Досить поширені та надзвичайно різноманітні за складом, властивостями, лікувальним використанням і впливом на організм мінеральні води та лікувальні грязі, а також комфортні кліматичні умови слугують основою створення чисельних курортних центрів і районів. В Україні такими є Саки, Євпаторія і Керч у Криму, Трускавець і Моршин у Передкарпатті, Миргород на Полтавщині, Хмільник у Вінницькій області та інші.
У даний час суто лікувальний туризм розвивається порівняно невисокими темпами. Але санаторно-лікувальна рекреація залишається значним фактором як внутрішнього, так і міжнародного туризму. Деякі з лікувальних курортів заради приваблення туристів йдуть на досить радикальну перебудову функцій. Найчастіше така перебудова здійснюється шляхом розширення розважальних та спортивно-оздоровчих функцій. Загалом слід відзначити, що санаторно-лікувальна рекреація – це європейський вид туризму. В інших частинах світу він розвинутий недостатньо.
Останніми роками стрімко зростає число міжнародних гірськолижних курортів, необхідними умовами для яких є такі природні фактори як наявність снігового покриву не менше трьох місяців на рік, висотою не менше 50-60 см, комфортні кліматичні умови, слабо або помірно розчленований рельєф із крутизною схилів у середньому 17°, сніголавинна безпека.
Розвиток рекреації на міжпоселенних територіях(тобто територіях другого типу)за своїм розмахом із врахуванням як приміського, так і тривалого заміського відпочинку виходить в останні роки на провідні позиції. Пов'язано це із структурними зрушеннями у рекреаційній діяльності, що знайшли відбиття у зростанні активності проведення відпочинку, його кочового характеру тощо. Одна з форм організації значних територій для відпочинку і туризму – створення природних рекреаційних парків.
Природний рекреаційний парк – це таке утворення, що поєднує інтереси охорони природи та інтереси організації рекреації. Це райони мало перетвореної природи або райони унікальних природних і культурних цінностей.
У світі накопичено значний досвід використання національних природних парків (найстаріший з них – Єлоустонський створено 1 березня 1872 р. у США), регіональних природних парків, лісопарків та інших природоохоронних територій з вищеназваною метою. Загалом більше 100 країн світу має мережу національних та регіональних природних парків (в Австрії та Великобританії під таку екомережу відведено майже п'яту частину площі країн). Національні парки виконують наступні завдання: 1) охорона найбільш цінних природних ландшафтів, найменш перетворених людиною; 2) організація бази для наукових досліджень; 3) створення умов для пізнавального туризму; 4) природоохоронна виховна робота.
Рекреаційна діяльність в національних парках хоч і важлива, але не головна функція. Тому на міжпоселенних територіях слід створювати й інші типи рекреаційних природних парків, в яких завдання відпочинку і туризму вважалися б провідними. Скажімо, лісопарки – лісові масиви, облаштовані для вільного короткочасного відпочинку. Територію лісопарків організують з використанням прийомів ландшафтної архітектури. Лісопарки становлять собою цілісні комплекси, що виконують рекреаційні, архітектурно-художні, санаторно-гігієнічні, пізнавальні та лісогосподарські функції. У лісопарках допускається вільний відпочинок – туризм вихідного дня, екскурсії і прогулянки, тихий відпочинок, купання на обладнаних водоймах, рибна ловля, лижний спорт, збирання грибів і ягід та інші види рекреаційних занять в залежності від місцевих особливостей. Вирощування товарної деревини в лісопарковому господарстві є вторинним завданням, хоча при розумній організації воно теж дає значний економічний ефект. Регіональні природні парки по організаційній структурі схожі із національними, але по масштабам рекреаційних функцій ближчі до лісопарків.
Науково обґрунтована технологія використання рекреаційних парків на міжпоселенних територіях передбачає:
1) створення фонду рекреаційних земель, які мають комфортні рекреаційні умови і значний набір цінних рекреаційних ресурсів, як природних, так і культурно-історичних;
2) організацію рекреаційних підприємств, що здійснюють використання фонду рекреаційних земель з метою організації відпочинку і туризму.
Рекреаційні підприємства в рекреаційних парках здійснюють обслуговування туристів і догляд за рекреаційними ресурсами, регулюють антропогенні навантаження на окремих ділянках парків. Раціональне природокористування не виключає різнобічного використання земель при панівній ролі рекреаційної спеціалізації (такий підхід виключає дачне будівництво або видобуток корисних копалин, але не виключає розвиток малої гідроенергетики, ставкового рибного господарства, бджільництва, роботи лісорозплідників).
Засобом охорони рекреаційних ресурсів та організації повноцінного відпочинку є науково обґрунтоване функціональне зонування території рекреаційних природних парків. Зони виділяються по режиму використання. Менш цінні у рекреаційному відношенні зони виділяються для місць масової концентрації рекреантів і підприємств з їх обслуговування (місця ночівлі, автостоянки, спортивні споруди, торгові підприємства, мережа громадського харчування та ін.). Нерекреаційні функції тут поєднуються з рекреаційними. Найбільш цінні території відводяться для власне рекреаційної діяльності. Регулятором потоків як засобу охорони рекреаційних ресурсів є раціональне трасування дорожно-стежинкової мережі.
Типологія територіальних рекреаційних систем (ТРС) спирається на типологію функцій рекреаційної діяльності. У відповідності до неї рекреаційні природні парки можна поділити на три основних функціональних типи: 1)оздоровчий;2) спортивний; 3) пізнавальний..
Оздоровчі і спортивні рекреаційні парки включають 4 підтипи в залежності від переважання певного циклу рекреаційних занять: прогулянкові; спортивні; мисливсько-рибальські; змішані парки, що характеризуються поєднанням двох-трьох груп занять.
Пізнавальний тип рекреаційних парків виконує функцію духовного розвитку людини. В залежності від джерела пізнання можна виділити два підтипи пізнавальних парків: а) пізнавально-культурні, куди відносяться архітектурно-історичні («Стара Фортеця» у Кам'янці-Подільському або історичний центр Львова), етнографічні (наприклад, музей народної архітектури і побуту у с. Пирогів поруч із Києвом) та ін.; б) пізнавально-природні, до яких відносяться не тільки місця з унікальними або екзотичними природними явищами і об'єктами (наприклад, Долина нарцисів поблизу Хуста у Закарпатті), але й простори, що мають типові риси певних природних зон, поясів, ландшафтів; в) змішані (наприклад, дендропарки «Софіївка» в Умані або «Олександрія» у Білій Церкві). Інформаційне «споживання» властиве разом з тим й іншим типам рекреаційних парків, наприклад, прогулянково-пейзажним. Цим прикладом ще раз демонструється умовність наведеної типології.
Порівняно новим, але модним явищем у сучасному світі стає «зелений» сільський туризм. Це переважно сімейний відпочинок, якому надає перевагу міське населення багатьох країн Західної Європи та Японії.
Що ж приваблює людей у цьому виді відпочинку? Які асоціації виникають у потенційного споживача з терміном «сільський туризм»? Як правило, – це близькість до природи, щось затишне, зелене, чисте і мальовниче, доповнене гостинністю господарів і традиційним сільським побутом. Недарма синонімом сільського туризму є поняття «зелений туризм». Виїжджаючи на відпочинок у село, люди прагнуть відірватися від сучасної індустріальної цивілізації, доторкнутися до прадавніх цінностей, очистити свою душу й тіло від накипу урбанізаційного бруду.
Отже, туристів у село серед іншого приваблює чисте природне середовище. Відповідно, заробіток селян, які пропонують послуги із сільського туризму, успішність їхнього бізнесу знаходяться у прямій залежності від чистоти та привабливості довкілля. Це робить сільський туризм таким видом діяльності, в межах якого охорона природи стає економічно вигідною і прибутковою.
Чому сільський туризм є перспективним видом діяльності для українського села? Відповідь на це запитання визначається спрямованістю цього виду діяльності. Саме з точки зору розвитку сільського туризму недоліки та проблеми сільської місцевості можуть стати перевагами. Відсутність промислових підприємств, недорозвиненість транспортної та інформаційної інфраструктури, слабкий розвиток сучасних інтенсивних технологій у сільськогосподарському виробництві – всі ці фактори значно ускладнюють життя селян, але водночас сприяють збереженню природного довкілля, яке сьогодні стає одним із найцінніших економічних ресурсів.
Економічно високорозвинені країни, сільська місцевість яких зазнала значно більшого індустріального і технологічного впливу, змушені шляхом великих зусиль та капіталовкладень відновлювати своє природне середовище. Українські ж села відзначаються порівняно меншим впливом індустріалізації та урбанізації. Завдяки цьому спостерігається великий інтерес до відпочинку в українському селі з боку зарубіжних туристів і туристичних агенцій. Та й серед українських туристів найбільшою популярністю користуються найменш «цивілізовані» села. Така ситуація створює можливість зростання добробуту сільських жителів за рахунок розвитку туристичних послуг. Обслуговування туристів призводить до створення нових робочих місць і підвищення добробуту не лише господаря садиби, а й цілої низки надавачів суміжних послуг: з виробництва продуктів харчування, предметів народних промислів та сувенірної продукції, з надання транспортних послуг та ін.