Мілан - одне з найдавніших міст Італії. Це найбільший промисловий, фінансовий і торговельний центр країни, один із найважливіших центрів культури, де розташовано багато музеїв, картинних галерей, театрів, пам'яток історії й архітектури. Найвідоміша архітектурна пам'ятка міста, що вважається його символом, — Міланський собор, найвеличніша споруда Готичної архітектури. На весь світ Мілан знаменитий своїм оперним театром «Ла Скала».
Культура. Італія подарувала світу багатьох видатних художників (Боттічеллі, Рафаель, Тиціан, Леонардо да Вінчі, Караваджо), архітекторів (Ф. Бунеллескі, Б. Росселліно), скульпторів (Донателло, Міке-ланджело, Б. Челліні), письменників (Данте, Ф. Петрарка, Н. Макіавеллі), композиторів (Дж. Россїні, Дж. Верді, Дж. Пуччіні). Італія відома всьому світу як батьківщина оперного мистецтва. Тут проводяться численні музичні фестивалі й конкурси: «Флорентійський музичний травень», тиждень нової музики в Палермо, конкурси піаністів ІМ: Ф. Бузоні в Больцано, скрипалів ім. Паганіні в Генуї, фестивалі естрадної пісні в Сан-Ремо.
Найбільш «італійським» містом, що відбиває характер й особливості національної культури, заведено вважати Флоренцію. Тут сформувалася літературна італійська мова, створювали свої шедеври діячі Відродження. Саме у Флоренції народився портрет загадкової Мони Лізи (Джоконда) видатного Леонардо да Вінчі.
Кожна італійська провінція має свої кулінарні секрети, а світової популярності набули італійські вина, піца й спаґетті.
Сніданок італійців, як правило, легкий — чашка чорної кави й булочка з маслом і варенням. Проте обід дуже ситний — антипаста (закуска), мінестра (перша страва), друга страва й фрукти. Мінестра зазвичай готується з макаронних виробів і заправляється соусами. Друга страва повністю складається з м'яса або овочів. Вечеря складається з холодної страви — салату, приправленого маслиновою олією. Одним з улюблених продуктів італійців є сир. Ним заправляють усілякі страви або подають окремо. Вино як національний напій завжди присутнє на столі італійців.
Італійці — великі любителі футболу. Цей вид спорту для багатьох жителів країни — шалена любов і спосіб життя. Вартість квитків на італійський чемпіонат від 25 до 100 євро, і розпродані вони бувають, як правило, задовго до дня початку матчів.
Дербі (зустрічі між командами з. одного міста, як, наприклад, «Лаціо»—«Рома», «Мілан»—«Інтер», «Ювентус»—«Торино») викликають неймовірний інтерес у засобів масової інформації та вболівальників.
Італійські вболівальники — «тіффозі» — відомі своєю поведінкою далеко за межами Італії, і кожна італійська команда має свій клуб найактивніших уболівальників — «тіффозерію».
Більшість футбольних клубів підтримують великі фірми-спонсори. Так, фінансова імперія Сільвіо Берлусконі спонсує «Мілан», а концерн «Пума» підтримує «Лаціо» і т. ін.
Господарство. Італія — високорозвинена індустрїально-аграрна країна. Для неї характерне панування монополістичного капіталу, причому чільне місце посідає іноземний капітал.
Характерна риса розміщення господарства — різка територіальна диспропорція між Північною та Південною Італією.
Розрив за багатьма показниками між Північчю та Півднем досяг таких розмірів, що на Півночі виник потужний рух — Ліга Норд, що пропонує відділитися від іншої Італії, щоб жити більш благополучно в Північній частині — Паданії. Однак сепаратизм у ЄС не заохочується, і рух поступово згас.
В Італії більш, ніж в інших країнах регіону, великою є роль держави в економіці, а також масштаби «підпільної економіки», або мафії, під контролем якої перебуває значна частка комерційної діяльності в країні.
У міжнародному географічному поділі праці «обличчя» Італії визначається продукцією машинобудування, текстильної, швейної промисловості, субтропічного землеробства (фрукти, вина, цитрусові). У той же час сільське господарство залишається «слабкою ланкою» італійської економіки. Головною його галуззю є рослинництво.
Головною галуззю обробної промисловості є машинобудування. В Італії виробляються офісне обладнання (калькулятори, друкарські машинки та ін.), сільськогосподарські машини (трактори), ткацькі верстати, швейні машини, електронагрівальне обладнання. Електромашинобудування включає виробництво телекомунікаційних апаратур, холодильників, пральних машин та іншої побутової електротехніки.
Важливе значення має автомобілебудування, що випускає легкові автомобілі, вантажівки й моторолери. Підприємства галузі зосереджені в районі Турина, Мілана, Брешії та Дезіо. Провідну роль у галузі відіграє концерн ФІАТ (розшифровується: фабрика італійських автомобілів у Турині). На численних заводах концерну, улаштованих по всій країні, випускають не тільки легкові автомобілі, але й вантажівки, автобуси, металургійну продукцію, локомотиви, електровози та ін. Концерн ФІАТ володіє також декількома компаніями в галузі промислового будівництва, автотранспорту, судноплавства та ін. Йому належать готелі, торговельні, рекламні підприємства й багато іншого. Це справжня «імперія» всередині Італійської республіки. Заводи інших менш значних автомобільних фірм — «Феррарі» і «Мазераті» — випускають в основному спортивні автомобілі. У 1986 р. ФІАТ придбав контрольний пакет акцій свого останнього конкурента в Італії — автомобільної фірми «Альфа-Ромео».
У структурі обробної промисловості Італії друге місце (після машинобудування) посідає текстильна й швейна промисловість. Широко розвинене виробництво взуття. Хімічна промисловість, включаючи нафтохімію й виробництво синтетичних волокон, дає близько 1/7 загального обсягу продукції обробної промисловості.
Металургія — відносно нова галузь промисловості Італії. Через
нестачу запасів вугілля й залізної руди Італія почала розвивати металургійну промисловість тільки після створення в 1952 р. Європейського об'єднання вугілля й сталі.
Підприємства харчової промисловості, що спеціалізуються, наприклад, на виробництві макаронів (спаґетті), продукції з томатів і виробництві напоїв (особливо вин), розосереджені по всій території країни. Меблі виробляються в Бріанці, поблизу Мілана. Папір і паперові вироби випускають у Ломбардії та П'ємонті. Всесвітньо відома кінопромисловість сконцентрована в Римі.
Енергетика країни базується на імпортних нафті, коксі й вугіллі, власному природному газі й гідроресурсах. Понад 3/4 електроенергії виробляється на ТЕС, що працюють головним чином на мазуті. Відносно великою є частка ГЕС, що побудовані на альпійських річках. У Центральній Італії працюють геотермічні електростанції. Атомні електростанції, що виробляли в 1987 р. близько 1 % обсягу електроенергії Італії, у 1988—1990 рр. після масових протестів населення були виведені з експлуатації. Головна мета державної енергетичної програми — економія споживання енергії та зменшення імпорту нафти.
У сільському господарстві Італії зайнято близько 14 % економічно активного населення. В останні десятиліття багато селян залишають свої господарства й переходять у галузь промислового виробництва й сферу обслуговування.
За врожайністю сільськогосподарських культур й особливо за продуктивністю худоби Італія значно поступається багатьом країнам Європи. Сільське господарство Італії забезпечує населення продовольством на 75—80 %. Це пояснюється збереженням архаїчних аграрних відносин на півдні й роздробленістю господарств (близько 3/4 із них мають площу менше ніж 5 га). Головна галузь італійського сільського господарства — рослинництво. Його частка в обсязі товарної продукції сільського господарства складає 60 %, і в перспективі цей показник буде ще зростати, оскільки в ЄС Італія спеціалізується на експорті овочів і фруктів.
Величезну роль у сільському господарстві Італії відіграє традиційне виноградарство. За збором винограду Італія постійно змагається з Францією за перше місце у світі. 90 % винограду переробляється на вино, за виробництвом якого Італія не поступається жодній країні світу. Виноградники поширені скрізь і є характерною рисою італійського пейзажу.
Італія — виноробна країна, де вибір вин є величезним. Кожна провінція змагається за пріоритет у мистецтві виноробства. Із тосканських вин найпопулярнішим є к'янті; справжній лікер амаретто виробляють у Вероні, на батьківщині Ромео та Джульєтти (винороби стверджують, що мигдальна гіркуватість лікеру нагадує про трагічність щирого кохання).
Тваринництво відіграє другорядну роль. Його розвиток стримується конкуренцією більш дешевої продукції Франції, Нідерландів та інших країн ЄС, а також браком кормової бази. Молочне тваринництво переважає на півночі, де розташовані кращі пасовища й запаси кормів. Головний район вівчарства — Сардинія.
У внутрішніх перевезеннях вантажів і пасажирів головну роль відіграє автомобільний транспорт, на другому місці — залізничний. За довжиною автострад Італія посідає друге місце у Європі після Німеччини.
Важливу роль як у внутрішніх, так і в зовнішніх перевезеннях країни відіграє морський транспорт. Це пояснюється розташуванням Італії на середземноморському водному шляху, великою протяжністю берегової лінії, наявністю островів. На берегах Італії розташовано 144 порти, через які проходить 90 % імпорту й 60—65 % експорту.
Найбільший вантажний порт Італії — Ґенуя — служить воротами в зовнішній світ для всього індустріального північного заходу Італії, а також для Швейцарії. Головний суперник Генуї на Адріатиці — Трієст, другий за вантажообігом та один із найважливіших нафтових портів Європи. Один із найбільших пасажирських портів країни — Неаполь.
Найбільші аеропорти країни — Леонардо да Вінчі поблизу Рима, Мальпенса й Лінате біля Мілана — є центрами міжнародної мережі авіаліній.
Провідними галузями сфери послуг в Італії є туризм і готельний бізнес. Кількість туристів, що відвідують країну, складає більше ніж 50 млн осіб на рік.
Тоскана — провінція на північному заході Італії, на території якої розташовані такі відомі культурні центри, як Піза, Флоренція, Сьє-на, Понтедера, Ліворно. Місто Піза знамените своєю «падаючою» вежею. Вежа стала відхилятися від вертикалі вже в процесі будівництва (існує навіть думка, що архітектори Боннано Пізано й Вільгельм фон Інсбрук домагалися саме такого ефекту). Вежа відома також тим, що на ній проводив свої досліди Ґалілео Ґалілей.
Венецію називають найунікальнішим містом не тільки Італії, але й усього світу. Вулицями Венеції служать 150 каналів, загальна кількість мостів — 400. Для пересування туристів містом призначені традиційні гондоли — човни з вигнутим догори носом і веслом на кормі. Венеціанці віддають перевагу моторним катерам і пароплавам.