РОЗДІЛ V. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС БОЛГАРІЇ
5.1 Особливості розвитку промислового комплексу Болгарії
Розвиток сучасної індустрії в Болгарії почалося після другої світової війни, в умовах соціалістичного ладу. Була створена така галузева і територіальна структура, що відповідала специфічним умовам Болгарії і можливостям, що розкрилися перед країною в зв'язку із широким залученням у міжнародний соціалістичний поділ праці. Важливе місце зайняли галузі важкої індустрії, особливо металургія, машинобудування і хімія. У валовій промисловій продукції частка цих трьох галузей зросла приблизно з 5% у 1989 р. до 38% у 2003 р. Одночасно скоротилася частка харчосмакової і текстильної галузей, що у буржуазній Болгарії давали більш % усієї промислової продукції.
Рис. 4.1 Розподіл виробництва промислової продукції за регіонами у 1945-2000 роках
Болгарія відрізняється від інших індустріально розвитих інших країн менш високою часткою галузей, що роблять засоби виробництва, і порівняно великою питомою вагою харчосмакових галузей.
По виробництву найважливіших видів промислової продукції в розрахунку на душу населення Болгарія поступово наближається до найбільше економічно розвитих європейських держав.
У ході індустріалізації і перебудови галузевої структури промисловості відбулися великі зміни в її територіальній структурі: сформувалися нові промислові райони і центри за межами головного, столичного індустріального району при загальному зрушенні в розміщенні на північ і схід країни. Одночасно різко збільшився обсяг виробництва й ускладнилася структура таких раніше виниклих промислових центрів, як Софія, Пер-никнув, Пловдив, Габрово, Русе (див. Рис. 4.1.).
Великі зусилля починаються для рішення складної проблеми — забезпечення прискореної індустріалізації щодо менш розвитих в економічних відносинах районів, що займають більш третини території Болгарії (Родопський край, Пиринський край, Південна Добруджа). За останню чверть століття частка цих периферійних районів у валовій промисловій продукції країни подвоїлася і продовжує рости.
Болгарія прагне максимально втягнути в господарське використання свої обмежені енергоресурси. Але високі темпи розвитку промисловості і транспорту викликають усе-таки необхідність у широкому імпорті нафти, природного газу, кам'яного вугілля й електроенергії. Це безпосередньо впливає, з одного боку, на зміну структури паливно-енергетичного балансу (у 1995 р. питома вага нафти, нафтопродуктів і природного газу перевищила 20% і продовжує рости), з іншого боку — на розміщення багатьох великих об'єктів не тільки нафтопереробною, але й електроенергетичної, хімічної і деякої іншої галузей промисловості.
Серед європейських постсоціалістичних країн Болгарія виділяється найвищою часткою імпортних джерел енергії в паливно-енергетичному балансі. При масштабах річного видобутку власного вугілля порядку 30 млн. т (% цього обсягу — самі низькоякісні вугілля з розроблювальних у Європі) і дуже невеликому видобуткові нафти і газу Болгарія вже в 1978 р. імпортувала (в основному зі СНД ) понад 13 млн. т нафту і нафтопродукти, 3 млрд. куб. м газу (по побудованому газопроводі СНД — ), 6 млн. т кам'яного вугілля і близько 4,6 млрд. квт- год електроенергії (власне виробництво понад 31 млрд. квт- год у 1998 р.).
Перша велика база нафтопереробної промисловості Болгарії створена поблизу Бургаса на базі радянської нафти, що доставляється по Чорному морю. До 1966 р. Бургаський комбінат мав у своєму розпорядженні потужності по переробці більш 16 млн. т нафти в рік і був самим великим нафтопереробним комплексом у всій Південно-Східній Європі.
Частка гідростанцій у загальному виробленні електроенергії усе більш знижується і не перевищує 1/10, хоча вони роблять тепер у багато разів більше електроенергії, чим 20 років тому. Найбільші ГЕС розмістилися при водоймищах у мальовничих гірських місцевостях Рилародопського масиву. Там побудовані каскади ГЕС Батакської, Ардинсбкої, Доспат-Вичинської, Белмекен-Чаирської гідроенергетичних систем
Із середини 70-х років розвивається атомна енергетика. Перша болгарська атомна електростанція — «Козлодуй» (її потужність у 1980 р. досягла 1 760 тис. квт) —сама велика з електростанцій країни. Її річний виробіток більше виробництва електроенергії у всій Болгарії в 1965 р.
Значну частину енергії Болгарія одержує з Росії та Болгарії по високовольтній (400 кв) лінії електропередач, протягненої від Молдавської ДРЕС через Дунай і румунську територію.
Хімічна промисловість -нова галузь болгарської економіки, відрізняється високою концентрацією виробництва: десяток великих заводів випускає більш 4/5 продукції всієї галузі. Особливо виділяються два «стовпи» болгарської хімії — Девня і Бургас. Це великі сучасні промислові комплекси взаємозалежних підприємств, без яких важко собі представити дійсну і майбутню економіку країни. Девня! Ще не дуже давно вона була відома лише водяними млинами, що працювали на повноводних джерелах карстових вод, тих самих, котрі залучили ніколи римлян, що заснували тут місто Марцианаполис. Тепер у Девненської долині, що лежить на захід від порту Варни, побудовані одні із самих великих у Європі заводів по випуску соди, хлорних продуктів, комплексних штучних добрив. У той час як содовий гігант (1,2 млн. т готової продукції в рік) використовує місцева сировина — вапняк і натрієва сіль, але свою продукцію експортує, комбінат добрив використовує здебільшого імпортна сировина, а готові добрива надходять на поля самої Болгарії. Девненський промисловий комплекс — це втілена в життя політика економічної інтеграції соціалістичних країн.
Рис 4.2 Галузева структура промисловості Болгарії
Загальна структура промислового виробництва на 2002 рік показана на Рис. 4.2.
Недалеко від іншого порту — Бургаса — височіють ажурні спорудження Бургаського нафтопереробного і нафтохімічного комбінату — самого великого по валовій продукції промислового комплексу країни. Він завжди молодий, тому що постійно добудовується всі новими і новими заводами і цехами. Бургаський комбінат став основою розвитку в країні великих хімічних заводів по випуску синтетичних волокон (Ям-бол, Видин) і пластмас. На березі Дунаю в міста Свиштов набирає силу великий промисловий комплекс штучних волокон.
Широко розвита харчосмакова промисловість. До другої світової війни на цю галузь приходилося більш половини валової промислової продукції; тепер її частка вдвічі менше, хоча вона випускає приблизно в 20 разів більше продукції, чим перед війною. Вона не тільки задовольняє внутрішні потреби країни, але і дає багато продукції на експорт. Для її галузевої структури характерна дуже велика питома вага тютюнового, і консервного виробництва, у яких зосереджено понад половину всіх зайнятих у галузі. Біля третини валового збору овочів і чверті фруктів консервується. По виробництву на один жителя консервів (головним чином плодоовочевих) Болгарія займає друге місце у світі. По експорті готових тютюнових виробів займає 2—3 місце у світі. Велике значення придбало виноробство. Болгарія вивозить понад 70% продукції цієї галузі, будучи найбільшим її експортером серед соціалістичних держав. Країна успішно розвиває цукрову промисловість. Цукрові заводи Болгарії нові або сильно розширені, у середньому більш великі, чим у більшості інших соціалістичних країн Закордонної Європи. Основна кількість цукру виробляють чотири великих заводи у ведучій області бурякосіяння -дунайській рівнині (у Русе, Горна-Оряховице, Брухті і Долна-Митрополії). Велику частину імпортованого кубинського цукру-сирцю переробляють заводи біля морських портів— у Девне і Камено (у Бургаса). Велику частину харчосмакової продукції дають підприємства, розташовані в головних сільськогосподарських районах — на Верхнефракийської низовині і Дунайській рівнині, а також у Софійській улоговині, де знаходиться такий великий споживчий центр, як столиця.
5.2 Сільське господарство Болгарії
Сільське господарство цілком забезпечує потреби населення країни в продовольстві, а харчосмакову і значною мірою шкіряно-взуттєву і текстильну промисловість — сировиною. Виробництво фруктів, овочів, винограду, соняшника в розрахунку на один жителя в Болгарії вище, ніж у більшості інших європейських країн.
За структурою земельних угідь Болгарія виділяється серед країн Балканського півострова більшою часткою оброблюваної площі (44% території держави)і меншою часткою вигонів і пасовищ. Основні масиви оброблюваних площ зосереджені на Дунайській рівнині і Верхнефракийської низовини, де ступінь розораності досягає 60—70%. У гірських же районах під ріллею зайнято менш 20% території. Сади і виноградники (7% оброблюваної площі) широко поширені в північних передгір'ях Стара-Планини і Родопських гір, у південних передгір'їв Средна-Гори, а також у Кюстсндилській улоговині, називаної «фруктовим сапом Болгарії». На Дунайській горбкуватій рівнині, а також уздовж Дунаю і Чорноморського узбережжя створений ряд невеликих районом високорозвиненого виноградарства.
У сільськогосподарському виробництві частка рослинництва трохи вище частки тваринництва. Більш 60% посівної площі займають зернові — пшениця, кукурудза і ячмінь. Болгарія виділяється високою часткою в-ножнах технічних культур (14%). Значно ширше, ніж до війни, вирощуються кормові культури (особливо люцерна і кукурудза на зелену масу), але частка їх у посівах не перевищує 20%. Посіви пшениці поступово скорочуються, що компенсується підвищенням її врожайності. Врожайність пшениці і ячменя тепер досягає 35—40, а кукурудзи 40-—45 ц/га, що дозволяє цілком задовольняти потреби країни в хлібі і фуражному зерні.