Висвітлена специфіка категорії “розміщення продуктивних сил” як суспільно-географічного відношення. При цьому, процес розміщення продуктивних сил охарактеризований через різноманітні структурні зрушення суспільно-гоеграфічного ландшафту (комплексу) за певний час. Обгрунтовані ознаки і міра розвитку процесу розміщення продуктивних сил. Територіальна організація продуктивних сил розглядається як науково обгрунтоване розміщення взаємопов’язаних виробництв, підприємств сфери послуг, яке дає значний економічний і соціальний ефект внаслідок комплексування життєдіяльності людей і раціонального використання території [16].
Вчені розробили концептуальні основи суспільно-географічного районування. Основний суспільно-географічний район виступає значною частиною території країни, цілісною ланкою її господарства, що характеризується певною спеціалізацією і комплексно-пропорційним розвитком діяльності людини. Запропонована типологічна схема суспільно-географічного районування. З сучасних позицій висвітлена суть регіональної політики як діяльності держави, спрямованої на забезпечення комплексного економічного, політичного, соціального та культурного розвитку окремих територій країни. Охарактеризовані завдання та наукові засоби реалізації регіональної політики, виявлені рівні регіонального управління [22].
До основних принципів економіко-географічного аспекту функціонування великого міста віднесені:
1) територіальна організація поєднання його компонентів і зв’язків між ними;
2) комплексно-пропорційний розвиток великого міста;
3) ефективне територіальне управління його складним організмом на всіх рівнях функціонування - загальноміському, інтегральному міському і низовому адміністративному (райони), елементарному міському (квартали).
Вченими проведено системно-структурний аналіз великого міста. Функціонально-компонентна структура розглядається як сукупність його компонентів (галузей, видів діяльності, інтеграцій або підкомплексів), що характеризують їх роль у процесах географічного поділу праці і комплексоутворення. Функціонально-територіальна структура великого міста характеризує співвідношення і взаємне розміщення різних форм територіального зосередження окремих функцій (видів діяльності, галузей, компонентів) [26].
М. Вебер місто вважав складним комплексом явищ, конкретним історичним утворенням, сформованим на перетині складних соціально-політичних і військових процесів. Воно має складну соціальну структуру, (у ньому живуть як виробники, так і споживачі), яскраво виражений торгово-промисловий характер. Населення міст особисто незнайоме між собою, зайняте неземлеробською працею, здебільшого різноманітними промислами; саме в містах сконцентровані управлінські функції [7].
Г.Зіммель вивчав особливість міських форм життя, приділяючи особливу увагу основним формам соціальної взаємодії - соціальному розшаруванню, конкуренції, безтурботному ставленню до навколишнього середовища, соціальній диференціації тощо. Якщо Вебер охарактеризував місто як соціальний інститут, то Зіммель розкрив соціальні аспекти міського життя, функціональність міських контактів. Обидва вони визнавали безособовість (анонімність) міського життя, існування бюрократії, наявність раціональних процесів ринку як його головних елементів [23].
У 20-30-ті роки XX ст. науковці головне завдання вбачали у віднайдені механізмів просторової організації міста, уявляючи його соціальною лабораторією, в якій можна вивчати людську природу і зміст суспільного життя. Міську спільноту розглядали вони як мозаїку різних соціальних груп, кожна з яких претендувала на певну територіальну зону [28].
У 60-ті роки в західній соціології сформувалася критична школа, яка особливу увагу приділяла аналізу причин нерівності й структурних конфліктів у містах; а у 80-ті роки у західній соціології переважали дослідження впливу нових технологій на розвиток міст, різних аспектів урбанізації [19].
Вивчення міста в колишньому СРСР залежала від комуністичної доктрини про подолання протилежності між містом і селом, з якою була пов'язана урбаністична політика у країні. Сформувавшись у 60-ті роки як самостійна дисципліна, вона потрапила під прес стереотипів, сформованих згідно з доктринами «соціалістичного розселення» та реальних потреб життя. З ними пов'язані масове житлове будівництво, становлення міських форм життєвого устрою [21].
Найвідчутніше впливають на міське середовище:
-фізичні параметри міста (щільність населення, міський простір, предметний світ, внутріміські зв'язки). Вони спричиняють як позитивні (комфорт, благоустрій), так і негативні (дискомфорт, труднощі з приєднанням до культурних цінностей, неврози і стреси, проблема самотності тощо) почуття, емоції тощо;
-екологічні характеристики міста: передусім - це стан води, повітря і довкілля, фізичний стан, здоров'я людини;
-інформаційний чинник - охоплює процес передачі сукупності знань, повідомлень, відомостей, що формуються в суспільстві. Відбувається за допомогою різних засобів масової комунікації (телебачення, радіо, відеопродукція, Інтернет, періодика тощо). Проте різкий ріст обсягу інформації створює відчуття перенасичення нею;
-специфіка соціальної структури міста: різноманітні соціальні страти, що взаємодіють між собою, мають свої цінності, норми; вони взаємодіють з інформаційними потоками, займаються різними видами діяльності, виконують різні ролі, їм властиві різні соціальні статуси. Перехід до ринкових відносин в останні роки зумовив радикальні зміни соціальної структури у містах: виникли нові професійні групи, підвищилась майнова диференціація. Складність соціальної структури породжує проблему ідентифікації особистості [24].
Соціокультурна ситуація в сучасному місті має тенденцію до ускладнення, з одного боку, засвідчує соціальний прогрес, з іншого - породжує безліч проблем для людини (відчуття стурбованості, тривоги, невизначеності, неспокою) [15].
У системі управління сучасною державою дедалі більшої актуалізації набувають проблеми децентралізації та зміцнення так званої горизонтальної складової в управлінні територією. В цьому аспекті об’єктом особливої уваги науки стає місцеве самоврядування на рівні великого міста – мегаполіса [10].
Великі міста як генератори загальнодержавних процесів соціально-економічної стабілізації та розвитку відображають загальні структурні зміни в економічній сфері країни, формування соціальних потреб суспільства, задають темпи і напрями зміцнення всієї виробничо-територіальної бази [17].
Протягом останніх кількох десятиліть провідні країни світу усвідомили особливу роль мегаполісів у процесі розбудови сучасної держави, беззаперечним доказом чого є визнання Європейським Союзом міської політики, як гаранту ефективного та збалансованого розвитку територій. Проте, як показує сучасна соціальна практика, найбільші міста світу та їх агломерації й дотепер залишаються некерованими або недостатньо регульованими з боку органів місцевого самоврядування [27].
Суттєві ускладнення в устрої мегаполісу та диференціація його структурно-функціонального змісту вимагають якісно нових підходів до розуміння його місця в загальноцивілізаційних процесах, принципів організації життєдіяльності як складноструктурованої соціально-економічної системи, розробки ефективних схем управління.
Стратегічні завдання розвитку України, спрямовані на модернізацію системи державного управління та реформування адміністративно-територіального устрою, передбачають пошук новітніх інноваційних моделей управління економічними, соціальними та політичними процесами, які відбуваються у великих містах, адже їх стабільний розвиток поступово стає запорукою збалансованої та прогнозованої розбудови держави [11].
РОЗДІЛ ІІ
2.1 Суспільно- географічний комплекс міста Москва
Прагнення різних сфер господарювання використовувати місто як інтегральну містобудівну інфраструктуру, яка має комплекс умов для розвитку багатьох виробництв, приводить до рішення не завжди враховуючих інтереси міста, як середовища для життя людини. Це створює основу для зіткнення інтересів міста і сфер, територій, відомств. У місті з’являються погано сумісні виробництва та сфери діяльності, що ускладнює його суспільно-географічний комплекс.
Особливості міста як середовища та багатокомпонентного складу різних видів діяльності при обмеженості ресурсів приводить до необхідності визначити пропорції містобудівельної основи.
Соціальна структура орієнтована на задоволення потреб міського населення в різних видах обслуговування – у освіті, лікуванні, відпочинку, купівлі товарів, пошиву одягу, ремонту побутової техніки та інше.
Набір видів послуг, які надаються населенню міста Москва надзвичайно широкий. Організації, зайняті щоденним обслуговуванням, максимально наближені до спальних мікрорайонів, вбудовані в них. Організації, які надають послуги періодично, знаходяться на території місця, які часто відвідуються населенням.
Культурна інфраструктура – театри, виставкові зали, музеї, крупні універмаги, знаходяться, в основному, у центрі міста.
Жилий фонд, який задовольняє одну з найважливіших потреб населення людей у житлі, формується у відповідності з динамікою та структурою населення, які, у свою чергу, залежать від способу життя людей.
Транспорт зв’язує всі частини міста між собою і кожну з них – з центром міста, забезпечує взаємодію всіх міських підсистем. Необхідність у транспорті виникла при досягненні міста достатньо великих розмірів. Зростання транспортних потоків вимагає створення системи міцних магістралей, які мають на меті високу пропускну спроможність.
Інженерне забезпечення міста включає системи водо, -енергопостачання, очистки стічних вод, сміттєзбору, утилізації відходів та багато іншого. Місто володіє складними інженерними мережами та будівлями, які забезпечують виробничі та побутові процеси життєдіяльності людей. Всі підсистеми міста взаємопов’язані і розвиваються у відповідності один з одним.