Економічний потенціал Індії (стр. 2 из 3)

Аналіз рівня освіти може бути доповнений одним з показників, що використовується програмою розвитку ООН (ПРООН), а саме Індексом Технологічних Досягнень (ІТД). У даному випадку береться до уваги не тільки відсоток від населення, же відвідує школу, але також і додаткові елементи економічного і соціального рівня країни: наприклад, кількість створених патентів, відсоток високотехнологічних товарів в експорті, насиченість телефонного зв'язку або використання Інтернету, Останній показник є особливо істотним, оскільки характеризує загальний стан цивілізаційного розвитку. З показником 17 користувачів Інтернету на 1000 жителів Індія займає місце набагато нижче, ніж США і Європа, а також Бразилія (82/1000, Південна Африка 6 В/1000 і Китай (63/1000)³³. Це означає, що, якщо Індія не зробить кроки для зменшення або позбавлення від цієї непропорційності, для її місця в конкуренції з пануючими державами може виникнути загроза в майбутньому.

Індія зробила значні зусилля для поліпшення цих соціальних показників. В абсолютних числах результати значні, але порівняно з іншими очолюючими державами, прагнучими такого статусу, з реальними і потенційними конкурентами результати незадовільні. Проте слід було б підкреслити, що потенціал робочої сили в Індії величезний - 602 мільйони чоловік. Середній щорічний приріст робочої сили складав більш ніж 2% на початку 21-го сторіччя з рівнем безробіття приблизно 5%. У зв'язку з цим не треба забувати, що Індія має другий за розміром (після Китаю) ринок вакансій в світі, вона також сприяє розповсюдженню англійської мови. Зважаючи на демографічні чинники (наприклад, процес старіння тут не прогресує з такою швидкістю, як в країнах ЄС; постійне збільшення населення в працездатному віці прогнозують на 25 років уперед), передбачається, що рівень життя в Індії збільшуватиметься поволі, але стабільно.

Більшість індійських і західних дослідників погоджуються, що для того, щоб Індія переглянула своє відношення до світового устрою, їй необхідно подолати соціально-економічні обмеження. Оптимістична перспектива майбутнього не може приховати той

факт, що для найбідніших груп індійського суспільства мало що змінилося. Незважаючи на економічні реформи, початок 21-го сторіччя для Індії все ще відзначається бідністю, голодом і неписьменністю. Влада Індії не доклала достатньо зусиль, щоб гарантувати всім дітям доступ до початкової освіти. Порівняно з іншими країнами східної Азії, такими, як Південна Корея і Сінгапур, Індія відстає в розвитку людського капіталу. Т.С. Шафер також вказує, що зростаюча кількість людей, заражених ВІЛ, - проблема, яка заслуговує на більшу увагу. Згідно з даними індійського уряду, кількість таких людей в 2000 році сягнула 4 мільйонів. Проте багато експертів вважає, що ця цифра недооцінена, вони передбачають, що до 2010 року в Індії будуть заражені ВІЛ 100 мільйонів мешканців³⁴.

Серед економічних труднощів потрібно також звернути увагу на проблеми, пов'язані з інфраструктурою, особливо з дорогами, енергосистемами, портами і телекомунікаціями. Незважаючи на економічну лібералізацію, Індія все ще поступається Китаю щодо прямих іноземних інвестицій та експорту. Індія досі не об'єднана з глобальною торговельною системою. Інші слабкі місця економіки країни: бюрократія, неефективний збір податків, а також політика місцевої, державної і центральної влади при наданні субсидій. Субсидування постачання води, електрики, їжі, добрива, пального для фермерів сприяло бюджетному дефіцитові на національному і регіональному рівнях. Слід також пам'ятати, що економічне зростання Індії -- одна з найсильніших рис країни, проте останніми роками через дії держави воно було досить непропорційним. Наприклад, в 1990-х роках середнє зростання валового внутрішнього продукту в Гуджараті досягло 8%, тоді як в Біхарі тільки 2,7%³⁵. Дослідники одностайно стверджують: щоби вирішити проблеми 21-го сторіччя й грати вагомішу роль в міжнародних економічних відносинах, Індія повинна почати друге покоління економічних реформ. Вони мають охопити наступні сфери: сільське господарство, державні підприємства та їх приватизацію, регулювання торгівлі, охорону праці і скорочення субсидій. Всупереч деклараціям, проголошеним урядами, які швидко змінювали один одного, ці реформи так і не вступили в дію. Це спричиняється декількома чинниками. По-перше, організації, такі, як профспілки, фермерські лобі, й бюрократи намагаються зберегти існуюче становище. По-друге, меншість урядів у 1990-ті роки, так само, як і пізніші уряди, засновані на коаліції більш ніж 12 партій, були дуже слабкими, щоб провести радикальні ліберальні економічні реформи. Це відбулося через опозиції дрібніших партій коаліції або тому, що уряд був недостатньо сильним, щоб дістати схвалення реформ в парламенті.

Вищезгадані чинники перешкоджають економічному розвиткові Індії і послаблюють її міжнародний економічний стан. Згідно звіту, опублікованому у вересні 2001 року Глобальним Інститутом Маккензі, щоб досягти 10%-ого зростання валового внутрішнього продукту, Індія повинна обмежити субсидії, реформувати своє трудове законодавство і внести зміни до правил торговельної політики³". Звіт, написаний Світовим Економічним Форумом щодо конкурентоспроможності економіки країн всього світу (Шкала індексу глобальної конкурентоспроможності) в 2007-2008 роках, показує, що, хоча Індія поліпшила своє місце й отримала похвалу за інновації та впровадження нових технологій, країна зайняла 43-е місце в групі зі 125 країн .

Розвиток міжнародної стратегії та економічного фактора Індії

Внутрішні чинники, економічні реформи, лібералізація і глобалізація значно вплинули на розвиток міжнародної стратегії Індії. По-перше, відбувався процес економізації зовнішньої політики Індії. Економічні питання стали ключовими темами у співпраці з країнами-сусідами, пануючими державами, так само й з країнами Півдня. Риторика й ідеологія замінилися прагматизмом. Новий підхід до міжнародної стратегії став помітним як на регіональному, так і на глобальному рівнях. На обох рівнях економічний стан мав значний вплив на зовнішню політику Індії.

На регіональному рівні політичні діячі Індії усвідомлювали, що домінування їхньої країни у Південноазіатському субреґіоні і Азійсько-тихоокеанському регіоні не може бути заснованим на військовій силі. Діяльність Індії в цій сфері у 2005 році була продовженням політики, яка проводилася з початку 1990-х років та полягала в зміцненні стосунків з прямими сусідами (доктрина Гужрала) завдяки побудові міцних стосунків з країнами Південно-Східної Азії ("Огляд Східної Політики"), країнами Середньої Азії та з країнами Персидської затоки (вони розглядають ці зони як частину "розширеного сусідства Індії") і створенню більш близьких зв'язків з Японією³⁸. У стосунках з цими країнами Індія робила пріоритетними економічні проблеми. Поглиблення економічних відношень і побудова партнерських стосунків з даними країнами є особливостями нової регіональної політики Індії.

Прояв нової зовнішньої політики Індії сприяв її значному залученню до Південноазіатської Асоціації Регіональної Співпраці (ПААРС), направленої на побудову більш близьких економічних стосунків з державами - членами асоціації. Уряд Індії також наполегливо підтримував ідею щодо створення торговельного привілейованого (пільгового) регіону за допомогою членів ПААРС (Південноазіатський Пільговий Торговий Регіон, ПАПТР), який почав діяльність в 3 995 році і згодом став зоною вільної торгівлі (Південноазіатська Зона Вільної Торгівлі, ПАЗВТ). Збільшеній обсягу міжрегіональної торгівлі було також метою форуму, створеного в 1997 році для таких 5 країн: Бангладеш, Індія, М'янма, Шрі-Ланка і Таїланд. Його назвали БІМШТ-ЕС (Бангладеш, Індія, М'янма, Шрі-Ланка, Таїланд- Економічне Співробітництво). Більш того, на думку багатьох аналітиків Індії, БІМШТ-ЕС існує як "міст між Індією і АСЕАН і підсилює положення Індії V східній частині Індійського океану

Проте з середини 1990-х Індія сконцентрувалася на співпраці з АСЕАН, групою, що складається з 10 країн Південно-Східної Азії⁴⁰. Угода була підписана в Балі в 2003 році. Вона отримала назву «Основи Угоди всебічної Економічної Співпраці Індії і країн АСЕАН» та установлює зону вільної торгівлі між Індією та країнами АСЕАН (Бруней, Індонезія, Малазія, Сінгапур і Таїланд збираються приєднатися до кінця 2011 року, країни, які залишилися, - до кінця 2016 року). Індія була також запрошена взяти участь у першому саміті Східної Азії, де окрім країн АСЕАН+3 (АСЕАН, Китай, Японія, Південна Корея) брали участь Австралія і Нова Зеландія. Саміт, який проводився в Куала-Лумпурі в грудні 2005 року, показав, що Індія має намір бути активним учасником процесів інтеграції в Східній Азії. Вона прагне стати однією з провідних сил нещодавно заснованої спільноти разом з країнами АСЕАН+3 .

Економічний фактор також мав важливе значення в стосунках з Китаєм. Б.М. Джайн пише, що Індія та Китай у своїх стосунках керуватимуться взаємними економічними інтересами . Під час китайсько-індійського саміту у квітні 2005 року було підписано більше десятка торгових угод. Обидві країни підкреслили, що їх мета полягає в збільшенні торгового обміну до 20 мільярдів доларів США до 2008 року. Щоб досягти цього, була збільшена кількість рейсів між двома країнами і введені нові механізми для економічної співпраці (наприклад, Механізм Фінансового Діалогу). Крім того, ці дві сторони обговорювали проблеми енергетичної безпеки й створення зони вільної торгівлі між Індією та Китаєм. (Спільне оголошення Республіки Індія і Народної Республіки Китай) .

Варто також відзначити, що економічні питання з 1990-х років були предметом індійсько-американських стосунків. Сполучені Штати Америки підтримували економічні реформи, які проводилися урядом Нарасимо Рао в 1991 році. У 2005 році, протягом саміту, США та Індія зробили спільну заяву, в якій закликали до близького діалогу та співпраці у сфері економіки, енергетичної безпеки, науки, технологій, а також боротьби з ВІЛ. У 2006 році як частина офіційного економічного діалогу проводилися зустрічі стосовно торгової політики, фінансів, економіки й навколишнього середовища. Щоб довести все більш тісні економічні стосунки, необхідно тільки порівняти обсяг торгівлі між цими двома країнами, який збільшився з 4 мільярдів доларів США в 1986 році до 32 мільярдів в 2006 році. США стали самим значним партнером Індії з експорту (17,4%) і вагомим джерелом імпорту (приблизно 6%). Обсяг прямих іноземних інвестицій збільшився з 372 мільйонів доларів США у 1990 році до більш ніж 8,5 мільярдів доларів у 2005 році. У 2006 році прямі інвестиції США складали близько 1/3 (4 мільярда доларів США) від загальної кількості прямих іноземних інвестицій в Індії. Під час саміту США та Індії керівники обох країн підписали угоду з метою подвоєння торговельного обміну протягом трьох років, а також збільшення інвестицій⁴⁴.