають у селах. Міськіжителі складають лише 17%. Найбільшими містами є Аддис-Абеба (2,7 млн осіб), Дире-Дауа (128 тис. осіб), Гондер (98 тис. осіб).
Аддис-Абеба – столиця Ефіопії, поетична назва якої в перекладі з амхарської мови означає «нова квітка». Місто було засноване в 1889 р. на висоті 2500 м над рівнем моря імператором Менеліком II. Центр міста побудований у стилі модерн, однак схожі будинки важко знайти. Виділяється своєю грандіозністю Будинок Африки, де проходять зустрічі керівників африканських країн. Окраїни міста забудовані одноповерховими глинобитними будиночками, які поступово зносять, а на їхньому місці зводять новобудови. В Аддс-Абебі є два університети, там розміщується резиденція економічної комісії ООН в Африці. Визначними пам’ятками міста є палац імператора Менеліка II, коптський храм Святої Трійці, знаменитий відкритий ринок Меркато, археологічний і національний музей. В Аддис-Абебі зосереджена більша частина підприємств переробної промисловості країни.
Культура. Культурні традиції народів, що населяють Ефіопію, сягають корінням глибокого історичного минулого. Із часів Аксумського царства існує ефіопська писемність. Мова Аксумського царства – гииз – до XIX ст. залишалася мовою ефіопської літератури та зараз використовується для ефіопського християнського богослужіння. Саме місто Аксум є центром християнства в Ефіопії. На його території збереглися пам’ятки ранньохристиянської та дохристиянської епохи, зокрема монолітні обеліски, виточені у формі багатоповерхових палаців. У монастирі Аксума більше ніж 1600 років вивчається богослов’я.
У XVII-XVIII ст.. столицею Ефіопського царства було місто Гондер, що вражає своїми кам’яними палацами та церквам. А неподалік від Гондера берігся унікальний комплекс монолітних храмів царя Лалібели, вирізьблений у скелях Ефіопського нагір’я.
Народи Ефіопії здавна займали я землеробством і скотарством. Більшість ефіопів традиційно не вживають дичину та свинину, проте п’ють у великій кількості солодку каву, а також місцеве сільське або європейське фабричне пиво, а на свята віддають перевагу тедж або мес – хмільному напою, настояному на меді. На відміну від інших африканських народів, сільські жителі північної та центральної частин Ефіопії здавна використовували на полях орне знаряддя, що нагадує соху, у яке запрягали биків. Також зі стародавніх часів в Ефіопії розвинене штучне зрошення полів.
Господарство. Ефіопія належить до найбідніших країн Африки. Основу її економіки складає сільське господарство. Головний експортний товар – кава.
Основні споживчі культури – пшениця, ячмінь, просо, сорго, кукурудза, сочевиця. Важливою галуззю є тваринництво. За поголів’ям великої рогатої худоби Ефіопія посідає перше місце в Африці. Промислові галузі – харчова, текстильна, шкіряно-взуттєва – переробляють сільськогосподарську продукцію. У невеликій кількості добуваються золото, платина, марганцева руда, калійна сіль. 85% від усіх підприємств є державними.
Транспортна система розвинена слабо. Незважаючи на значну площу країни, загальна довжина залізниць складає лише 988 км, автомобільних – 44300 км (із твердим покриттям – тільки 3650 км). Також на низькому рівні розвитку перебуває медичне обслуговування й система освіти.
Часті посухи та землетруси, що трапляються в країні, негативно впливають на її економіку. Крім того, політична нестабільність, що панує в державі, також підриває її економічне благополуччя. На самітах держав «великої сімки» були розроблені рекомендації з відновлення та розвитку економіки країни, списані бори, затверджена програма гуманітарної допомоги та сприяння.