Вертикальний кут сприйняття зовнішніх пейзажів характеризується через максимальне відхилення від горизонтальної лінії променю, що обмежує вертикальний кут сприйняття ландшафту.
Глибина перспективи зовнішнього пейзажу залежить від висоти точки спостереження. Максимальною вона буде при знаходженні на гірській вершині, найменшою - в лісових масивах, глибоких котловинах.
Силует лінії горизонту характеризується ступенем розчленованості оточуючої території та вимірюється кількістю перегинів на одиницю горизонтального кута сприйняття.
Серед інших методів психолого-естетичної оцінки природних комплексів останнім часом значна увага приділяється таким, як міра екзотичності та унікальності. Екзотичність визначається як ступінь контрастності місця відпочинку по відношенню до місця постійного проживання, а унікальність - як ступінь неповторності об'єктів та явищ.
Технологічний тип. Технологічна оцінка відбиває взаємодію людини і природного середовища через «технологію» рекреаційної діяльності. Відповідно, цей тип оцінки охоплює два аспекти. З одного боку, оцінюються можливості того чи іншого виду або цілої системи рекреаційних занять, а з іншого - можливості інженерно-будівельного освоєння території. У даному випадку в якості суб'єкту оцінки з позицій рекреанта виступає рекреаційна галузь. З точки зору рекреаційної галузі природний ресурс повинен володіти високими якостями (комфортністю, лікувальними властивостями та ін.), достатніми для організації відпочинку і санаторного лікування певного масового контингенту населення, значними запасами і площею, тривалим періодом експлуатації.
Найкращою основою для оцінки рекреаційних ресурсів є ландшафтна карта, тому що в цьому випадку об'єктами оцінки слугують синтетичні одиниці - природні територіальні комплекси. Ранг одиниці визначається масштабом дослідження і відповідних йому карт: в дрібному масштабі можуть бути фізико-географічні провінції, в середньому - райони, ландшафти або їх крупні частини - місцевості, в крупному масштабі - урочища та фації.
На початку процедури оцінювання слід скласти схему обмежень рекреації, для чого враховуються як природні, так і господарські лімітуючі фактори. Прикладом лімітуючих факторів може бути дискомфортність клімату, значна ймовірність зустрічі із хижими тваринами, дефіцит пляжів, нестача прісної води або території для забудови та ін.
Остаточний вибір критеріїв технологічної оцінки ще не завершений. Оскільки мова йде не про вимоги окремих людей і соціальних груп, а про цілу галузь, то відбувається деяка формалізація оцінки, суб'єктивні вимоги виключаються. Суб'єктом оцінки, по суті, виступає певний вид рекреаційного заняття або їх комплекс, види й форми відпочинку і туризму.
Загальними для рекреаційної галузі властивостями природних комплексів є оздоровчі властивості; різноманітність, у тому числі потенційна інформативність природного комплексу; екзотичність; унікальність; антропогенна зміненість (перетвореність).
Для галузі важливі не тільки часткові оцінки природних комплексів для окремих видів рекреаційних занять, але й інтегральні. Особливо це актуально при побудові концептуальних схем, при складанні генеральних схем розміщення галузі, при рекреаційному районуванні.
Інтегральна оцінка здійснюється найчастіше шляхом поєднання часткових оцінок. Для цього просто сумуються часткові оцінки просторово сумісних видів рекреації. Точніше було б не механічно складати, а синтезувати часткові оцінки. При цьому виникає проблема ваги (значущості) кожної окремої оцінки. Ця методична проблема вирішується експертним шляхом.
Завершальним етапом оціночної роботи є вибір форми оцінки. На даний час склалися дві форми оцінок: якісна і кількісна (бальна). Сильний бік якісних оцінок - це глибокий аналіз генезису і морфологічної структури природних комплексів. Відмінною рисою бальних оцінок є кратність чисельних виразів і можливість співставлення.
Рекреаційне природокористування
Розвиток рекреації тісно пов'язаний із використанням значних територій. Таке «вторгнення» людини у природні комплекси має свої позитивні і негативні наслідки. Позитивний бік справи полягає у резервуванні значних просторів із малозміненою природою виключно для рекреаційного користування або з обмеженим промисловим, сільськогосподарським, лісогосподарським користуванням. Це резервування поширюється поки що на території із слаборозвиненою економікою, воно торкається у першу чергу гірських або заболочених місцевостей, а також приміських зон для розвитку щотижневої рекреації.
З розвитком рекреації у багатьох країнах «пробиває» собі дорогу так звана ландшафтна архітектура, заснована на вивченні позитивного емоційно-естетичного впливу ландшафтів на людину. З поступовою еволюцією міжнародного туризму країни намагаються більш повно представити свої ландшафти і населені пункти. У низці рекреаційних місцевостей інтенсивно проводяться меліоративні та лісівницькі роботи (прикладом може слугувати чорноморське узбережжя України, Росії, Болгарії, Румунії).
Але рекреаційне природокористування може характеризуватися і серйозними негативними наслідками для природних комплексів. Рекреаційні ресурси мають певні запаси, слід говорити про їх вичерпність, яка теоретично визначається порогом навантаження на них, після перевищення якого ресурси або суттєво змінюються у бік меншої привабливості, або деградують. Надмірна експлуатація ресурсів часто веде до їх знищення. Під впливом витоптування ущільнюються ґрунти, змінюється гідрологічний режим, зникають рослинні асоціації та ін.
Отже, масовий туризм ставить практичне і наукове завдання прив'язки охорони природи до принципу доступності цінних природних комплексів. У науковому плані ця проблема знаходить вираз у визначенні рекреаційній місткості природних комплексів. В практичному плані вона означає, що в основі рекреаційного планування, проектування та експлуатації природних комплексів повинні лежати науково обґрунтовані норми навантаження на довкілля.
Одна з об'єктивних причин деградації деяких рекреаційних районів полягає у відставанні рекреаційної пропозиції від рекреаційного попиту, тобто у недорозвиненості рекреаційної галузі, що і веде до територіальної надконцентрації рекреантів.
Крім того, існуюча практика визначення економічної ефективності капітальних вкладень у рекреаційну галузь не враховує змін у природно-територіальних комплексах, котрі наступають внаслідок їх експлуатації з боку цієї галузі. На стадії проектування і визначення економічної ефективності капітальних вкладень відсутні економічні стимули для охорони рекреаційних ресурсів. Навпаки, часто більш вигідним вважається варіант, який не забезпечує збереження ресурсів (адже на його здійснення необхідні менші затрати).
Негативні наслідки для природних комплексів мають і суб'єктивні чинники їх деградації. До останніх відноситься й низька культура поведінки рекреантів, яка знаходить вираз у намаганні панувати над природою для задоволення своїх потреб. Туристи знищують лісовий підріст, необережно поводяться із вогнем, залишають сміття, грабують печери та ін.
Об'єктивним є протиріччя, яке виникає під час використання земельних, мінеральних, водних, трудових та інших ресурсів окремими підприємствами різних галузей промисловості, сільського господарства або транспорту. Вони забруднюють природне середовище, порушують екологічну рівновагу, часто використовують у великих обсягах цінні рекреаційні ресурси, інколи навіть невідновні. Яскравим прикладом є протиріччя «місто-курорт». Процес урбанізації у рекреаційних районах супроводжується стрімким зменшенням рекреаційної місткості. Місто починає «витісняти» курорт. Виникає потреба вирішення складної задачі - оптимізації чисельності постійних мешканців курорту і відпочиваючих.
Виробнича діяльність часто активно руйнує найцінніші рекреаційні ресурси. Наприклад, відбір пляжних матеріалів для потреб будівництва, спорудження портів та інших гідротехнічних об'єктів без врахування природних особливостей місцевості, веде до порушення балансу потоків наносів вздовж узбережжя, зникнення пляжів, підвищенню інтенсивності розмивання та руйнування берегів. У низці рекреаційних ареалів відбувається втрата цінних для організації лікування і відпочинку властивостей та зменшення рекреаційної місткості через функціонування екологічно шкідливих виробництв та інтенсивний розвиток транспортних мереж.
За рекреаційною галуззю не закріплені міжпоселенні території, а тих, що належать їй, явно недостатньо для забезпечення відтворення та нормального використання всього комплексу рекреаційних ресурсів. Наприклад, в межах Великої Ялти, до складу якої входять не тільки території населених пунктів, але й міжпоселенні території, 82% всієї території припадає на сільськогосподарські землі та Держлісфонд, а в межах Великої Алушти - навіть 97%. Цінні території у наш час дуже рідко резервуються для перспективного рекреаційного будівництва, навпаки, вони найчастіше займаються під житлову і промислову забудову. Отже, конкуруючі потреби в земельних ділянках та інших ресурсах через їх обмеженість обумовлюють необхідність включення рекреаційного землекористування у загальнодержавну систему землекористування.
Серйозні наслідки для рекреації також має тенденція приморської орієнтації цілої низки галузей промисловості, що працюють на імпортній сировині або виробляють експортну продукцію. Територіальне зростання промислово-складських зон і міст призводить до знищення давно відомих та добре облаштованих місць відпочинку (можна навести приклад Одеси). Інтенсивна вирубка лісу, яка перевищує нормативи, також зменшує привабливість природних комплексів.
Суміщення рекреації з іншими видами господарювання в унікальних районах вимагає дотримання певних пропорцій з метою забезпечення максимально сприятливих умов для відпочинку. Наступив той час, який вимагає враховувати рекреацію у розміщенні виробничих сил в існуючих та потенційних рекреаційних районах як фактор, що лімітує розміщення певних видів виробництв.