6. Археологічне дослідження місцевості
Літом 1973 року в краї працювала Славутська археологічна експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом кандидата історичних наук С. Березанської. Вона вела розкопки старовинного святилища в 5 км на південь від Славути. Про результати досліджень розповіла начальник експедиції у газеті "Трудівник Полісся" від 15 вересня 1973 року: "Ззовні святили ще має курганоподібну, криту лісом, форму діаметром до 20 м. Історичні знахідки, виявлені під час розкопок, відкривають ще одну сторінку стародавньої історії краю. Найбільше тут зустрічається розбитого посуду: сотні фрагментів горшків, мисок, чаш, виліплених руками, без гончарного круга, зі смаком оздоблених візерунками. Постійно зустрічаються кістки свійських та диких тварин. Знайдено багато знарядь праці: серпи, ножі, сокири, зернотерки тощо, виготовлені з каменю. Серед найцінніших знахідок — глиняні пряльця і прикраси з кісток, вудила із заліза, які не залишають сумніву в тому, що місцевому населенню на той час уже було відоме залізо.
Предмети, знайдені при археологічних розкопках, дозволяють скласти досить ясне уявлення про побут і ведення господарства племенами, які жили тут у старовину. Зернотерки, примітивні кам'яні жорна, відбитки зерен на кусках опаленого глиняного посуду свідчать про розвиток землеробства, а велика кількість знайденого посуду — про розвиток гончарства. Заліз ні вудила, кістяні прикраси, очевидно, завезені сюди з інших місць, говорять про торговельні зв'язки з сусідами, ймовірно, більш південнішими племенами.
Пам'ятка, виявлена недалеко від Славути, зацікавила вчених-істориків. Вони довго не могли розкрити таємниці лісних горбів. Лише детальне вивчення їх структури, аналіз речей, знайдених при розкопках, дозволяє висловити деякі припущення. Відомо, що в багатьох слов'янських народів був розповсюджений звичай, згідно якого початок сівби, жнив та інші важливі в житті людей події відзначалися святами. Богам, від яких, на їх думку, залежала доля врожаю, приносили жертви: їжу, знаряддя праці, посуд, прикраси. І все присипали шаром землі. Це повторювалося з року в рік, а віра в святих, в їх могутність передавалась з покоління в покоління."
7. Легенди про місто
Важко розкриває таємницю своєї назви наше місто. Дослідники по-різному тлумачать і його первісну назву "Славутина" і пізнішу — "Славута", виходячи з того, що найчастіше міста, села, укріплення іменувалися в минулому за певною їх прикме тною ознакою або за належністю.
За однією з легенд назва міста "Славутина" походить від слів "славна" та "утина" — сховище, куди можна втекти (утекти). Таке пояснення назви не витримує критики з огляду на те, що не міг засновник міста князь Заславський назвати його в честь кріпаків, які тікали від своїх феодалів.
Легенда про те, що назва міста походить від слів "славна" і "гута", не досліджена, наявність гутництва (скловиробництва) в нашому краї у часи заснування міста історичними джерелами не підтверджується, хоч цілком можливе через наявність сировини.
Окремі автори пов'язують походження назви з міста його географічним середовищем. Мовознавець О. М. Трубачов вважає, що слово "славутина" архаїчне і що воно має за основу індоєвропейське слово "клеу". Внаслідок трансформації на слов'янському мовному ґрунті звука "к" у звук "с" та звука "е" в звук "о", який згодом трансформувався в "а", виникло слова "слав". Топонім "слав" поширений у слов'янських народів. Це слово праслов'яни вживали у значенні "текти", а іменникові його форми означали "потік", "річка". Давнє значення цієї основи забулося, а за звуковою подібністю слов'яни стали ототожнювати її з прикметником "славний" у розумінні "славетний", "гарний". Так, у піснях та думах річка Дніпро часто іменується Славутою, Славутичем, Ймовірно назву міста пов'язати з розташуванням його у гарній або славній місцевості.
Шукаючи джерела походження назви міста Славути, маємо пам'ятати, що місто засноване польським князем Заславським, а тому назва може мати польське коріння або бути пов'язаною з княжим родом. Цікава версія походження назви виникла під час розмови авторів книги з жителькою міста Рівне. У період заснування Славути існувало місто Заслав, що належало князі вському роду Заславських. Засновуючи нове місто, князь, можливо, і його захотів найменувати в честь свого роду. Зробити це було не важко, якщо у прізвищі відкинути перший склад і додати суфікс "утин". Є ж у нашому краї села Мирутин, Правутин. Виникла прекрасна назва міста "Славутин", "Славутина", "Славута"! Просте і, можливо, найвірогідніше пояснення походження назви тепер славного міста Славути.
8. Про заснування міста Славута
За одними джерелами Славута, як село, засноване біля 1634 року на місці існуючих тут до того часу поселень Деражня і Воля. Це нове поселення називалося Славутина і належало князям Заславським. Як маєтність князя Владислава Домініка Заславського під назвою Славутина воно згадується в актах 1650, 1651, 1653 років. Заснував село Славутину князь Хризостон Заславський, якому належали ці села.
Виявлений молодим істориком В. В. Берковським в Краківському архіві (Польща) документ дає нам конкретну дату заснування міста Славути 25 квітня 1633 р. Цього числа виданий князем Юрієм Заславським привілей такого змісту: "Шляхетному пану Авелю Тошковському слузі моєму даю цей мій лист рукою моєю підписаний, печаткою стверджений, на осадження містечка Славутин на ґрунтах моїх Новозаславських". Містечко отримало привілеї, серед яких право на проведення щотижневих торгів і річних ярмарків, право на огородження міста муром і на будівництво фортифікаційних спо руд. Однак поряд з привілеями на міщан накладалися й повинності Вони зобов'язані були підтримувати у доброму стані панські млини, що розташовувалися вздовж річок, ремонтувати будівлі та греблі, виходити на толоки, виконувати роботи гужовим транспортом.
В архіві Кракова у Польщі, куди вивезено Славутський архів роду князів Сангушків, зберігся список втрат від татарської на вали на наш край 23 лютого 1617 року, де згадується село Деражня Воля як один населений пункт. Історики вважають, що поняття "воля" пов'язувалося у ті часи із прибульцями, які поселялися у маєтностях феодалів на пільгових умовах. Воно існувало для виділення окремих сіл за їх правовим статусом. Як зазначає Ст. Кардашевич, автор монографії з історії міста Ост рога, "князі Острозькі, як і інші пани на Русі, зівсюди скликали і запрошували до себе на "волю" або "свободу" як просто селян-землеробів, так і ремісників, заохочуючи їх наданням різ них свобод і корисних привілеїв". Саме з цих причин на теренах Славутчини з'являються населені пункти з назвою "Воля", "Волиця". Термін волі був від 12 до 20 років.
Села, у назвах яких зустрічається слово "воля", виникали в околицях міст, укріплень, великих поселень. Це дає підстави стверджувати, що до виникнення села Славутина на цій території існувало село Деражня Воля як супутник села Деражня.
Говорити про заснування міста приватними особами можна лише досить умовно, бо жодний привілей не в змозі забезпечити суспільний поділ праці, товарне виробництво і торгівлю. Заснування міста було по суті лиш юридичним оформленням уже доконаного факту — виникнення міського поселення із сільського в результаті суспільного поділу праці.
Посилення магнате-шляхетського гніту у І половині XVII століття спричинило збільшення кількості селян, які тікали від феодалів. Більш завзятіші шукали притулку в придніпровських степах і ставали запорізькими козаками, інші сім'ями йшли у ближчі містечка, надіючись на покращення свого становища. "Після того, як князь Заславський перетворив Деражню на місто Славуту, із ближніх сіл Могиляни, Княжнин, Уздець, Білобережне, Зарудне сюди переселилося 20 сімей селян. Багато з них утікало у Славуту із більш віддалених сіл." Йдеться про втечу кріпаків одних князів на землі інших. Якщо врахувати, що границя маєтків князів Острозьких і Заславських проходила між Славутою і Крупцем, то цілком ймовірно, що селяни князів Острозьких могли тікати у болота та лісові хащі на територію князів Заславських, де і утворилося,село Воля.
Вдале економічне розташування поселення Славути привело до швидкого зростання населення, розвитку ремісництва і торгівлі. За даними податкового реєстру 1635 р. у м. Славутині було 12 шевців, 4 ковалі, 5 бондарів, 4 кушніри, 2 кравці, 2 гончарі, 3 м'ясники, 10 шинків.2 Цьому також сприяв той факт, що через містечко пролягав сполучний шлях між двома велики ми торговими шляхами: Київ-Чуднів-Полонне-Судилків-Заславль-Острог-Дубно-Радехів та північним торговим шляхом Домбровиця-Сарни-Березне-Корець-Звягель-Житомир. На теренах сучасного Славутського району дорога, що сполучала ці два великих торгових шляхи загальноукраїнського значення, проходила по лінії: Межиріч-Корець-Берездів-Хлапотин/Красностав/-Славута-Заславль. Окрім сухопутного шляху, через Славуту пролягав і водний торговий шлях по р. Горинь.
Дата заснування міста (близько 1634 р.) вказана у збірнику "Волинські єпархіальні відомості" під редакцією М. І. Теодоровича, виданого наприкінці XIX століття. Чи справді місто Славута таке юне? Є підстави поставити це під сумнів уже хоча б тому, що природні умови для розміщення міста тут надзвичайно сприятливі (річки, вода, ліси, пагорби).
У книзі "Исторический очерк Вольши Л. Крушинского описані історичні події на Волині, починаючи з XIII століття. Йдеться тут, зокрема, про приєднання Волині до Польщі внаслідок Люблінської унії: "На Люблінському сеймі (1569 р.) південне-західна Русь, яка включала в себе воєводства: Волинське, Брацлавське і Київське, відділена від Литви і включена до складу Польського королівства" (ст. 91). І далі: "Першим наслідком приєднання Волині до Польщі був ... поділ її на три повіти: Луцький, Володимирський і Кременецький... До Кременецького повіту причислені такі місцевості: Кременець... Збараж, Волочиськ, Базалія, Красилів, Старокостянтинів, Острожінь, Любар, Полонне, Лабунь, Зеленці, Судилків, Славута, Заславль, Ляхівці, Човгань (нині Теофіпрль), Ямпіль..."(ст.92). З наведених вище цитат випливає, що у 1569 році уже була Славута. Отже, наше місто старше принаймні на 65 років, ніж вважається досі. Не виключена можливість, що Славута старіша і від цієї дати.