Провідною сировинною проблемою сучасного світу на глобальному рівні виступає ресурсозабезпеченість світового господарства в цілому. На регіональному рівні найгострішими проблемами стали нерівномірність територіального поширення окремих видів ресурсів та неоднакова ресурсомісткість національних економік.
Ресурсозабезпеченість – це співвідношення між величиною ресурсу та розмірами його використання. Для вичерпних ресурсів показник ресурсозабезпеченості вимірюється у роках (див. табл. 4.1), при цьому передбачається збереження сучасного рівня видобутку. Для відновних ресурсів – показник розраховується на душу населення.
Це найпростіший варіант оцінки, але не можна вважати такий підхід абсолютно раціональним. Адже змінюються обсяги видобутку внаслідок змін у технологіях та обсягах використання ресурсів, змінюються й обсяги самих запасів внаслідок відкриття нових родовищ та переведення старих родовищ з однієї категорії в іншу (наприклад, канадські бітумінозні сланці не розглядалися в категорії промислових запасів вуглеводневої сировини через високу собівартість видобутку доти, поки ціна на нафту не зросла настільки, що їх розробка стала економічно доцільною). Тобто пропонована абсолютна оцінка ресурсозабезпеченості є короткотерміновою.
Таблиця 4.1.
Показники ресурсозабезпеченості окремими видами корисних копалин
| Ресурс | Загальні геологічні запаси, років | Промислові запаси, років |
| Вугілля | 3460 | 280 |
| Нафта | 150 | 37 |
| Природний газ | 217 | 55 |
| Залізна руда | 600 | 190 |
Звичайно, на показники ресурсозабезпеченості у першу чергу впливають багатство або бідність території природними ресурсами. Але оскільки ресурсозабезпеченість залежить також і від масштабів вилучення природних ресурсів, то це поняття стає не стільки природним, скільки соціально-економічним.
Таблиця 4.2.
Абсолютна ресурсозабезпеченість кам’яним вугіллям
| Країна | Запаси, млрд. тон | Річний видобуток, млн. тон | Ресурсозабезпеченість, років |
| США | 223,2 | 850,0 | 262 |
| Японія | 8,5 | 13,1 | 648 |
В зв’язку з вищеназваною проблемою краще абсолютний показник замінити на відносний (індекс ресурсозабезпеченості), який відбиває співвідношення між часткою країни у світових запасах даного ресурсу та часткою країни у світовому виробництві промислової продукції (порівняйте між собою таблиці 4.2 та 4.3). Такий індекс буде безрозмірним. Якщо він більший за одиницю – це свідчить про гарну ресурсозабезпеченість та можливість експорту даного виду природного ресурсу; якщо менший за одиницю – то це ознака недостатньої ресурсозабезпеченості та необхідності імпортувати цю сировину.
Як бачимо з табл. 4.2, за результатами абсолютної оцінки може скластися помилкове враження про гарну забезпеченість національної економіки Японії кам’яним вугіллям. Насправді це не так. Японія є найбільшим в світі імпортером кам’яного вугілля. Обсяги власного видобутку не в змозі задовольнити господарські потреби. Збільшити видобуток не уявляється можливим через порівняно невеликі запаси. Натомість США являються традиційним експортером кам’яного вугілля.
Таблиця 4.3.
Індекс ресурсозабезпеченості кам’яним вугіллям
| Країна | Частка у світових запасах, % | Частка у світовій вартості промислової продукції, % | Індекс ресурсозабезпеченості |
| США | 48,8 | 32,8 | 1,45 |
| Японія | 0,24 | 15,7 | 0,015 |
Як бачимо, другий підхід є більш точним: індекс ресурсозабезпеченості США у сотню разів кращий за японський показник.
Порівняння індексів ресурсозабезпеченості дозволяє здійснювати регіональні оцінки. На глобальному ж рівні діє класичний показник ресурсозабезпеченості в роках. Проаналізуємо це на прикладі забезпеченості світового господарства металорудними ресурсами.
За ступенем забезпеченості запасами металорудні ресурси поділяють на 3 групи. Перша група має найсприятливішу ситуацію з дуже високим ступенем забезпеченості. У цій групі можна виділити підгрупи за географічним поширенням: а) залізні руди і боксити представлені у світі дуже широко; б) родовища марганцевих руд, хромітів, нікелевих і кобальтових руд зосереджені у невеликих групах країн (наприклад, половина світових геологічних запасів марганцевих руд сконцентрована в Україні; половина покладів хромітів припадає на Албанію й Туреччину і т.д.).
Друга група представлена свинцево-цинковими, молібденовими та іншими рудами, промислові запаси яких є достатніми. Сировинна база в цілому гарантована на найближче майбутнє. Ця група характеризується хорошими перспективами для розширення видобутку як за рахунок традиційних районів, так і відкриття нових.
Третя група характеризується критичною ситуацією. Вже у ХХІ століття можуть стати дефіцитними мідні, вольфрамові та деякі інші руди. Потрібні активні пошуки нових родовищ, але геологи засвідчують низьку ймовірність таких відкриттів. Отже, вихід полягає у зростанні використання вторинної сировини, впровадженні замінників та розвитку ресурсозбереження.
Ресурсозбереження передбачає виробництво і реалізацію кінцевих продуктів з мінімальною витратою речовин і енергії на всіх етапах виробничого циклу.
Глобальний рівень ресурсозабезпеченості (репрезентований у табл. 4.1.) дуже важливий, але географи своє наукове кредо часто передають крилатими фразами: «Глобальне в регіональному!» або «Мислити глобально, діяти локально!». Регіональний рівень дуже важливий в географічній науці. Наприклад, Південно-Західна Азія дуже багата нафтою, але майже зовсім не володіє гідроенергетичними, а тим більше лісовими ресурсами. А ось Південна Америка, навпаки, дуже багата гідроенергетичними та лісовими ресурсами.
Звичайно, що різниця у ресурсозабезпеченості між окремими країнами ще відчутніша (приклад наведений у табл. 4.3).
Легко переконатися, що найбільшими природними ресурсами володіють країни-гіганти з величезними територіями. А невеликі країни, якщо і виділяються багатством якогось виду природних ресурсів (наприклад, країни Перської затоки багаті нафтою), то зовсім не їхньою різноманітністю. Ось чому за ресурсозабезпеченістю з певною долею умовності країни можна поділити на три групи:
1. Ресурсонадлишкові країни (Росія, Канада, Австралія).
2. Ресурсозабезпечені країни (США, Китай, Бразилія), які також володіють значними природними ресурсами, але все ж таки змушені імпортувати деякі з них.
3. Ресурсонедостатні країни. Таких переважна більшість (Японія, Італія, Південна Корея, Тайвань). Як правило, вони сильно відстають від країн перших двох груп як за величиною, так і набором природних ресурсів, тому задовольняють свої потреби за рахунок світового ринку.
Ресурсомісткість – це кількість ресурсів, що використовується для виробництва одиниці кінцевої продукції, тобто співвідношення між спожитими ресурсами та виробленою продукцією.
Методика оцінки ресурсомісткості національних економік полягає у сумуванні рангів споживання основних видів ресурсів (водних, земельних, енергетичних та інших) на одиницю виробленої продукції (до уваги береться вартісний показник – ВНП). Отриманий інтегральний показник досить вдало відбиває загальну ефективність використання природних ресурсів, а також культуру природокористування.
Звичайно, на ресурсомісткість може впливати господарська спеціалізація країн. Скажімо, для отримання 1 кг пшениці необхідно витратити 2,5 тони води, а 1 кг рису – вже 4,5 тони. Бавовник ще більш водомісткий – 10 тон води на 1 кг кінцевої продукції. Але навіть в цьому випадку використання сучасних ресурсозберігаючих технологій може суттєво зменшити ресурсомісткість ВНП.
Найменший у світі показник водомісткості економіки в Сінгапурі (всього 36 літрів на 1$ ВНП), найбільший – у Французькій Гвіані (витрачається 11 кубометрів води на кожний долар ВНП). Характерно, що для більшості високорозвинених країн, особливо постіндустріальних, цей показник є невеликим, незважаючи навіть на особливості природних умов, тому що ступінь соціально-економічного розвитку має більший вплив на водомісткість, ніж кліматичні умови.
Аналогічний підхід використовується для оцінки деревомісткості. Найменші (тобто найкращі) показники – в Сінгапурі, Мальті, Люксембурзі, Кувейті, Катарі. Найгірші показники деревомісткості ВНП мають низькорозвинені доіндустріальні країни Бутан, Ефіопія, Лаос, Сьєрра-Леоне та інші. Тут деревина часто виступає єдиним енергоносієм.
Землемісткість може коливатися у дуже широких межах: від 20 см2/дол. ВНП у Сінгапурі до 823 м2/дол. ВНП у Буркіна-Фасо. Загалом для високо- і середньорозвинених країн із значною концентрацією виробництва характерна низька землемісткість. Виключення складає Австралія, оскільки в ній поширене екстенсивне відгонно-пасовищне тваринництво.
Показник енергомісткості має складнішу залежність. У бідних країнах низька енергомісткість пояснюється недорозвиненістю економіки. Водночас досить велика група країн із невисоким рівнем соціально-економічного розвитку може мати надміру високу енергомісткість через неефективність і застарілість техніки, відсутність енергозберігаючих технологій та ін. Висока енергомісткість господарства Саудівської Аравії, Лівії, Катару, Бахрейну, ОАЕ, Ірану пояснюється їх спеціалізацією на енергомістких галузях (виплавка кольорових металів, виробництво цементу і т.д.).