Причорноморський район має потужний рекреаційний комплекс. Найбільші центри відпочинку населення — на Південному березі Криму .
Розвинуті всі види транспорту. Річковий (по Дніпру і Дунаю) та морський транспорт використовуються, крім внутрішньорайонних, і для міжнародних перевезень. У районі — 15 великих морських портів.Трубопровідний транспорт представлений нафтопроводами з Росії до Херсона і Одеси, новозбудованим нафтопроводом Одеса — Броди, низкою магістральних (Шебелинка — Одеса) та місцевих газопроводів.
Подільський економічний район об’єднує три області (Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку) в межах Подільської височини і належить до середніх за розмірами території і кількістю населення регіонів України.
У структурі господарства провідне місце займають галузі агропромислового комплексу, розвинені також машинобудівна, легка і хімічна промисловість, виробництво будматеріалів.
Сільське господарство спеціалізується на зерново-буряковому землеробстві і м’ясо-молочному скотарстві, садівництві.
Провідна галузь промисловості — харчова, а в ній — цукрова, спиртово-горілчана, молочна, м’ясна, овочеконсервна. Підприємства мають повсюдне розміщення.
Машинобудування представлене виробництвом сільськогосподарських машин і устаткування, електротехнічними та приладобудівними виробництвами .
У районі виробляють також добрива, фарби, пральні засоби, штучну шкіру.
Промисловість будматеріалів має широку галузеву структуру. Крім виробництв, які орієнтуються на споживача і мають повсюдне розміщення, важливе міжрайонне значення має цементна промисловість, видобуток граніту
Галуззю спеціалізації району стає і рекреаційне господарство. У Хмільнику, Микулинцях і Сатанові лікуються і відпочивають люди з різних регіонів України.
Основні види транспорту — залізничний і автомобільний. Найбільші залізничні вузли — Вінниця, Жмеринка, Шепетівка.
Північно-Західний район. Даний економічний район, що об’єднує дві адміністративні області, є найменшим за площею і населенням в Україні
У структурі господарства провідне місце займають харчова і легка промисловість, машинобудування, лісова і деревообробна промисловість, сільське господарство.
У машинобудуванні розвинене електротехнічне приладобудування, автомобілебудування і сільськогосподарське машинобудування.
Лісова і деревообробна промисловість виготовляє меблі, сірники. У районі є підприємства легкої, передусім, текстильної промисловості. Промисловість будівельних матеріалів випускає різноманітну продукцію.
У структурі сільського господарства переважає свинарство і м’ясо-молочне скотарство, вирощування картоплі, зернових та кормових культур, льону та цукрових буряків.
Транспорт представлений переважно залізничним та автомобільним видами, які з’єднують основні центри району зі столицею та обласними центрами України, Польщею та Білоруссю. Найбільші залізничні вузли – Ковель (в якому створюється так званий транспортний європорт), Здолбунів, Сарни.
Карпатський економічний район об’єднує чотири адміністративні області (Львівську, Івано-Франківську, Закарпатську, Чернівецьку) і є середнім за площею території та кількістю населення регіоном в Україні.
У структурі господарства Карпатського району провідне місце займає промисловість, галузі її спеціалізації — гірничодобувна, машинобудівна, харчова, хімічна, лісова і деревообробна промисловість, виробництво будматеріалів.
Гірничодобувна промисловість займається видобутком різноманітної сировини, насамперед неметалевих і паливних мінеральних ресурсів.
Основу машинобудування складає приладобудування, яке орієнтується на кваліфіковану робочу силу. Розвинене також транспортне машинобудування.
Серед галузей хімічної промисловості переважає лакофарбова, фармацевтична, виробництво добрив, кислот і солей, хімічних волокон і ниток, реактивів тощо.
Лісова і деревообробна промисловість має розгалужену структуру — лісозаготівельна (у Карпатах), меблева, паперова.
Харчова промисловість представлена цукровими заводами, підприємствами м’ясної і молочної промисловості, виноробними заводами, олійно-жировим комбінатом. У районі розвинена також легка промисловість.
Сільське господарство має неоднакову спеціалізацію у різних частинах району.
Провідні види транспорту — залізничний, автомобільний, трубопровідний. Густота залізниць і автошляхів є однією з найвищих в Україні. Найбільші залізничні вузли — Львів, Чоп, Стрий, Красне. У Львові є аеропорт. Через район проходить низка магістральних нафто- і газопроводів з Росії до країн Європи, побудовано нафтопровід Одеса — Броди.
Район має розвинений рекреаційний комплекс загальнодержавного і міжнародного значення. Найбільшими курортами є Трускавець, Моршин, Яремча, Ворохта, Поляна, Шаян. В додатку Г показані межі вище зазначених економічних районів
Найбільшими територіально-виробничими комплексами в Україні є:
– Донбаський, основу якого складають промислові вузли: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Стахановський, Горлівсько-Єнакіївський, Краматорсько-Слов’янський, Лисичансько-Рубіжанський, Луганський. Даний ТВК спеціалізується на галузях важкої індустрії (енергетиці, металургії, важкому машинобудуванні, хімічній промисловості), а також АПК;
– Придніпровський (Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізький, Криворізький та ін.);
– Причорноморський (Одеський, Миколаївський, Херсонський, Керченський, Сімферопольський);
– Прикарпатський (Івано-Франківський, Чернівецький, Дрогобицько-Бориславський, Стрийський).
Київ, Харків, Львів, Полтава та деякі інші міста є потужними, багатопрофільними центрами з різноманітною спеціалізацією (середнє і точне машинобудування, легка, харчова промисловість і т.д.)
Визначення економічної ефективності розвитку і функціонування ТВК — це одна із складних і недостатньо розроблених проблем. Складність її полягає у тому, що економіко-географічній науці поки що немає єдності у розумінні суті та визначенні критеріїв ефективності розміщення виробництва і окремих ТВК.
Для оцінки ефективності розвитку ТВК повинна бути розроблена специфічна система показників, яка б враховувала різноманітні фактори їх формування і економічного розвитку. Економічна ефективність регіональних ТВК відбиває результат функціонування певної цілісності як частини єдиної господарської системи країни. Однак категорія економічної ефективності при розгляді її в просторовому аспекті кількісно залежить від ряду чисто регіональних факторів, які можна об’єднати у декілька груп.
По-перше, виділяється група факторів, пов’язаних з удосконаленням виробництва на основі раціональної концентрації, спеціалізації і комплексного розвитку галузей в регіонах, формуванням ТВК вузлового і районного видів.
По-друге, ефективність територіальної організації комплексів нерозривно пов’язана з раціональним використанням трудових ресурсів, створенням і функціонуванням життєвого комплексу на основі регіональних природних, історичних і економічних особливостей, що сприяє закріпленню кадрів, створює умови для високопродуктивної праці.
По-третє, на ефективність розвитку ТВК істотний вплив мають природні ресурси і їх раціональне використання. Зокрема це стосується комплексної переробки мінерально-сировинних ресурсів, раціонального використання водних і лісових ресурсів, бережливого ставлення до Землі.
По-четверте, необхідно враховувати рівень розвитку і організації транспорту, енергетичного господарства, побутового обслуговування, житлово-комунального господарства тощо.
Основним показником економічної ефективності розвитку комплексів районів, адміністративних областей, міст може бути показник чистої продукції або прибутку. Саме цей показник, що являє новостворену вартість дає найповніше уявлення про ефективність як результат усіх сукупних виробничих витрат колективів, підприємств і організацій ТВК. На ефективність суспільного виробництва прямий або непрямий вплив мають наука і впровадження її досягнень у виробництво, залучення в господарський оборот нових природних ресурсів, раціональна організація сфери послуг.
Для оцінки ефективності розвитку ТВК окремих районів, підрайонів і господарських вузлів використовують таку систему показників: [7, 126]:
1. Ріст виробленого національного доходу (чистої продукції) на одного зайнятого в матеріальному виробництві і в окремих його галузях (ріст продуктивності живої праці).
2. Ріст фондоозброєності праці в галузях матеріального виробництва. Зміни в динаміці співвідношення росту продуктивності і фондоозброєності праці. Приріст продуктивності праці на 1% приросту фондоозброєності праці.
3. Ріст фондовіддачі в галузях матеріального виробництва (ефективність використання основних і оборотних виробничих фондів).
4. Відношення приросту річного обсягу національного доходу до приросту капітальних вкладень.
5. Зміна частки приросту національного доходу, одержаного завдяки підвищенню продуктивності праці, і частки його приросту, одержаної в результаті збільшення чисельності робітників, які зайняті у галузях матеріального виробництва.
6. Темпи росту національного доходу на душу населення.
7. Співвідношення темпів росту виробленого національного доходу і темпів росту заробітної плати (на одного зайнятого в матеріальному виробництві).