На узбережжі Егейського моря розташоване велике місто й порт Ізмір (2,4 млн осіб), заснований у II тис. до н. є.
Культура. Культурна спадщина країни надзвичайно різноманітна. Поряд із пам'ятками середньовіччя тут збереглися унікальні залишки більш давніх культур. На західному узбережжі країни розташоване давнє місто Ефес, засноване греками у XII ст. до н. є. За переказом, Ефес був останнім місцем перебування Діви Марії та Апостола Іоанііа. У давнину він був одним із найвідоміших міст Малої Азії, а тутешній храм Артеміди віднесли до Семи чудес світу.
У Кагшадокії розташовані дивовижні споруди, створені союзом природи й людини — печерні церкви. Місцеві жителі вирубали в камені келії, капели й монастирі, а потім з'єднали їх ходами на кшталт грандіозного лабіринту. Ці скельні споруди неодноразово ставали притулками для християн.
До часів турецького середньовіччя належить будівництво Ахмеда (Блакитної мечеті). її мінарети, численні бані й гармонія кольорів із переважанням блакитного створює унікальний за красою ансамбль. На одному з пагорбів Стамбула розкинувся палац Топкапі. Це колишня головна резиденція султанів у Стамбулі.
У серці Туреччини, удалині від усіх морів і приблизно на рівній відстані від найбільших турецьких міст — Стамбула, Анкари, Анталії та Ізміра - розташоване давнє місто Афьон. У 738—696 рр. до н. є. тут жив фригійський цар Мідас, що, за античними легендами, володів даром перетворювати в золото все, до чого торкався.
Господарство. Тривалий час Туреччина була аграрною країною, але індустріалізація, що проводилася в минулому столітті, привела до створення базових галузей промисловості, серед яких найбільше значення мають легка й харчова. Країна є великим виробником текстилю, одягу, взуття. Ця продукція йде на експорт.
Туреччина домоглася успіхів і в електроенергетиці. Розширені або введені в експлуатацію потужності великих ТЕС «Афшин-Елбістан», ГЕС «Кебан» і «Каракал», споруджена найбільша в Туреччині гребля «Ататюрк» на Євфраті. Ця гребля заввишки 180 м і завдовжки 1914 м — п'ята за розмірами у світі.
Швидко розвивається чорна металургія, половина сталі виробляється на трьох комбінатах повного циклу. Важлива металургійна база розташована в Західній Анатолії, де ведеться видобуток бурого вугілля. Загалом становище країни залежить від постачань палива, оскільки обсяги видобутку кам'яного вугілля й нафти є невеликими. Переробку нафти здійснюють кілька нафтопереробних підприємств.
У машинобудуванні найбільше значення має виробництво й складання транспортних засобів за іноземними ліцензіями. Найбільші підприємства зі складання автомобілів розташовані в Стамбулі, Бурсі, Ізмірі. У країні також виробляють судна, літаки й геліокоптери.
Традиційно велике значення має сільське господарство. Тут явно переважає поливне й богарне землеробство. Найбільше висівають пшениці та ячменю, менше значення мають жито, кукурудза, просо, рис. Із технічних культур вирощують бавовну, тютюн (одне з провідних місць у світі) і чай. Розвинене виноградарство й плодівництво, особливо великі насадження маслини, інжиру, фундука й волоських горіхів.
У тваринництві переважає дрібна рогата худоба, більше половини якої припадає на овець.
В останні роки Туреччина змогла стати великою туристичною державою. Багата історична спадщина, сприятливий клімат, першокласний сервіс і традиційна гостинність приваблюють мільйони туристів із різних країн світу. Головний курорт Туреччини — місто Анталія. Воно розташоване на узбережжі Середземного моря й відрізняється затишними пляжами, численними готелями й пристанями. За рік Анталію відвідують більше ніж 5 млн іноземців, що приносить Туреччині чималі доходи..
Територією країни пролягають шосейні й залізничні магістралі, що з'єднують Європу та Азію. Великі перспективи пов'язані зі збільшенням транзитних перевезень через територію країни, насамперед із перекачуванням нафти й газу. У зовнішніх перевезеннях великим є значення морського транспорту. Головними морськими портами є Стамбул, Мерсин, Ізмір, Трабзон та Іскендерун (база турецьких ВМС).
Сучасна Туреччина не є бар'єром між Європою та Азією, вона скорі те з'єднує їх.
Ізраїль
Територія та географічне положення. Ізраїль розташований на південно-східному узбережжі Середземного моря. Офіційна назва — держава Ізраїль. Місце перебування уряду — місто Єрусалим (не визнається столицею більшістю країн світу та ООН, які вважають нею місто Тель-Авів). Територія країни межує на півночі з Ліваном (1), на сході — із Сирією (2) і Йорданією (3), на півдні — із півостровом Синай, що є частиною Єгипту (4), а із заходу омивається Середземним морем. Максимальна протяжність території з півночі на південь — 560 км, із заходу на схід — близько 120 км. Відстані між населеними пунктами є невеликими.
Природа. Поверхня країни — переважно плоскогір'я заввишки 500— Ю00 м. Уздовж узбережжя Середземного моря простягається Приморська рівнина завширшки близько 40 км і завдовжки до 190 км, що переходить на сході в плоскогір'я. На півночі до неї прилягають хребти Ліванських гір, а на півдні — велика кам'яниста пустеля Неґев." У східній частині країни розташована тектонічна западина Гхор, що розташована нижче за рівень моря.
Географічне положення й природні умови Ізраїлю не сприяють розвитку господарства. Країна розташована'на осадових породах, вона небагата на корисні копалини, її водні ресурси обмежені, кількість опадів невелика, що робить більшість територій країни непридатними для сільського господарства. Однак складні природні умови стимулювали розвиток нових напрямків в екології пустель, меліорації, розробці нових способів обробітку ґрунтів під різні сільськогосподарські культури, нових технологій опріснення солоної води.
Брак корисних копалин і водних ресурсів компенсує вихід території Ізраїлю до Середземного "й Червоного морів, що з'єднує країну з усім світом за допомогою морських шляхів.
Клімат в Ізраїлі коливається від помірного до тропічного. Переважають два сезони: прохолодна дощова зима (у високогір'ї інколи навіть випадає сніг) і літо — жарке й вологе в прибережних низинних районах і сухе — у гірських районах і пустелі Неґев.
Основні водойми Ізраїлю: Мертве море, річка Йордан і три її притоки, Тиверіадське озеро й невеликі гірські річки. Водні ресурси використовують для переробки в питну воду, оскільки через розташування в межах пустельного поясу країна завжди страждала від браку води.
Для пиття використовують води річки Йордан, прісноводного Тиверіадського озера й кількох невеликих водоймищ, а також водні джерела й підземні води. Але оскільки велика кількість джерел прісної води була забруднена, виникла необхідність відкриття нових водних ресурсів за рахунок очищення відпрацьованих вод, штучного викликання опадів та опріснення солоної води.
Надра Ізраїлю небагаті на корисні копалини. Незначні за кількістю і якістю поклади залізних руд у горах Кафталі, на околицях гори Гавор, у нагір'ї Неґев не розробляються. Із 1959 р. в долині Тим-ній (на північ від Ейланії) почали добувати мідну руду (нубійський піщаник із 1,3 % металу) і переробляти її на 75 %-й концентрат. Метан, бром, сіль магнію, кухонну сіль добувають у великих кількостях шляхом випарювання вод Мертвого моря з наступною переробкою осаду. На всій території країни значними є ресурси будівельного каменю й піску. Виявлено запаси нафти в районі Хайфи й Ашдода, але вони малопродуктивні. Із 1961 р. зі свердловин у районі Арада добувається природний газ. Величезні шари торфу, що розташовуються там само, використовуються лише як добрива, оскільки їхній паливний коефіцієнт є невисоким.
Історичний розвиток. У давнину територію країни заселяли євреї. В XI ст. до н. є. вони створили Ізраїльсько-Юдейське царство, що згодом розпалося на Ізраїль і Юдею. Обидва царства були завойовані Ассирією та Вавилоном, а пізніше перебували під владою Риму та Візантії. До утворення Ізраїлю на його теперішньому місці була британська підмандатна територія Палестина.
29 листопада 1947 р. за рішенням Генеральної Асамблеї ООН ця територія була поділена на дві держави: єврейську та арабську. У цей день у Тель-Авіві, через 1800 років, була знову проголошена єврейська держава.
Після виникнення Ізраїлю арабські держави оголосили йому війну. Утворилися суперечливі території (сектор Ґази й Західний берег річки Йордан). Близькосхідний конфлікт, загасаючи й відновлюючись, залишається джерелом напруженості в цьому регіоні й сьогодні.
Возз'єднання вигнанців (алія) — повернення євреїв на їхню історичну батьківщину після багатьох століть перебування за межами рідних земель — один з основних принципів створення й розвитку Ізраїльської держави.
Сучасна держава Ізраїль — парламентська республіка. Голова держави — президент, що обирається кнесетом (однопалатним парламентом) шляхом таємного голосування терміном на п'ять років. Кнесет — вищий орган законодавчої влади, складається зі 120 депутатів, які обираються терміном на чотири роки.
Населення. Єврейське населення нараховує 81 %. Євреї-ізраїльтяни складають 38% від загальної кількості євреїв, що проживають у всіх країнах світу (13,3 млн осіб). Густота населення Ізраїлю складає 287 осіб/км2. Це досить високий показник.