З інтелектуальна діяльність (самоосвіта, читання літератури, газет, журналів);
П спілкування за інтересами та вільним вибором;
розваги, що мають активний (танці, рухливі ігри) або пасивний характер (відвідування видовищних заходів);
1 подорожі заради задоволення. Більшість з перерахованих видів відпочинку проявляються комплексно, у складному взаємозв'язку між собою, особливо під час подорожей.
Для рекреаційної географії важливо розкрити характер та зміст діяльності людини під час відпочинку. Поняття «рекреація» найповніше відбиває зміст цього виду вибіркової життєдіяльності людей у вільний час. Етимологічно термін «рекреація» походить від латинського гесгеайо - відновлення; та французького гесгеаііоп - розвага, відпочинок, зміна дії, що виключають трудову діяльність. Але термін «рекреація» характеризує не тільки певні види вибіркової діяльності людей та їх вільний час, але й той простір, у якому вони функціонують.
Отже, рекреація — це сукупність явищ і відносин, які виникають у процесі використання вільного часу для оздоровчої, пізнавальної, спортивної і культурно-розважальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, що знаходяться поза межами поселень, які є місцем їх постійного проживання Рекреацію за тривалістю умовно можна поділити на короткочасну з поверненням на нічліг до місця постійного проживання й тривалу з ночівлею поза межами місця постійного проживання. Територіально короткочасна рекреація обмежується приміською зоною в радіусі одно-двохгодинної пішохідної або транспортної досяжності, а здійснення тривалої рекреації територіально практично не обмежено. За своїм змістом тривала рекреація співпадає з таким містким поняттям як туризм.
Загальновизнаного визначення туризму поки що не існує. Але можна виходити з критеріїв, запропонованих Римською конференцією ООН по міжнародному туризму і подорожам (1963). Ці критерії визнані Всесвітньою Туристичною Організацією (ВТО), членом якої є й Україна.
Туризм — це сукупність явищ і відносин , що виникають в процесі подорожі та перебування людей поза межами свого постійного місця проживання (якщо тільки перебування не перетворюється у тривале проживання або у тимчасове заняття заради заробітку).
Туристом вважається особа, яка більше 24 годин знаходиться у населеному пункті, що не є місцем його постійного проживання. Якщо цей населений пункт розташований в іншій країні - то мова йде про міжнародний туризм. Туристами прийнято вважати також учнів і студентів, які навчаються за кордоном. Загалом виділяються наступні групи туристів:
особи, які їдуть для розваг, за сімейними обставинами, на курортне лікування та ін.; о особи, які їдуть на засідання, симпозіуми, з "їзди (наукові, адміністративні, політичні, спортивні та ін.); о особи, які подорожують морем навіть терміном менше 24 годин. о Туристами не вважаються:
о особи, що приїхали за договором або без нього у пошуках роботи; о особи, які залишилися на постійне місце проживання; о мешканці прикордонних районів, які живуть в одній країні, а працюють в
іншій. Особи, які відвідують ту чи іншу місцевість або населений пункт, але не залишаються на ночівлю, вважаються екскурсантами.
Необхідною умовою розвитку рекреації виступає наявність рекреаційного потенціалу. Під ним розуміється вся сукупність природних, культурно-історичних та соціально-економічних передумов для організації рекреаційної діяльності на певній території. Найважливішою складовою рекреаційного потенціалу виступають рекреаційні ресурси, під якими розуміються компоненти географічного середовища та об'єкти антропогенної діяльності, які завдяки унікальності, історичній або художній цінності, оригінальності, естетичній привабливості та оздоровчій значущості тощо можуть бути використані для організації різноманітних видів і форм рекреаційних занять.
Іншим важливим поняттям рекреаційної географії є поняття «господарський потенціал рекреації» (тобто своєрідна матеріально-технічна база відпочинку і рекреації). Це основні фонди, за допомогою яких здійснюється пряме виробництво, продаж і надання товарів та послуг рекреантам, а також ті додаткові
засоби праці, які безпосередньої участі у названому процесі не приймають, але суттєво покращують умови рекреації.
Господарський потенціал рекреації створюється у процесі освоєння територій для рекреаційної мети. Складність цього процесу викликає необхідність визначення таких понять як рекреаційне освоєння та рекреаційна освоєність (показник ступеню освоєння). Рекреаційне освоєння - це процес пристосування території для певних видів рекреаційної діяльності та їх комбінацій. Рекреаційна освоєність території - це досягнутий рівень господарського потенціалу рекреації в процесі географічного (територіального) поділу праці. При цьому межа освоєння конкретної території залежить від норм фізіо-психо-соціальної комфортності конкретних видів рекреаційних ресурсів та рекреаційного навантаження.
На основі вищеназваних первинних понять формуються вторинні рекреаційно-географічні поняття: рекреаційні потоки, рекреаційне навантаження, рекреаційна інфраструктура та інші.
Методи врахування рекреантів
Важливою передумовою успішних досліджень в галузі рекреації є чітко організований і територіально диференційований статистичний облік. На сьогоднішній день краще поставлена статистика міжнародного туризму, оскільки вона використовує матеріали прикордонної (Болгарія, Греція, Іспанія, Італія) або готельної (Бельгія, Нідерланди, Франція, Швейцарія) реєстрації та звітності. Статистика внутрішнього туризму поставлена у багатьох країнах слабко, тому досить часто статистичні дані замінюються експертними оцінками. Це пояснюється великими складностями у врахуванні самодіяльних, у т.ч. «неорганізованих», рекреантів.
Останнім часом стали широко використовувати непрямий метод сезонних оцінок чисельності самодіяльних туристів. Метод ґрунтується на коливаннях у споживанні основних продуктів харчування, особливо хлібопродуктів. Піки туристських міграцій відбиваються і у навантаженні на транспорт. Тому для визначення кількості рекреантів можна скористатися даними про відправлення пасажирів міжміським транспортом. Визначення таких коливань в результаті порівнянь даних за місяць рекреаційного сезону і за місяці мінімального споживання (тільки місцевим населенням) дає можливість з певною похибкою оцінити чисельність рекреантів.
Провідними статистичними показниками, які використовуються у суспільно-географічних дослідженнях для характеристики рекреаційних потоків, є:
чисельність рекреантів за одиницю часу (доба, місяць, сезон, рік), які перебували в рекреаційному районі;
число ночівель, проведених рекреантами у даному районі, за одиницю часу;
число туроднів, проведених рекреантами у даному районі за одиницю часу (сума туристів, що прибули без ночівлі та туристів, що ночують).
Останні два показники відбивають не тільки чисельність рекреантів, але й тривалість їх перебування.
Врахування іноземних туристів також наштовхується на низку проблем методичного характеру. Визначення кількості туристів по кількості перетинів державного кордону веде до завищення загальної чисельності міжнародних туристів в зв'язку із тенденцією відвідування декількох країн протягом однієї подорожі. Тому показник ночівель або туроднів є більш об'єктивним.
Офіційні валютні надходження від іноземного туризму визначаються зазвичай за сумою вітчизняної валюти, обміняної банками на іноземну. Але цей підхід занижує відомості про валютні надходження, що пов'язано з неврахуванням витрат на транспорт, а також тієї валюти, яку туристи привозять із собою та витрачають на покупки, не обмінюючи її. Точне визначення валютних надходжень та валютних витрат громадян за межами своєї країни має велике практичне значення, тому що сальдо туристичного балансу суттєво відбивається на сальдо платіжного балансу.
Зв'язки рекреаційної географії з іншими науками
Цілком природно, що найміцнішими є зв'язки з науками географічного циклу - економічною географією, географією населення, фізичною географією, медичною географією.
Економічна географія розглядає рекреаційну діяльність як елемент господарської системи, як галузь економіки, вивчає вплив рекреації на територіальну структуру господарства країни (району). Економічна географія обґрунтовує місткість рекреаційних районів, визначає оптимальну ступінь інтенсивності використання території, вирішує питання міжгалузевої «конкуренції» в районах розвитку туризму.
Географія населення розглядає вплив рекреаційної діяльності на систему розселення. Відомо, що туризм перетворився на істотний містоутворюючий фактор сучасності. Географія населення вивчає рекреаційні потоки - як своєрідні «міграції» населення.
Фізична географія займається оцінкою природних рекреаційних ресурсів, визначає стійкість природних комплексів (ландшафтів) до рекреаційних навантажень, вивчає такі важливі властивості природних комплексів як їх рекреаційну комфортність та місткість. Крім того, фізична географія розробляє питання, пов'язані з охороною природи в зв'язку з розвитком рекреації, у т.ч. питання підтримання стійкості живої природи в умовах масового туризму.
Медична географія вивчає вплив природного середовища і регіональних умов проживання, праці й відпочинку на здоров'я і тривалість життя населення, а також географічне поширення окремих хвороб. їй належить визначна роль у вивченні медико-біологічних аспектів рекреаційної діяльності. Особливо важлива роль медичної географії у дослідженні психофізіологічної комфортності відпочинку і туризму, медико-біологічної ефективності рекреації у тому чи іншому районі.