План
Розділ 1. Особливості економічного розвитку країни
1.1 Розвиток економіки Малайзії
1.1.1 Уповільнення темпу економічного зростання Малайзії
1.1.2 «Перспектива - 2020 року»
1.2 Економіка в період Британської колонізації
1.3 Тенденції економічного розвитку Малайзії в 1960-і роки
1.3.1 Зовнішня торгівля в 1960-і роки
1.4 Основні риси соціально-економічної моделі
1.4.1 Зовнішні фактори розвитку
Розділ 2. Становлення і розвиток сільського господарства Малайзії
2.1 Загальна характеристика сільського господарства
2.1.1 Рибальство
2.1.2 Лісове господарство та обробка деревини
2.1.3 Обробна промисловість
2.1.4 Бідне сільське населення
2.2 Становлення сільського господарства
2.3 Контроль над плантаціями в Малайзії
2.4 Середні приватні господарства
Вступ
Малайзія - країна з економікою, що розвивається. Вона належить до групи найбільш багатих і розвинених країн, що розвиваються - до Нових Індустріальним Країнам (НІС).
З 1970 року Малайзія почала перехід від економіки, заснованої на сільському господарстві і видобутку корисних копалин, до економіки, більш заснованої на промисловості. За допомогою різних країн, індустрія почала розвиватися, і протягом декількох років експорт Малайзії став «двигуном» зростання економіки країни.
Важливим фактором є галузева структура ВВП. У Малайзії сільське господарство і промисловість займають значну частину ВВП.
Малайзія - аграрна країна. Жаркий вологий клімат дозволяє вирощувати багато сільськогосподарських культур: каучукові рослини, пальми (для одержання олії), фрукти. Сільське господарство Малайзії з колоніального часу в основному зберігає структуру, в якій переважаючим елементом є землеробство. Тваринництво розвинене слабко. Індустріальні методи вирощування худоби, так само, як і лову риби, тільки починають упроваджуватися. Сільське господарство, залишаючись домінуючою галуззю економіки, в колоніальний період відрізнялося крайньої відсталістю матеріально-технічної бази, низьким рівнем розвитку продуктивних сил та продуктивності праці, повільними темпами зростання виробництва.
У Малайзії є вихід до моря, що дозволяє ловити рибу і морепродукти. Дощові тропічні ліси, мають величезним запасом деревини. Друга важлива стаття доходу Малайзії - промисловість. Головним економічним досягненням країни слід вважати розвиток промисловості, особливо тих її галузей, які працюють на експорт.
Розділ 1. Особливості економічного розвитку країни
1.1 Розвиток економіки Малайзії
Розвиток експортного виробництва сприяло створенню в Сабаху і Сараваці сучасних доріг і портового господарства. У Сабаху, на північно-західному узбережжі, була побудована невелика залізна дорога. У Сабаху і Сараваці прокладено кілька сучасних шосейних доріг від морських портів в глиб території, але дорожньої мережі як такої не існувало, тому що дороги не були пов'язані один з одним.
Масштаби промислового розвитку Північного Калімантану були ще менше, ніж в Малайї. Крім нафтопереробного заводу концерну «Ройал Датч-Шелл», у Сараваці, на Північному Калімантані не було великих підприємств. Фабрична промисловість була представлена невеликим числом підприємств по первинній переробці каучуку та лісопильних заводів. Ремонтом імпортних виробів і виробництвом нескладних предметів домашнього ужитку займалися дрібні кустарні і напівкустарні підприємства, які завдяки дешевизні своєї продукції могли витримувати конкуренцію імпортних, в першу чергу англійських, промислових товарів. До того ж доставка останніх у внутрішні райони Сабаха і Саравака була ускладнена через бездоріжжя та великих транспортних витрат. Більш складний ремонт імпортних виробів проводився в Сінгапурі.
В кінці 50-х - початку 60-х років, тобто, в період, що безпосередньо передував утворенню Федерації Малайзія, економіка Малайї і територій Північного Калімантану зберігала яскраво виражений аграр-но-сировинний характер. Провідними її галузями залишалися сільське господарство і гірничодобувна промисловість, де створювалася велика частина ВВП, і було зайнято більшість самодіяльного населення. У Малайї (за Сабах і Саравак такі дані за цей період відсутні) в 1962 р. ВВП склав 5 527 млн. малайських доларів, з них 33% припадало на сільське господарство (включаючи лісове та рибне господарство) і 7% - на гірничодобувну промисловість. Характерно, що на гірничодобувну промисловість припадало 45% ВВП, створеного у сфері промислового виробництва, хоча при цьому враховувалися не тільки фабричні підприємства, а й підприємства кустарної і напівкустарною обробної промисловості.
1.1.1 Уповільнення темпу економічного зростання Малайзії
У середині 80-х років у зв'язку із загостренням кризових явищ у світовому капіталістичному господарстві, падінням світових цін на сировину і зростанням протекціонізму з боку промислово розвинених капіталістичних країн відбулося уповільнення темпів економічного розвитку Малайзії. Це спричинило за собою погіршення становища населення країни, особливо найбідніших його верств, викликало зростання напруженості у внутрішньополітичній обстановці й зумовило перегрупування політичних сил в окремих партіях, насамперед у КАМ, а також в політичних партіях Сабаха.
Побоюючись, що ці події можуть бути використані опозицією, уряд країни пішов на проведення в серпні 1986 р. дострокових виборів в Законодавчі збори, термін повноважень якого минав у червні 1987 р. Передвиборна кампанія проводилася в стислі терміни, що не дало можливості вироблення чіткої платформи опозиційним силам. Хоча більшість партій, які заявляли на перших порах про те, що вони перебувають в опозиції до правлячого Національному фронту, і об'єдналися у тимчасову коаліцію, але далеко не всіх задовольняв їх загальний гасло про перетворення Малайзії на ісламську державу.
1.1.2 «Перспектива - 2020 року»
До другого 10-річчю 21 століття уряд Малайзії поставило завдання створення в країні розвинутої економіки; ця програма отримала назву "Перспектива 2020". Для успішного її виконання необхідно вирішити ряд проблем. Одна з першочергових - домогтися більш широкого впровадження сучасних технологій в інтересах прискорення загального економічного зростання. Серед важливих завдань - поліпшення системи підготовки кадрів, підвищення їх загальноосвітнього рівня. Ще одне завдання полягає в тому, щоб забезпечити більш рівномірний розвиток економіки в Півострівній Малайзії та Східної Малайзії.
1.2 Економіка в період Британської колонізації
За даними перепису населення 1957 р., з 2 165 тис. самодіяльного населення Малайї в сільському господарстві було зайнято 58%, а у промисловості - лише 9%. У виробництві сільськогосподарського і мінеральної сировини і продовольства було зайнято 60% самодіяльного населення Малайї. Значна кількість працівників використовувалося в первинній переробці, транспортуванні та обслуговуванні вивезення сировини за кордон. За оцінкою радянського дослідника Ф. А. Трініча, у виробництві, обробка та вивезенні сировини з Малайї в останні роки колоніального панування було задіяно не менше 50% самодіяльного населення країни. Фактично всі основні галузі сільського господарства і промисловості, а значною мірою і транспорт працювали на зовнішній ринок. У виробництві товарів на внутрішній ринок була зайнята тільки 1 / 3 всього самодіяльного населення. За рахунок власного виробництва Малайя могла задовольняти лише меншу частину потреб населення і народного господарства. Країна перебувала у винятково великій залежності від ввезення продовольства, палива, промислових товарів як виробничого, так і споживчого призначення.
Положення, що склалося в економіці Малайї в роки прямого колоніального панування Великобританії, мало змінилося і за роки існування Малайської Федерації.
На Північному Калімантані частка аграрного сектору в економіці була ще вищою, ніж в Малайї: у сільському та лісовому господарстві Сабаха в 1960 р. було зайнято 80,5% самодіяльного населення, Саравака - 81,4%. У промисловості в 1960 р. працювало у Сабаху всього 7 тис. і в Сараваці - 13 тис. чоловік. Основна маса промислового персоналу Сабаха і Саравака була зайнята на кустарних підприємствах.
Рівень господарського розвитку і особливості спеціалізації економіки Малайї на початку 60-х років характеризувалися наступними даними. Тут оброблялося лише 2,5 млн. га, з них близько 2 млн. га було зайнято багаторічними експортними культурами: каучуконосом (близько 1,6 млн. га), олійної і кокосової пальмами, ананасами, перцем і т. д. Посіви основної продовольчої культури - рису займали лише близько 300 тис. га. У 1960 р. в країні діяло 2382 плантаційних господарства загальною площею 1 020 тис. га (тобто близько 40% всієї оброблюваної площі). У цих господарствах було зайнято 260 тис. плантацій. У плантаційне секторі налічувалося більше 2,2 тис. каучукових плантацій з площею насаджень каучуконосів близько 750 тис. га. У 1960-1962 рр.. в Малайї вироблялося більше 700 тис. т каучуку (у тому числі понад 400 тис. т - на плантаціях), 160 тис.т копри, 100 тис.т пальмового масла, 140 тис. т ананасів. А виробництво рису становило лише близько 500 тис. т. В основному для експорту заготовлялось близько 3 млн. м3 деревини. Гірничодобувна промисловість давала для експорту 3-4 млн. т залізної руди, 350-450 тис. т бокситів. У країні видобувалося 50-60 тис. т олова (за змістом в руді) і виплавлялося більше 78 тис. т первинного олова, яке все йшло на експорт. За розмірами виробництва та експорту каучуку і олова Малайя займала перше місце в світі.
1.3 Тенденції економічного розвитку Малайзії в 1960-і роки
Розвитку експортного виробництва відповідав і певний рівень виробничої інфраструктури. У 1960 р, протяжність залізничної мережі в Малайї досягла 2092 км і мережі шосейних доріг 11 тис. км, при цьому 9 тис. км становили асфальтовані дороги. Автопарк країни налічував близько 130 тис. автомобілів, з них близько 100 тис. - легкових. На початку 60-х років через морські порти Малайї щорічно проходило 11-13 млн. т зовнішньоторговельних вантажів. Однак слід зазначити, що в цілому портове господарство Малайї не отримало великого розвитку. Значна частина зовнішньоторговельних вантажів на каботажних судах прямувала в Сінгапур для реекспорту. Через Сінгапур Малайя отримувала і чимала кількість імпортних вантажів, які в Сінгапур доставлялися на океанських, а звідти розвозилися каботажними судами по дрібних малайським портів. Найбільшого розвитку в роки колоніального режиму і в період Малайської Федерації отримали два основних морських порту на західному узбережжі - Порт-Суеттенхем (тепер - Порт-Келанг) і Джорджтаун (Порт-Пінанг).