Смекни!
smekni.com

Природо-економічна характеристика Індії (стр. 1 из 3)

Індія

Індія – держава, що розташована у Південній Азії на півострові Індостан. Її площа становить 3,3 млн. км2 (7 місце в світі), а населення перевищує 1 млрд. осіб (2 місце в світі після КНР). Незалежність проголошена у 1947 році. Крім материкової частини до складу країни входять Андаманські та Нікобарські острови, що відокремлюють Бенгальську затоку від Андаманського моря, а також Лаккадівські та Аміндівські острови у Аравійському морі.

На суходолі Індія межує з Афганістаном, Пакистаном, Китаєм, Непалом, Бутаном, М’янмою та Бангладеш. В Індійському океані вузька Полкська протока відділяє від Індії Шрі Ланку. Із сусідів найскладніші міждержавні стосунки Індія має з Пакистаном.

Індія – одна з колисок людської цивілізації. Мешканці цієї країни першими в світі навчилися вирощувати в культурі рис, бавовник, цукрову тростину, першими почали розводити свійських птахів. Нарешті, Індія подарувала світу шахи і десяткову систему рахування. А релігійно-філософські системи індуїзму та буддизму стали невід’ємною частиною світової духовної культури[1].

Індія – це федеративна парламентська республіка. Вона складається з 25 штатів та 7 союзних територій, що підпорядковуються безпосередньо уряду. Однією із союзних територій є столиця країни – Делі. Головою держави є президент, але вища виконавча влада сконцентрована в руках прем’єр-міністра, законодавча влада належить парламенту. Офіційними мовами є хінді (нею говорить 40% населення), стародавній санскрит та англійська (тимчасово). Загалом же в країні використовується близько 1,5 тис. мов і діалектів. Адміністративний поділ враховує це: штати створені за мовно-етнічними ознаками, місцеві мови також є офіційними на території певних штатів.

У природному відношенні Індія чітко поділяється на 4 частини – Гімалаї, Індо-Гангська рівнина, Деканське плоскогір’я та узбережні низовини. Клімат – мусонний, переважно тропічний і субекваторіальний. Навіть у прохолодний сезон (жовтень-лютий) середньодобові температури на рівнинах перевищують +18°С. Індія має великі масиви досить родючих ґрунтів – як зональних (червоноземи, жовтоземи), так і азональних (алювіальні, вулканічні). На розораних алювіальних рівнинах повністю зведені ліси та зовсім немає пасовищ.

Природно-ресурсний потенціал країни в цілому багатий, але в розрахунку на одного мешканця є невеликим. Серед мінералів світове значення мають руди заліза і марганцю, слюда. Паливні ресурси є обмеженими, значними є тільки поклади вугілля. Натомість дуже великими є гідроенергетичні ресурси.

Індію часто називають країною контрастів. Тут можна зустріти вічні сніги найвищих гір планети Гімалаїв і золоті пляжі Індійського океану; в Індії знаходиться найвологіше місце на Землі – Черрапунджі й, водночас, значна частина території країни зайнята пустелею Тар. Отже важко уявити собі «типово індійський пейзаж». В Індії велике розмаїття у всьому – не тільки у природі, але й у складі населення (кашмірці – європеоїди; таміли мають темне обличчя й курчаче волосся, властиві екваторіальній расі; а гірські племена мають яскраво виражені монголоїдні ознаки – вузькі очі та вилицювате обличчя). Схожа ситуація і в господарстві: з одного боку в індійському селі досі використовується дерев’яне рало, буйволи є головною тягловою силою, провідним паливом лишається біомаса (хмиз, солома, полова, кізяк), майже половина населення неписьменна, а з іншого – Індія у 1974 році провела випробування ядерного пристрою, у 1980 році запустила штучний супутник Землі, індійські вчені мають значні досягнення в галузі комп’ютерного програмування.

Можливо, саме через таку різноманітність індійській культурі властиві високі ідеали миролюбства й гуманізму. Не випадково саме в Індії народилися знамениті 5 принципів мирного співіснування[2] («Панча Шила») та ідеї Руху Неприєднання.

За віросповіданням мешканці Індії – переважно індуїсти (83%), представлені також сикхізм і джайнізм (відгалуження індуїзму). Індуїзм освячує поділ індійського суспільства на касти, що зумовлюють статус і заняття людей з дня їх народження.

Індія залишається класичною країною «демографічного вибуху» із щорічним перевищенням народжуваності над смертністю майже на 17 млн. осіб. Демографічна формула країни 29 – 9 = 20‰. Демографічна політика, спрямована на зменшення народжуваності, не має успіху. Пов’язано це із архаїчними традиціями індійського села, в якому зберігається економічна потреба у великій за розмірами родині. Та й релігія досить жорстко регулює сімейне життя.

Рівень урбанізації становить лише 28%. Міське населення за рахунок міграцій зростає вдвічі швидше, ніж населення в цілому. В Індії нараховується 15 міст-«мільйонерів». Найбільшим за людністю є Мумбай (Бомбей).

Середня густота населення наближається до 300 осіб/км2. Навіть у пустелях та гірських районах вона становить до 60 осіб/км2, а в долині Гангу та на океанському узбережжі досягає 1000-1500 осіб/км2.

Індія займає 15 місце у світі по загальному обсягу ВНП. Дякуючи цьому вона входить до так званої «великої четвірки» ключових країн «третього світу» (Китай, Індія, Бразилія, Мексика). Але душові показники залишаються низькими (310$ на особу за рік). За класифікацією Світового Банку Індія є низькорозвиненою країною. Майже половина населення знаходиться за офіційною межею бідності (в англійців навіть є приказка «голодний як індус»). Причини цього криються як у 200-літньому пануванні англійських колонізаторів, так і в збереженні деяких форм доіндустріального виробництва в сільській «глибинці».

Індійська економіка через величезні розміри держави та різноманітність природних і соціально-економічних умов «заганяє» географічний поділ праці всередину країни, тому на світовому ринку представлена поки що слабко.

Галузевий огляд національної економіки

За структурними особливостями господарства Індія є новою індустріальною країною. При цьому частка зайнятих у промисловості та сервісі є невеликою. Особливо відстають професійні (медицина, освіта) та персональні послуги. Навіть при наявності значної кількості культурних пам’яток світового значення Індія слабко розвиває туризм: місцевий – внаслідок бідності населення, міжнародний – через відсутність відповідної інфраструктури.

65% економічно активного населення зайнято в сільському господарстві. Природні умови країни дозволяють отримувати 2 – 3 врожаї на рік за умови штучного зрошення.

Незважаючи на певні досягнення «зеленої революції», рівень агротехніки та врожайності лишається одним з найнижчих в світі. Середній розмір землеволодіння – 1 га. В таких умовах технічна озброєність праці є мінімальною, а продуктивність і товарність – низькою. Частка сільського господарства у ВНП країни становить лише 30%.

Сільське господарство Індії має яскраво виражену рослинницьку спрямованість. У загальній вартості виробленої продукції співвідношення між рослинництвом і тваринництвом становить 82 : 18. Це при тому, що Індія має найбільше в світі поголів’я великої рогатої худоби – 4 млрд. голів.

Величезний вплив індуїзму веде до вегетаріанства абсолютної більшості населення. Худоба використовується виключно як м’язова сила, джерело органічного добрива та палива. Корова є священною твариною. Низька продуктивність тваринництва зумовлена і нестачею кормових угідь (пасовища становлять лише 4% площі країни, до того ж вони витоптані та еродовані через постійний «перевипас» худоби).

У рослинництві провідними культурами є зернові. Традиційною культурою Індії є рис. За його валовими зборами країна поступається лише Китаю. Основні посівні площі під рисом зосереджені в долинах Гангу і Брахмапутри, де він вирощується у вологий сезон хариф. Але з середини 90-х років ХХ століття пшениця внаслідок «зеленої революції» почала незначно випереджати рис через вищу врожайність нових сортів. Для забезпечення внутрішніх потреб вирощуються просяні і зернобобові культури як додаткові у сухий «зимовий» сезон рабі.

Серед технічних культур важливе значення у внутрішньому споживанні мають олійні, які поширені по всій території країни. Головною олійною культурою є арахіс (майже 31% світових зборів, 1 місце). Поширені також рапс і гірчиця, а на узбережжі – олійна пальма. Але все одно третина внутрішніх потреб в олії забезпечується імпортом. Тому в останні роки в Індії почали культивувати також і соняшник.

Індія поруч із Бразилією є світовим лідером у виробництві цукрової сировини. Головним цукроносієм виступає цукрова тростина, хоча на півночі проводяться експерименти з цукровим буряком.

Волокнисті культури є важливими товарними. Індія – одна з провідних бавовникових країн світу (близько 9% валових зборів). Майже половина бавовнику вирощується на унікальних чорних регурах Деканського нагір’я. Ці ґрунти утворилися на базальтовій корі вивітрювання, вони здатні тривалий час утримувати вологу, тому можна обходитися без зрошення. Не менш важливою культурою є джут, міцні та грубі волокна якого йдуть на виготовлення мішковини, вірьовок, основи для ткання килимів та ін. Джут потребує багато тепла і вологи й дуже виснажує ґрунт. Його батьківщиною є дельта Гангу і Брахмапутри. Цей район вирощування джуту і зараз лишається головним в світі.

Індія є третім в світі виробником тютюну (майже 10%). Але абсолютним лідером серед культур-«стимуляторів» є чай (31% світового виробництва, беззаперечне 1 місце). Провідні сорти – ассам, дарджилінг та нілгірі. Лідерами по валовим зборам є штати Ассам, Західний Бенгал, Тамілнад і Керала. До речі, чай не є традиційним індійським напоєм. Перші його плантації були закладені англійцями у середині ХІХ століття. Чайні «сади» вже старі, вимагають оновлення. У ХХ столітті Індія почала вирощувати ще й каву (3% світового виробництва).

Прянощі – червоний та чорний перець, гвоздика, кардамон, імбир та інші – давній експортний товар країни. Особливо їх вирощуванням славляться південні узбережні штати.